Картини, книги, сувеніри, сумки, іграшки, біжутерію мали можливість придбати тернополяни на благодійному гаражному розпродажі, який вкотре відбувся 25 березня  у ТРЦ «Подоляни».

Речі, які люди могли побачити на торговельно-благодійній локації, вкотре принесли небайдужі тернополяни волонтерам з центру допомоги бездомним тваринам «Вірні Друзі». А кошти, які благочинці зібрали завдяки розпродажу, підуть не тільки на допомогу безпритульним меншим друзям, але й поповнять рахунок майбутнього притулку для тварин.

— В ТРЦ «Подоляни» ми не вперше організовуємо гаражні розпродажі. Цього разу в нас було дуже небагато часу для збору речей. За тиждень до проведення заходу ми подали інформацію про початок збору, тож за кількістю представлених товарів березневий розпродаж мабуть що поступився попереднім. Тільки я вважаю, що будь-який результат від праці кращий, аніж коли нічого не робити. До того ж розпродаж вдався, адже завдяки чуйним людям нам вдалося зібрати 3 410 гривень. З них 2 000 буде перераховано на рахунок притулку, а 1410 гривень – на поточні потреби наших підопічних, — розповіла організаторка благодійного розпродажу та засновниця БФ «Вірні друзі» Алла Ляпандра.

Благодійниця зазначила, що оскільки книги серед людей є завжди в попиті, найбільше гостей на недільному розпродажі підходило до столика з книжками. За словами пані Алли, було й таке, що одна жінка принесла для розпродажу благодійний пакет з речами, а інша пані через певний час придбала цей пакунок.

Алла Ляпандра висловила щиру подяку небайдужим жителям Тернопільщини за те, що ті щиро вболівають за долю братів наших менших – неодноразово приносять речі для благодійного розпродажу, приходять і купують товар чи навіть безкорисливо кидають кошти у скриньку для пожертв.

Про виховання та розвиток дітей, про утрачені знання з догляду за дитиною, вплив поведінки вихователя на малечу і про те, чи варто переймати від інших певні тенденції розповіла 27 березня вчителька, вихователька, фахівчиня з вальдорфської педагогіки, директорка садочку у Львові «Паросток життя» Світлана Мосейчук.

Під час зустрічі з тернопільськими батьками, пані Світлана чимало розказала про те, наскільки необдумані рішення батьків можуть зашкодити їхнім діткам.

— Звичайно, батьки всього не можуть навчити своїх чад, проте це не означає, що татусі й матусі не повинні самі навчатися. Якщо століттями тому ми переймали досвід від наших предків (наприклад, пеленання, колисання), то на сьогоднішній день чимало знань від пращурів ми втратили. Зараз, перед тим, як випробувати якусь пораду на дитині, ознайомтеся: наскільки корисним чи навіть шкідливим це буде для вашої малечі. Серед батьків нині поширена тенденція віддавати дітей на певні заняття, гуртки, оскільки інші татусі чи матусі водять туди своїх кровинок. Та перед тим, як повторювати якусь дію інших дорослих, задумайтесь: «А, можливо, моїй дитині й не потрібна музика, танці чи що інше?» Якщо дитинка почувається сильною та здоровою, вона фізично активна, то їй не завадить витратити свою енергію у спортивному гуртку. Якщо ж дитя бліденьке та худеньке, в якого звисають ручки – куди його ще вести після занять на спортгурток? — підмітила Світлана Мосейчук.

Світлана Мосейчук також розказала, якими якостями повинен володіти хороший вихователь, нянька. На думку жінки, добрий вихователь має не тільки любити дітей, але й бачити, що відбувається навколо, втягувати в себе красу навколишнього світу та приносити її діткам. Він не повинен розмовляти по телефону, думати про особисте та переключатися на інші теми, а бути душею і тілом з дітьми.

— Якщо вихователь робить якусь ручну роботу – це благотворно впливає на дітей, адже створює у приміщенні мир та спокій. Пригадайте: якщо мати працює удома чи варить їсти, то наскільки спокійно в той момент дітки граються. Пам’ятаю, що для мого сина було великою радістю прийти та застати мене вдома. Якщо матір одягне фартушок чи плаття – це лише доповнить чудову атмосферу, адже ми таким способом охороняємо свої фіни, своє енергетичне поле та не тиснемо на дитину. Можна навіть помітити, що в сукенці жінка навіть по-іншому себе почуває. До речі, виховательці в садочку також дуже корисно мати довгу призібрану сукенку, тому що маленькі діти люблять триматися за краї цієї сукні, спідниці, закручуватися в них. Дітки також люблять гратися різнокольоровими хусточками, які створюють для малечі комфорт, спокій і навіть нагадуватимуть про маму, — поділилася пані Світлана.

