Тернополянка Світлана Фаленда вже понад рік живе у столиці Ірландії – Дубліні.

Дівчина стажується у благодійній організації Dublin Simon Community – допомагає безхатькам й людям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Про нелегкий шлях адаптації до життя в новій країні, звички ірландців, природу та традиційну їжу «Смарагдового острова» Світлана Фаленда розповіла «Сороці».

Ніколи не мріяла жити в Ірландії

Світлана опинилися в Дубліні, бо отримала можливість стажуватися в організації Simon Community.

– У мене ніколи не було мрії переїхати в Ірландію, навіть думок таких не виникало. Все почалося з того, що я шукала стажування за кордоном. Мій приятель порекомендував подати заявку в дублінську благодійну організацію. Я погодилася, пройшла відбір і ось – я тут, – розповідає Світлана Фаленда. – Чому саме соціальна сфера? Мені було цікаво подивитися, як європейська розвинена країна працює з проблемою безпритульних людей, малозабезпечених, тих, які перебувають в складних життєвих обставинах. В Україні у цьому питанні зараз певною мірою криза – багато людей просто опинилися на вулиці без засобів для існування. Я хотіла побачити на практиці, як розвинена країна Європи вирішує таку проблему.

Було важко, бо переїзд збігся із початком пандемії

Тернополянка прилетіла в Дублін у березні 2020 року, однак одразу пізнати життя в новій країні не вдалося через жорсткі карантинні обмеження.

– Адаптуватися було непросто. Мій переїзд в Ірландію збігся із початком пандемії коронавірусу. Я приїхала в Дублін у березні 2020 року, а буквально наступного дня закрили всі аеропорти. А ще через тиждень ледь не вся Європа призупинила авіасполучення. Я застрягла у чужій країні в розпал епідемії, у час тотального локдауну, – каже Світлана.

Дівчина розповідає, що адаптуватися до нового життя було складно не лише через пандемію.

– 2020 рік був дуже складним для мене не тільки через переїзд, а через те, що наклалися різні аспекти. Це – зміна сфери роботи, адже я почала працювати з безхатьками, а це важко морально, особливо в час коронавірусної пандемії, – додає Світлана Фаленда.

Перший час після приїзду Світлана могла пересуватися лише на відстань 2 кілометри від свого будинку.

– Ірландія є однією із найсуворіших країн у питаннях карантину, локдауну, обмежень в пересуванні та в доступі до публічних заходів. Якщо глянути статистику, скільки часу тривав локдаун в Європі, то Ірландія – в ТОПі. Тривалий час можна було пересуватися лише на відстань 2 кілометри від свого будинку. А я жила за 11 кілометрів від центру міста, тобто зовсім не було можливості досліджувати місто, гуляти, постійно доводилося сидіти вдома. Згодом ці обмеження зняли – можна було відходити від дому на відстань 5 кілометрів, ще через деякий час – на 8 кілометрів, потім – на 20. І це було для мене неймовірним щастям, – пригадує Світлана.

Зараз обмеження у пересуванні в Ірландії вже скасували. На початку червня почали відкриватися тераси ПАБів, які так люблять відвідувати ірландці, щоб випити пива, сидру чи гіннесу. 

– ПАБи – це основний вид розваг та відпочинку для ірландців, частина ірландської культури. Місцеві часто відвідують ці заклади як з сім'єю, так і з друзями, – зазначає Світлана. 

Мова: ірландська та англійська

В Ірландії є дві державні мови – англійська та ірландська.

– У плані рекламних вивісок і документів тут все прекрасно, бо вони дубльовані двома мовами – англійською та ірландською. Якщо ви звертаєтеся на пошту до офіційних організацій, то відповідь прийде двома мовами, – пояснює Світлана Фаленда.

Щодо  розмовної мови, то все набагато складніше.

