Фургон із продуктами харчування намагався викрасти двaдцятисемирiчний житель Теребовлянщини, проте із чужим майном крадію не вдалося далеко виїхати.

Як розповів нaчaльник Теребoвлянськoгo вiддiлу пoлiцiї Iгoр Лисятинський, порушника вдалося піймати на «гарячому» після того, як той непомітно заліз у кабіну водія та завів транспорт. Працівники підприємства в момент викрадення транспорту розвантажували фургон, тож не змогли зупинити злодія.

У вiддiлi кoмунiкaцiї пoлiцiї Тернoпiльськoї oблaстi повідомили, що на місце виклику виїхали слiдчo-oперaтивнa групa, групa реaгувaння пaтрульнoї пoлiцiї тa пoлiцiя oхoрoни. Правоохоронці затримали крадія та з’ясували, що 27-річний житель Теребовлянщини на момент вчинення грабунку був напідпитку. Затриманий заявив, що не памятає, чому пішов на злочин. 

Поліцейські також установили, що пiдoзрювaний раніше притягувaвся дo кримiнaльнoї відповідальності за крадіжку грошей. Тепер хлопець буде відповідати перед законом зa статтею 289 чaстинa 1 ККУ.

Фото: з відкритих джерел

Мешканці Тернополя стали свідками того, як 17-річна дівчина із Теребовлянщини непритомною лежала на вулиці Волинській посеред дороги та не реагувала на слова перехожих.

Містяни зателефонували в поліцію та розказали про трапунок. Правоохоронці, які прибули за скаргою людей та підійшли до потерпілої, відчули від дівчини різких запах алкоголю.

Поліцейські доправили юнку в лікарню, тож наразі здоров’ям молодиці опікуються медики.

Фото: з відкритих джерел

Сімнадцятирічну вихованку одного з училищ Тернополя одногрупниці штовхнули, через що дівчина сильно вдарилася головою. Працівникам закладу довелося викликати бригаду швидкої допомоги.

Нещасний випадок трапився 18 квітня, близько 20-ї години в училищі Тернополя, що розташоване на вулиці Текстильна, йдеться у прес-службі “Центру екстреної меддопомоги та медицини катастроф”.

Працівники «швидкої виявили в потерпілого підлітка закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку. Медики відвезли дівчину в обласну дитячу лікарню.

Рухомий чи нерухомий текст, зображення на екрані, склі, полотні побачили жителі міста під час виставки медія-мистецтва «Ілюзія».

Для того, аби краще дослідити, що являє собою той чи інший надпис, фігура, кадр та як вони можуть інтерпретувати, гості експозиції могли доповнити перегляд картинок на екрані аудіопрослуховуванням. Щоб простежити, наскільки автор спотворив ту чи іншу роботу глядачі також подовгу спостерігали за окремими експозиціями.

— Оскільки я завітав на виставку нещодавно, то ще не встиг до кінця оцінити красу побаченого обману. Власне, кілька картинок, які я вже розгледів, також доводилося бачити в реальному житті. На цій виставці кадри та «німі» зображення авторам вдалося передати дещо ефектніше, глибше, що, безперечно, викликає цікавість у гостей. Навіть якщо ці ілюзії не викликають у вас позитивного враження, ми, водночас, розуміємо, що їхні творці немало попрацювали над тим, аби добре відобразити серйозно спотворене сприйняття реальності у різних форматах, — поділився враженнями один із відвідувачів виставки Олександр Хабіліяні.

Олександр Сергійович додав, що чимало кадрів-ілюзій для нього є новими, незвичайними і навіть дещо незрозумілими. Такі експозиції для чоловіка є тим цікавішими, адже їх непросто розгадати.

Про те, що ілюзія – це об’ємне поняття, яке не ставить рамок у власній інтерпретації, розповів куратор виставки Олександр Долгий.