Фахівчиня додала, що якщо дитя хоче допомагати матері, тій потрібно дозволяти дитині допомагати вам. Та якщо малеча зайнята своїм заняттям, грається – не варто її відривати від улюбленого заняття та давати якусь роботу, бо ви таким чином порушите волю дитини.

Дуже особисті, але й водночас глибинні поезії читала тернополянам 27 березня у книгарні «Є» на презентації збірки «Я буду дивитися, як ти пишеш» українська журналістка й поетеса, головна редакторка «ВВС Україна» Ніна Кур'ята. Під час зустрічі авторка книжки поділилася, якими є її вірші, як впливають на писання поезій певні місця, обставини та творчість яких українських письменників їй до вподоби.

Поезії Ніни Кур’яти – дуже особисті, але й водночас такі, що після прочитання ще довго відлунюють у душі образами, темами, враженнями, зрештою – своєю глибинністю.

— Вірш мене веде. Я пишу його інтуїтивно. Тоді я зразу відчуваю: прийшов до мене лише образ, чи образ разом ритмом та римою. Я записую свої поезії у блокнот, на клаптик паперу чи навіть у телефонні нотатки, а пізніше вже їх опрацьовую. Якщо рядки римовані, вони задають поетичному творові певний ритм. В іншому випадку – це верлібр, який також супроводжується внутрішнім ритмом. Не дуже сприймаю ті верлібри, які написані, наче шматок прози. Тому що в моїх рядках, навіть якщо немає рими класичної , відчувається внутрішня рима. У вірші «Я буду дивитися, як ти пишеш» читачі знайдуть не тільки римовану поезію, але й верлібри, — розповіла Ніна Кур'ята.

Поетеса підмітила, що місце, де вона займається творчістю, не може вплинути на якість її віршів, проте є певні місця, які можуть неабияк надихнути на писання нових поезій.

— Один із ранніх віршів, який увійшов до цієї збірки, написаний про Львів. Саме в цьому місті на одному зі смітників я побачила облупленого янгола з розбитим носом. Старовинні міста, подібно до Львова, місцями є облуплені обдерті. В цьому, звичайно, полягає принадність цих міст, проте за нею ховається і повільне вмирання. От коли я побачила, як облуплюються з янгола поверхневі шари, пригадалося і як зсихається кров на препараті, як злущується фарба на поверхні предмету. Тобто споглядання на певну річ викликало в уяві перехід до інших образів-категорій. В мене також є вірш про Одесу, в якій я виростала. Там я відчувала досить чужорідну обстановку, хоча б через те, що не мала з ким до пуття поговорити українською. Це місто постає в моєму вірші досить ринковим, базарні райони видаються майже однаковими, хоча зараз я люблю бувати в Одесі, — поділилася авторка.

В підсумку Ніна Кур'ята додала, що їй дуже подобається творчість Катерини Калитко та Маріанни Кіяновської. Авторка ознайомилася із творами першої письменниці на «Плеяді молодих українських літераторів». За словами пані Ніни, ці дві літераторки не входять до жодного угрупування, не належать до «літтусовок».

Близько 30 живописних картин, які вийшли з-під пензля тернополянки Оксани Жбанової після неймовірного одужання, презентували у тернопільському драмтеатрі на експозиції «Подих душі» 23 березня. На думку гостей виставки, кожна представлена картина авторки сповнена чимось світлим, живим, легким. Можливо, це пов’язано з дивовижною історією того, як та коли у художниці з’явилася тяга до образотворчого мистецтва?

Захворівши на запалення легень, пані Оксана змушена була три тижні провести у ліжку. Саме тоді, коли жінка важко занедужала, в неї з’явилося непобориме бажання малювати і Оксана Жбанова почала писати першу картину – троянду. Авторка обрала для полотна саме королеву квітів тому, що живописницю дуже зацікавила будова троянди. Послідовне гармоній не переплетення пелюсток квітки чомусь видалися художниці схожими на плетиво життя.

Лежачи на постелі, авторка довго споглядала на недомальовану троянду, доки «твердо» не сказала собі: «Досить лежати, адже мене чекає чимало незавершеної роботи!» Оксана Жбанова пензлем довершує останні штрихи троянди і, водночас, відчуває прибуття сил – хвороба відступила.