– Ірландську мову Британія тривалий час намагалася знищити, тому зараз дуже малий відсоток населення нею володіє. Ірландська досить складна для вивчення та спілкування. Люди мають можливість записатися на курси ірландської, але насправді це не є необхідністю. Якщо ви знаєте англійську – проблем не буде. Єдине, якщо у вас є бажання більше пізнати культуру Ірландії, – зазначає тернополянка. 

Ірландці – добродушні, люблять жартувати та багато відпочивають

Жителі Ірландії не ставлять на перше місце роботу. Пріоритет для них – цікавий відпочинок, зустрічі з друзями, розповідає Світлана.

– Ритм життя місцевих є досить розміреним, повільним. Тут люди не є кар’єрно-орієнтованими, більше часу вони приділяють рідним, друзям, люблять посидіти в ПАБі, – каже Світлана Фаленда.

За характером ірландці – привітні, ввічливі, толерантні, вони ніколи не дискримінують людей. Дві основні риси місцевих – добродушність та жартівливість. Натомість британці – більш різкі у спілкуванні, можуть навіть ігнорувати іноземців, пояснює дівчина.

Для заможних – спорт, для бідних – алкоголь

У заможних районах Ірландії люди полюбляють спорт, чого не скажеш про нужденних ірландців.

– Особливо популярним спорт є серед молоді. Функціонують багато спортивних клубів – гольф, теніс, футбол. Існує навіть особливий місцевий вид спорту – гельський футбол. У багатих районах Ірландії популярно ходити в спортзал, бігати вранці, вигулювати собак. У бідніших куточках країни все навпаки – тут молодь може вживати алкоголь та наркотики, – підкреслює тернополянка. 

Одна пора року

В Ірландії помірний клімат. Там не вирізняються чотири пори року, як це є в Україні.

– В Ірландії досить прохолодно, але немає різких змін температур. Влітку може бути 15-17 градусів тепла. Наприклад, зараз у нас +22, але це вже дуже спекотно для Дубліна. Така погода може протриматися недовго. Взимку в Ірландії температура становить 5-9 градусів тепла, стовпчик термометра вкрай рідко опускається нижче нуля. В Ірландії випадає багато дощів, небо часто похмуре, що інколи робить настрій дещо пригніченим. Завдяки тому, що зима не є суворою, можна багато часу проводити надворі. Це позитивно впливає на продуктивність, – розповідає Світлана Фаленда. 

Громадський транспорт: двоповерхові автобуси, трамваї, електрички

На «Смарагдовому острові» поїздка в громадському транспорт є одним із найдорожчих у світі.

– Основний громадський транспорт в Дубліні – двоповерхові жовто-блакитні автобуси. Виглядають вони дуже по-українськи, нам би такі закупити. Є трамваї, їх називають «луосами». А ще в Ірландії курсують електрички («Дарт»). Вони сполучають Дублін та довколишні села й містечка. Щодо цін, то квиток на автобус коштує 2,50 євро, якщо ви користуєтеся карткою. Якщо ж ні, то – 3,50 євро. Ціна залежить й від відстані. Наприклад, поїздка до 4-х зупинок вартуватиме 1,55 євро, але це дуже мала відстань, тому люди зазвичай проходять її пішки, – розповідає Світлана. 

Оплачувати проїзд в транспорті можна карткою або монетами, купюрами – в жодному разі, наголошує тернополянка. Найзручніше в Ірландії придбати за 5 євро спеціальну карту (Leap Card) й поповняти її на необхідну суму. Загалом у тиждень ірландці витрачають приблизно 30 євро, щоб дістатися на роботу й повернутися додому.

Оренда житла «влетить у копійку»

В Ірландії дешевше жити за містом, однак їхати на роботу звідти потрібно щонайменше півтори години, каже Світлана.

– Мінімальна зарплата становить від 10 євро в годину. Щодо оренди квартири, то маленька студія обійдеться від 1500 євро в місяць + комунальні послуги. Кімната неподалік центру столиці – 850 євро + комунальні послуги. За містом можна орендувати кімнату за 500 євро + рахунки, але добиратися в центр потрібно буде двома автобусами, – пояснює Світлана Фаленда. 