— Ми можемо дивитися на певний предмет , наприклад, телевізор. Та, споглядаючи на нього, чи думаємо ми про те, що він складається із великої кількості маленьких частинок, атомів, які перебувають в різноманітних станах, хитромудрих переплетеннях. Так само і будь-який простий предмет, який насамперед здається нам реальним, водночас може бути ілюзією. Коли наші очі натрапляють на нього, ми не розглядаємо пустоту, яка криється за об’єктом. А пустота також має своє наповнення, — повідомив Олександр Долгий.

Пан Олександр зазначив, що ілюзія – це також форма сприйняття, що неможлива без суб’єкта, який сприймає і перебуває в полоні власної точки зору.

У Києві відбулася урочиста церемонія нагородження представників кінематографу за професійні досягнення у розвитку українського кіно, на якій режисер з Тернoпiльщини Тaрaс Тoменко став лауреатом другої національної кінопремії «Золота дзиґа».

Іменитий режисер з Тернопілля отримав кінопремію в нoмiнaцiї “Крaщий дoкументaльний фiльм” за роботу Будинок «Слово». Разом із паном Тарасом під час нагородження був присутній і гoлoвa Тернoпiльськoї КiнoКoмiсiї Леoнiд Бицюрa, повідомляє Vision Тернопіль. 

Загалом цьогоріч від Української кіноакадемії премію мали вручити людям у 18 номінаціях.

Духовенство, місцева влада та пересічні жителі 22 квітня біля підніжжя тернопільського драмтеатру спільно помолилися за єдність церкви в Україні та утворення єдиної помісної церкви.

До масової молитви долучилося кілька десятків представників духовенства різних конфесій, а також більше сотні містян. Попри відзначення важливої мети створення єдиної Православної Помісної Церкви, люди та священнослужителі просили у Господа миру, спокою та злагоди для України-неньки.

Цього дня з теплими побажаннями звернулися до людей представники місцевої влади, які наголосили, що українцям потрібно бути згуртованим, єдиним народом навіть попри різницю у віросповіданні.

— Об’єднання нашого народу в єдину соборну Помісну Церкву нам дуже потрібне. Це рішення дає надію на єдність не тільки у межах Тернопільської області, а на згуртованість у більш, аніж 819 православних парафій. Такий важливий крок сприятиме формуванню однієї з найбільших Православних Помісних Церков у світі, яка увійде у велику родину двохсотмільйонного православ’я. Пресвяті отці, я знаю, що донедавна вам доводилося в окопах разом із нашими солдатами відстоювати спільне прагнення українців до збереження нашої державності. Сьогодні не менш відповідальних крок для нас, адже, об’єднавши зусилля, ми доведемо, що перемога у церковній єдності – це ще більша першість над російським окупантом, ніж наша перемога на сході України, — звернувся голова Тернопільської ОДА Степан Барна.

Степан Степанович запевнив, що найближчим часом рішення про підтримку заснування єдиної Православної Помісної Церкви буде прийняте у всіх органах місцевого самоврядування Тернопілля, адже цьому посприяє народне волевиявлення.

Завершився урочистий захід традиційною «Молитвою за Україну».

З настанням весни у Тернополі не тільки  рясно прокидається зі сну зелень, але й розкриваються пуп’янки цвіту на деревах, вигулькують на клумбах з перезимованих у холодній землі цибульок пишні голівки тюльпанів, крокусів, нарцисів, амарилісу… Тому, омиті першими краплями дощу, білі, жовті, сині, червоні, рожеві голівки викликають у людей на вулицях рідного міста непідробну усмішку, яка спрямована не на смуток, сум’яття, занепад, а на радість від появи нового життя.

Не встиг сповзти із околиць сніг, як на газонах, в контейнерах, на грядках і навіть по зарослих галуззям і торішніми причепами-бурянами околицях Тернополя починають квітувати паростки нової пори року. Вони повертають життя до непримітних вулиць та відганяють подалі сіру непривітність з одноколірних горизонтів. Ніжні та чутливі до найменшого дотику пелюстки квітів щохвилини чекають, доки творець усього живого – небесне світило не поцілує своїми променями їхнє кольорове єство.