Відтоді у доробку художниці з’явилося близько 40 робіт, проте не всі з них жінка представила на вернісажі «Подих душі». За словами Оксани Жбанової, 10 полотен зараз преребувають за кордоном.

— Сьогодні на столі – окремо від інших робіт в мене стоїть особлива робота – мати з дитиною. Це моя найостанніша картина, яка народилася буквально за кілька днів до відкриття цієї експозиції. Матусю та її чадо мені дуже хотілося намалювати мабуть тому, що цей образ я більше асоціювала з собою та власною виставкою. Це – як мій захист, оберіг. Вчора ввечері я попросила свою особливу картину, аби та охороняла всі мої полотна. Ця картина «народилася» в мене не даремно, адже це оберіг виставки, — розповіла на відкритті експозиції Оксана Жбанова.

Художниця наголосила, що її творча мета – зробити світ більш сонячним, дарувати людям промінчик сонця за допомогою пензлика та фарб.

Довідка: Оксана Жбанова родом з Білорусії. До Тернополя приїхала у 1978 році. За фахом вчитель фізики і математики (ТНПУ). Випускниця Київської Академії American Beauty International. Працює майстром манікюру та педикюру в медичному центрі «Венера плюс Аполон».

До масштабної Хресної дороги, яка відбулася 25 березня, долучилося кілька тисяч вірян, які всю дорогу молися за мир у рідній Україні.

Велелюдна Хресна хода сформувалася близько 16:00 біля Архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, звідки люди вирушили вулицею Йосипа Сліпого. На вулиці Руська поліцейські тимчасово перекрили рух, аби паломники мали змогу без перешкод просуватися до бульвару Тараса Шевченка.

Цього разу маршрут Хресної дороги дещо змінився. Після того, як віряни в пам’ять про загиблих на сході України вояків на Театральній площі запалили лампадки і поклали квіти до хреста, люд попрямував  вулицями Грушевська й Листопадова, звідки колона знову вирушила до Архикатедрального собору. Віряни молилися за мир та спокій в Україні.

— Кожен із вірян долучився до цієї масштабної ходи насамперед тому, що, хоч ми християни, проте ніхто з нас не без гріха. Ми повинні пройти ту земну путь, яку пройшов Син Божий. Саме Хресна Хода дає нам зрозуміти, що перед Господом ми всі рівні та немає відмінностей між конфесіями. Ми не ділимо зараз паломників на греко-католиків, православних чи протестантів, — розповів капелан Тернопільської окремої артилерійської бригади о. Володимир Андрухів.

— Хресна дорога має на меті насамперед наголосити на важності того часу, який переживає кожен українець під час великого посту. А тексти, які ми читали всю дорогу, стосуються милосердя душі й тіла. Також важливо, що до ходи сьогодні долучилося чимало благодійних організацій, домів опіки, фондів, лікарень, — поділився синкел у справах стратегії розвитку Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ о. Віталій Козак.

Величезний дерев’яний хрест – символ розп’яття Ісуса Хреста, несли громадськість, учасники АТО, волонтери, представники влади, духовенство, переселенці зі сходу України, журналісти. Текст про останні години земного життя Сина Божого протягом усіх 14 стацій через гучномовці читали семінаристи.

—  Долучалася до ходи не тільки для того, аби помолитися за наших героїв та за всіх нас, але й щоб духовно насититися вірою інших краян. Також для того, аби попросити в нашого Господа здоровя, щастя для рідних та себе, сил для нових звершень. Вважаю, що спільна молитва має велику силу. Прикро, що такі масштабні процесії не відбуваються в Тернополі частіше, — поділилася учасниця Хресної ходи тернопільська студентка Ярина Турченяк.

Варто зазначити, що Хресну дорогу організували священики Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, а долучилися до грандіозного заходу представники різних конфесій.

Збірку сюжетно непов’язаних між собою оповідань «Тіні наших побачень» 22 березня презентував у тернопільській книгарні «Є» Іван Байдак — молодий письменник, який тривалий час живе поза Україною. Нова збірка автора – вдала спроба письменника розібратися у психології людських стосунків, простежити так часто непомітні «правила життя».

У кожному з оповідань книжки, яку Іван Байдак назвав за однойменним оповіданням «Тіні наших побачень», можна зустрітись із повноцінною драмою, опинитися на життєвому роздоріжжі, заблукати поміж внутрішніх суперечностей головних героїв.