Про Україну майже нічого не знають

До українців ірландці ставляться так, як і до інших білих європейців, розповідає тернополянка.

– За зовнішністю в Ірландії важко розрізнити, хто місцевий. Я розмовляю з акцентом, тому люди часто запитують, звідки я. Багато хто думає, що я з Німеччини або з Іспанії. Коли кажу, що з України, то відповідають, що про цю державу нічого не знають. Можливо, це пов’язано з тим, що наша діаспора тут невелика й утворилася не так давно. Ірландці, чомусь, впевнені, що Україна є членом Євросоюзу, а коли я це заперечую, вони дивуються, – зазначає дівчина.

Ірландці – в шортах, туристи – в пальтах

Оскільки в Ірландії температура весь рік приблизно однакова, то й гардероб – універсальний.  

– Навіть коли досить прохолодно, молодь носить легкий одяг.  Дівчата – короткі спідниці, шорти, тонкі сукні. Хлопці – футболки, штани. Натомість туристи в цей час одягнені в плащі, шапки, шарфи, бо їм холодно, – розповідає Світлана. – Одяг дорослих – стриманий та елегантний. Чоловіки ходять у класичних костюмах, сорочках, штанах, черевиках. Жінки – в довгих сукнях, пальтах. Надихнувшись елегантними ірландськими жінками, я й собі придбала довге зелене плаття. Ірландці часто носять й спортивний одяг – все з брендових магазинів Adidas, The North Face, Nike.

Підлітки – як з музичного кліпу

Ірландські підлітки стежать за модою. Навіть у будні вони виглядають яскраво та дещо зухвало.

– Дівчата 12-18-ти років одягають відверті речі – короткі спідниці, шорти, наносять на обличчя багато макіяжу та накладні вії. Вони носять короткі топи, щоб було видно талію, та кофти з великим декольте, – зазначає Світлана. – Дівчата-підлітки в Ірландії часто зловживають автозасмагою. Так вони намагаються приховати блідий колір шкіри, однак тіло має оранжевий і неприродний відтінок.

Місцеві студенти в одязі поєднують непоєднуване. Їхній гардероб складається з дуже яскравих речей різних кольорів, розмір – оверсайз.

– У нас, на заході України, люди дуже дбайливо ставляться до одягу. Тернополяни завжди охайно одягнені. А тут все навпаки: гардероб – це щось неважливе. Ірландці можуть ходити у старих, зім’ятих речах, які давно втратили колір та форму, – зауважує Світлана. 

Небезпечні юнаки

Іноді юнаки, які живуть в соціальних районах Ірландії, є проблемними та навіть небезпечними для оточення. У них – свій специфічний стиль одягу.

– Такі хлопці не мають гарного прикладу для наслідування у сім’ях. Вони збираються в «банди», поводяться неадекватно – можуть закидати перехожих камінням, феєрверками, яйцями. Бувало, що на Хелловін навіть спалювали чужі автомобілі. Іноді іноземцям з країн Африки та Азії небезпечно гуляти вулицями через таких проблемних підлітків. Хлопці можуть «пожартувати» з їх кольору шкіри, однак такі вчинки геть не викликають сміху. Досить часто підлітки з цієї категорії ходять в однакових спортивних костюмах сірого кольору, – розповідає Світлана.

Густі ліси та гори

За вічнозелений ландшафт та пагорби Ірландію називають «Смарагдовим островом».

– В Ірландії справді все навколо зелене. Українці з півдня чи сходу вражені місцевою природою, однак у мене не було ефекту «вау», бо в нас, на Тернопільщині, схожа природа. Є в Ірландії й гори, вони нагадують наші Карпати. Тут вільно гуляють овечки, – каже Світлана. 

Місцева кухня: смажена картопля з оцтом та багато м’яса

Ірландська кухня проста. Основними продуктами тут є картопля, а ще країна славиться різноманітністю сортів пива.