Варто пам’ятати, що весняна краса – недовговічна. Якщо стежечка з тюльпанів чи гіацинтів може милувати очі господарів чи пересічних тернополян барвистими вогниками-голівками не один тиждень, то цвіт на деревах може осипатися з першим подихом вітру. Тому, аби помилуватися на Тернопіль у призмі весняного цвіту, частіше виходьте на прогулянку по рідному місту. Аби мати з ким розділити власне захоплення від ніжного видива, не забудьте прихопити з собою найрідніших вам людей – батьків, коханих чи друзів.

Цьогоріч нестандартно відзначили 78-й День університету студентство та професорсько-викладацький колектив Тернопільського національного педуніверситету, які 18 квітня біля стін вишу сформували собою карту «України» та абревіатуру «ТНПУ».

Після цікавої бесіди на засіданні «Клубу успішних людей», з якого і розпочалося святкування 78-го дня народження вищого навчального закладу, вихованці та працівники педуніверситету зібралися поблизу пам’ятника Володимира Гнатюка. Біля меморіалу учасники урочистості провели найбільший студентський флешмоб «Україна єдина», участь у якому взяли тисяча студентів. Вихованці вишу собою заповнили величезну карту України та складноскорочення «ТНПУ», які кілька днів тому було виведено на газоні та тротуарі.

Координував святковий захід ректор ТНПУ імені В. Гнатюка Богдан Буяк. Очільник закладу передав естафету флешмобу Харківському національному педуніверситету імені Г.Сковороди, який здавна має тісні дружні стосунки з ТНПУ.

— Ініціативу провести сьогодні грандіозний флешмоб запропонували студенти та працівники університету. В той час, коли Україна переживає нелегкі часи, коли нас турбують проблеми політичного характеру, відцентрові тенденції, ми хотіли показати всій країні, що в нашому ВНЗ, силами нової національної еліти, формується почуття єдності. Якщо підсумувати, то до нинішнього флешмобу долучилося близько тисяча студентів та триста викладачів, — розповів Богдан Буяк.

Богдан Богданович наголосив, що, завдяки подібним заходам, відбувається формування новітньої історії педуніверситету.

Під час урочистостей, окрім працівників та вихованців ВНЗ, до вітального слова також було запрошено і представників обласної влади міста.

— Оскільки голова обласної ради Віктор Овчарук є медиком, то ми з ним, буває, дискутуємо – на що першочергово потрібно виділяти кошти. Віктор Вікторович сперечається, мовляв, на медицину, а я – на освіту. Попри те, мені нині дуже приємно казати те,що ТНПУ – один із найкращих вишів України, а випускники цього закладу є світилами не тільки Тернопільщини, але й усієї держави, — підмітив голова Тернопільської ОДА Степан Барна, побажавши тернопільським студентам примножувати свої здобутки та ставати з року в рік кращими і кращими.

Оповитий містичними легендами та переказами, Джуринський водоспад, що розташований в містечку Червоногород поблизу Ниркова, продовжує манити до себе нових шукачів пригод та мандрівників-мрійників. Тих подорожан, які наважаться подолати складний шлях до особливої водойми, бурхливий та швидкий, як саме життя, потік водоспаду надовго змусить забути про те, що в Україні є ще прекрасніше водяне диво.

Шлях до Джуринського водоспаду лежить, як би це дивно не звучало, через червону дорогу. Такий незвичайний колір землі тут утворився від місцевих пісковиків. А у дощову днину забарвлення глини та скель тут стає особливо яскравим, наче невмілий художник вилив на довколишні простори цілі діжі розбавлених з водою фарб винового кольору. Важливо, що саме від особливого забарвлення ґрунту й походить назва місцевості – Червоногород, яку мешканці так найменували кілька століть тому.