Оповідання збірки торкаються найсокровенніших переживань людини. Депресія, самотність, самопожертва, відчай, розпач — психологічні стани, в яких автор розкриває те, що відбувається навколо нас щодня. Не даремно Іван Байдак пропонує читачеві «зануритися у світ закритих і незакритих гештальтів і дійти власних висновків».

 — Книжка «Тіні наших побачень» - це 10 життєвих оповідань – розповідей про певний переломний момент у житті людини, який повністю змінює життя особистості. Коли я взявся за написання творів, за основу сюжету використав справді вагомі історії, надавши їм більшої емоційності, психологізму. «Тіні наших побачень», як на мене, книга експериментів. Кожне оповідання є зовсім різним, тобто це 10 різних форм, манер написання, неоднакової тематики. У цій збірці я вирішив випробувати різні стилістичні прийоми, форми та варіації. За допомогою самоаналізу, думки читачів та критиків, сподіваюся, вдасться визначити, що мені дається в писанні найкраще. А  потім я візьмуся за писання роману. Тобто ця збірка – це для мене певне виписування, тренування задля подальшої роботи над чимось більшим, — поділився письменник.

Іван Байдак наголосив, що на жаль, наша пам'ять часто нас підводить, тому хлопець полюбляє перечитувати та аналізувати власні твори, написані рік, два роки тому й навіть давніше. Такий спосіб розгляду особистої творчості дає змогу автору зрозуміти, наскільки йому вдалося зрости у власній творчості.

Під час бесіди Іван розповів гостям, що, попри любов до короткої прози, віддає перевагу оповіданням, повістям, романам, які мають більше значення для літератури. До того ж, окремі твори Івана побачили світ й іноземною мовою.

— Дівчина, яка займається перекладом моїх творів – хороший знавець своєї справи. Окрім роботи перекладачки, вона є творчою особистістю – пише вірші. Перекладачка навчалася літерного редагування в Нью-Йорку, тому володіє англійською на різних рівнях. Коли я прочитав її поезію, то побачив у її текстах чимало схожого зі своїми прозовими творами. Це тематика, стилістика і навіть форма написаного…. До того ж, ця дівчина переклала англійською вже три книжки, тому я навіть не сумнівався в тому, аби доручити саме їй перекладати мої твори. Я хочу співпрацювати з нею досить довго, — повідомив Іван Байдак.

Наостанок Іван наголосив, що дуже радіє, що зараз його ніхто не сприймає як автора любовних романів, бо перший роман Івана Байдака був про кохання. Зараз автор пише в дещо іншому русі, хоча у творах, як і раніше,  можна простежити певний ліризм.

Фото: з відкритих джерел. 

У приміщені Тернопільської міської бібліотеки-філії №4 для дорослих 21 березня представили виставку ікон, які були вишиті руками майстринь Теребовлянського навчально-виховного комплексу.

«Ікона – це також молитва, споглядаємо на неї – творимо молитву» – ось така символічна назва експозиції, на якій налічується кілька десятків більших та менших ікон, вишитих бісером, нитками. Виставка присвячена 15-ій річниці від дня смерті української політичної діячки, журналістки, співорганізаторки жіночої мережі і юнацтва ОУН, Антибільшовицького блоку народів (АБН) Ярослави Стецько.

В день відкриття експозиції у стінах книгозбірні відбувся святковий захід, який провели школярі та вчителі  Теребовлянського НВК разом із працівниками тернопільської книгозбірні. Під час заходу гості почули чимало цікавого про символіку ікон та їхню важливу роль у житті людей.

— Для того, аби ікона дійсно мала помічну силу, її обов’язково потрібно освятити. Тільки й цього не достатньо. Лише коли люди з вірою моляться до образа, він має помічну силу та виконує різні прохання. Ікону, подібно до святого писання, потрібно вміти читати. Коли ми відкриваємо книжку – ми сприймаємо, розуміємо, слухаємо написане, а коли дивимося на ікону – можемо багато чого розказати з побаченого. Тому неважливо – вишита, мальована, різьблена перед нами ікона чи це мозаїка. Якщо вона освячена – отже має силу та, водночас, чогось навчає людей, про щось розповідає. Ось на одній з ікон, яка представлена на цій виставці, зображено Ісуса Христа, який стукає у двері без ручки. Зображене означає те, що Син Божий, подібно до дверей, стукає у ваші серця. Він не ввійде, доки людина сама не впустить його до свого дому – серця. Отже, ця ікона символізує те, що Ісус однаково любить всіх людей, стукає до кожного, а нам залишається лише спустити його до себе, — розповіла вчителька християнської етики Теребовлянського НВК Ольга Сивак.

Вчителька додала, що якщо говорити про колір ікон, то нижній одяг Ісуса зображають переважно червоним або золотистим кольором, а верхній – синім. Тут барва має певну символіку: червоний – колір крові, яку пролив Син Божий Ісус Христос за спасіння людського роду.

Варто зазначити, що виставка діятиме в тернопільській бібліотеці до 28 березня, яку може безкоштовно відвідати кожен бажаючий.

Чимало цікавої інформації про різноманіття спортивних подій, які пройдуть у Тернополі протягом року, можна було дізнатися від чемпіонки світу з пауерліфтингу, спортсменки Лілії Проць 20 березня у приміщенні «MagneticOne Academy» на відкритті Школи волонтера зі здорового способу життя. Спортсменка також закликала жителів міста допомогти організаторам при проведенні спортзаходів та стати частиною волонтерської команди.

Під час відкриття школи Лілія Проць наголосила, що запровадження у місті моделі формування здорового способу життя є клопітким і тривалим процесом. До нього повинні бути залучені не тільки органи державної влади, але й ресурси громади, благодійних фондів, меценатів, спонсорів за безпосередньої участі молоді.

І саме Школа волонтера зі здорового способу життя створена, аби надати волонтерам базові знання з теорії формування здорового способу життя, прищепити в них основи соціальних навичок здоров’я, які потрібно опісля передати діткам та дорослим.

Аби тернополяни розуміли, під час яких саме заходів вони зможуть волонтерити, пані Лілія чимало розповіла про найграндіозніші спортподії, які мають відбутися цьогоріч.

— «Half Marathon» - одна з найкрутіших подій для сімей, для любителів бігу та навіть для туристів, які просто прихали до нашого міста на відпочинок. Кожен із учасників марафону самостійно обирає для себе певну дистанцію, яку той в силі подолати: 21, 10 чи 5 кілометрів. Звичайно, для того, аби успішно дістатися до фінішу, бігуни заздалегідь готуються до таких змагань. А для тих людей, які лише захотіли долучитися до заходу, ми пропонуємо «благодійну милю» - біг, протяжністю у 1,6 кілометра. Потрібно долучати до бігу й дітей, тому ми пропонуємо й дитячі забіги на 100, 500 і 1000 метрів. Цього року ми зробимо такі забіги сімейними, а родинам, які в повному складі візьмуть участь у них, ми вручимо цінні призи. Кожен учасник загального забігу, який дістанеться до фінішу, отримає від організаторів по медалі. При цьому неважливо, за який час людина подолає той чи інший кілометраж, вона все одно не залишиться без нагороди, — розповіла Лілія Проць.

Спортсменка наголосила, що при проведенні будь-якого спортивного заходу організаторам не обійтись без волонтерів. До лав добровільних помічників може приєднатися кожен тернополянин, який допомагатиме роздавати призи, медалі, координувати учасників забігу, слідкуватиме за дотриманням порядку та інше.

Прем’єрну стрічку  «Тримай біля серця» про вояка, якому довелося втекти від зради на війну, презентували тернопільським глядачам у кінотеатрі «Палац кіно» за участю режисера фільму Валерія Шалиги та продюсера й оператора кінофільму Василя Медяного.

Фільм – історія про Сергія Вітрука (позивний «Вітер») – колишнього офіцера, який працює звичайним водієм. Його дружина, Надія – молодша за нього на 13 років, бізнес-вумен, красива, але вже байдужа до свого чоловіка. З боку здається, що разом їх тримає лише 8-річна Зорянка, яка дуже любить тата.

Врешті, Сергій, постійно чуючи новини про втрати у АТО та лаючи самого себе за те, що, виходить, дарма вчився на військового, адже зараз працює водієм, вирішує піти служити на передову. Перш ніж поїхати, він навідує Зорянку. Дівчинка дає йому засушену квіточку. Каже: «Це чарівна квіточка. Тримай її біля серця». Згодом ця квітка рятуватиме батьку життя та нагадуватиме про родину.

За словами Валерія Шалиги, під час перегляду «Тримай біля серця» чимало людей, зокрема з військових, розуміють, що події зі стрічки можуть трапитись із кожним.