Хоч ви ще не завершили шлях рубіновою стежкою, вже здалеку вам учувається важкий шум води, який, з кожним кроком, усе дужчає і дужчає. Наближаючись до зелених висот, вам уже важко загамувати хвилювання, яке викликала в душі та неспинна пісня водоспаду. Адже тут гул від нестримно-дикого потоку набуває найвищої гучності. Щось підказує, що залишилося лише кілька кроків для того, аби на власні очі побачити творця живої музики природи, яка не замовкає ні на секунду ні вдень, ні вночі.

Вибравшись з-за дерев на шум, який у рази зріс біля місця потоку, ви завмираєте від несподіванки, яка в мить переростає у безмовне захоплення. Перед вашим зором відкриваються шалені, швидкі та неспинні потоки, які в несамовитому бігу перетворюються в єдине ціле. Тут кожна краплина води живе одним життям, крутячись, вируючи та переливаючись зі своїми сестрами по плоских гранях каміння, аби вихлюпнутися у загальну річку.

Як утворився Джуринський водоспад, який ще називають Червоногородським, достеменно не знає ніхто. За однією з версій, водоспад спеціально створили татари, які в 1620 році хотіли захопити оточений водою Червоногородський замок. Аби досягнути своєї мети, загарбники для цього зруйнували кам'яний кряж та змінили русло місцевої річки, щоб вона обходила замок.

В інших переказах йдеться, що рівнинний водний потік було створено під час перебудови замку на палац польськими шляхтичами Понінськими на початку ХІХ століття. Довкола архітектурної споруди вельможі наказали висадити чималий ландшафтний парк і, аби зелені насадження виглядали більш привабливо, було створено водоспад.

Найбільш достовірною версією виникнення водойми є та, що водоспад зробили місцеві жителі, адже їм потрібно було створити в околиці млин. Тому річку люди могли розділити надвоє, щоб частина води плинула новим річищем, де й спорудили млин. До того ж, на скелястих берегах Джуринського водоспаду і зараз ще можна угледіти залишки старого водяного млина.

Якщо зійти з головних вулиць Чорткова та піднятися на одну з вершин, які простягнулися над містом, можна побачити наступне. Гострими хрестами з дещо незвичайною формою дахів простягається у височінь неабиякої краси Катедральний собор Верховних Апостолів Петра і Павла, який яскраво виділяється серед довколишніх будов. Поважні чверті куполів церкви ніби обернулися до центрального боками-бляхами, а рядами вікон вдивляються у безмежжя неба.  

І справді, маючи таку незвичайну будову, собор святих апостолів Петра і Павла дуже нагадує форму українського національного герба. Поглянувши на патріотичний храм від його підніжжя, можна зачаруватися величною непорушністю домінанти Чорткова. Грандіозна споруда згорда й твердо усіма краями, виступами, хрестами тягнеться у синю глибину, особливо заворожуючи людей своєю красою у погожу днину. А на масивних вікнах собору від ранку до ночі живуть, переливаються небесна синява та молочні плетива хмар.

Багато сил, праці та коштів на спорудження Катедрального собору вклали греко-­католицькі громади міста і району, священики о. Григорій Канак та настоятель собору о. Микола Малий. А розробив проект культової споруди тернопільський архітектор Сергій Гора. Цей модерний храм насамперед вражає своєю архітектурною витонченістю і розмірами: висота – 51 м, діаметровий перетин – 40 м.

Не можна оминути увагою капличку, яка витягнулася з передньої частини церкви. Збудована у тому ж, що і храм, візантійсько-малярному стилі, будова вдало доповнює красу незвичайного собору. До речі, куполи обох споруд – храму та каплиці під денним світилом виблискують патріотично-синіми бляхами. Особливо чітко, яскраво видніє та вабить вірян колір куполів тоді, коли сонце вже ховається на заході.

Фото: з відкритих джерел.