— Поштовх до створення сюжету фільму дали історії з реального життя бійців. За основу справді взята одна з таких життєвих ситуацій, яка відбувалася із групою бійців, що виходили з оточення. Після того, як ми «запустили» прем’єрні покази, не один боєць упізнав себе у стрічці. Сюжет цього фільму складають зібрані образи, та кожна зі сцен відтворює конкретні обставини. Навіть один із наших консультантів – АТОвець Андрій Гишпаль розповів такі історії, які ми не могли не додати до сценарію. До того ж, цей боєць настільки органічно вписався в сюжет, що сам у фільмі й зіграв описані ним пригоди. Звичайно, це був ризикований хід – давати роль чоловікові, який не був професійним актором, та ми чудово впоралися. А Андрій навіть казав, що окремі емоційні сцени йому було навіть важче пережити в кадрі, аніж це переживати на передовій, — розповів режисер.

Валерій Шалига наголосив, що саме важливі емоційні моменти, пов’язані з вояками на передовій було найважче відтворити. За словами режисера, один із акторів Андрій Гишпаль (позивний «Полтава») настільки перейнявся сюжетом фільму, що в нього навіть почались проблеми зі здоров’ям. Це сталось тому, що АТОвцю, який нещодавно переживав всі ці події на передовій, довелося знову їх відчути на собі під час зйомок.

Оператор фільму «Тримай біля серця» Василь Медяний зазначив, що зйомки тривали 32 дні, але багато часу зайняв саме період монтажу. До роботи над втіленням у життя сценарію було залучено до 120 людей, з який біля 70 – це актори. А під час перших прем’єр стрічка мала неабиякий успіх.

— В Києві та Житомирі фільм «Тримай біля серця» зібрав повні глядацькі зали. Пам’ятаю, одна дівчина підійшла до нас та запитала: «А чи можна зняти другу серію стрічки?» Я запитав, мовляв, для чого? Вона: «Дуже хочу, аби головний герой все ж повернувся в сім’ю». Виявляється, чоловік цієї пані був першим, який загинув у Калинівці, а жінка на сьогоднішній день – військова. Як бачимо, люди психологічно хочуть, аби війна закінчилася, а чоловіки повернулися до своїх дружин, — поділився Василь Медяний.

Оператор зазначив, що знімальна група хотіла зняти фільм насамперед про простих людей, які переймаються трагічними проблемами війни в нашому суспільстві.

Художникам-модерністам було достатньо одного: «Жодної еротики, тіко секс!», – запевняє Пабло Пікассо на одній із робіт Володимира Костирка, яку тернополяни можуть побачити на виставці в арт-галереї «Бункермуз». Експозиція «Художник і модель», яку було відкрито 16 березня», відкриває для мешканців міста світ роздумів та інтерпретацій автора, які знайшли вихід через переосмислення образу художника і натурниці.

На нових живописних роботах автора та графіці 1990-х років, які Володимир Костирко представив у стінах арт-галереї, митець розвінчує романтизовані погляди на світ мистецтва та, зокрема, постать художника.

На одній із робіт автора можна спостерігати, як цікаво Костирко суміщає напрацювання Альбрехта Дюрера і ексцентричні витівки Дем'єна Герста. Інша робота передає зовсім інші образи, відкриваючи новий світ розмислів та інтерпретацій митця. Укрита жовтою тканиною, біжить оголена Трейсі Емін – лідерка Young British Artists, а нині – професорка Королівської академії мистецтв, командор ордена Британської імперії.

— Протягом більш, аніж десяти років від часу, як у Львові було відкрито арт-центр Павла Гудімова «Я Галерея», ми провели чимало виставок в різних містах України. Проект «Художник і модель» - доволі потужний, а до подібних великих проектів належали лише «Тіні забутих предків», «Енеїда». Тому виставка Влодка Костирка – дуже знакова подія для культурного життя Тернополя. Незважаючи на дещо непрості часи в мистецькій сфері України, ми дуже радіємо, що в місті є заклад, де можна насититися сучасним мистецтвом. Ми повинні відкривати для себе не тільки нових європейських, але й українських авторів, — поділився думкою про проект арткритик Борис Філоненко, який разом із автором презентував виставку.

На заході тернополяни також могли придбати каталоги, в яких були зібрані роботи кількох авторів, зокрема й Володимира Костирка.

Варто зазначити, що переглянути роботи Володимира Костирка тернополяни зможуть протягом двох тижнів з 16-ої години в арт-галереї «Бункермуз».