– Фірмова страва ірландців – irish breakfest (ірландський сніданок). Він складається яєшні; підсмаженого бекону; кількох сосисок з гарніром із квасолі в томатному соусі, помідорів та інших овочів; кільця білого і чорного пудингу; хашбраун — картопляного хліба. Дуже подібна страва – English breakfast (англійський сніданок). В Ірландії тривалий час йдуть суперечки, якій самі країні належить цей сніданок – Ірландії чи Англії, – розповідає Світлана Фаленда.

Холодний клімат сформував певні харчові звички. Так, ірландці більше люблять смакувати калорійну їжу, пояснює тернополянка.

– Коли в Ірландії їдять смажену картоплю, то поливають її оцтом. Це смачно. Тут є багато закладів харчування з назвою «Fish&chips». Вони спеціалізуються на приготуванні традиційного місцевого фаст-фуду – смаженої риби та картоплі. Із солодощів популярний яблучний крамбл – запечені яблука, политі вершковим маслом, присипані борошном та цукром, – каже Світлана Фаленда. 

На Театральному майдані Тернополя сьогодні відбувається міжнародна виставка ретро-автомобілів.

До Файного міста легендарними автівками завітали учасники міжнародного марафону «Україна в ралі Монте-Карло». Також на головній площі міста представили й старовинні авто «Тернопільського Ретрокортежу».

Марафон, у рамках якого відбувається виставка, стартував 13 червня в Умані.  Українські автомобілісти відродженого Київського Клубу до 30  річчя Незалежності України відвідають 30 міст на ретро-автомобілях. До цього списку увійшов Тернопіль. А 22 січня 2022 року українці вперше за 110 років візьмуть участь  у Rallye Monte-Carlo.

Координатор виставки у Тернополі Тетяна Фарина зазначила, що такий захід познайомить всіх охочих з історією розвитку автомобільної галузі.

– Сьогодні вперше проходить такий офлайн-фестиваль після тривалого часу карантинних обмежень. Вагомо, що автомобілісти завітали до Тернополя. Ми раді, що можемо продемонструвати й місцевий кортеж, який налічує три десятки автівок. Сьогодні на площі ми представили родзинки «Тернопільського Ретрокортежу» – «Ягуар», «Волга», весільний кортеж, «Майбах» та інші, – розповіла Тетяна Фарина.

Аби оглянути ексклюзивні авто й сфотографуватися з ними, у центрі зібралося чимало тернополян. 

До Тернополя сьогодні, 23 червня, завітали учасники велопробігу «Вшануємо пам’ять захисників України».

Поблизу стели «Загинули за волю України» їх зустріли представники органів місцевої влади, родини загиблих воїнів, ветерани війни. Після відправи священнослужителів вони спільно поклали квіти до меморіалу.

Учасників пробігу цьогоріч двоє – Іван Балашов та Сергій Поліщук. Їдуть вони за маршрутом: Ужгород – Стрий – Рогатин – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Житомир – Київ.

Мета велопробігу – підтримка ветеранів бойових дій, популяризація ветеранського спорту, спортивної реабілітації та здорового способу життя, каже організатор велопробігу Іван Балашов.

– Такий веломарафон ми проводимо не вперше. Минулого року маршрут був довшим – пролягав через 13 обласних центрів з фінішем у Маріуполі. Цьогоріч ми рухаємося у напрямку з Ужгорода та Києва. – Нас двоє, та справа не в кількості, на місцях до нас приєднується молодь, ветерани. Багато людей «тягнути» центральною трасою – небезпечно і не треба, – зазначив Іван Балашов.

Іван Балашов та Сергій Поліщук проїхали вже орієнтовно 440 кілометрів. Загалом маршрут становить 950 кілометрів.

Велосипедисти кажуть, їхати в таку спеку зможе не кожен.

– Щоб долати цей шлях з нами, потрібно бути досвідченим велосипедистом. Ми тримаємо середню швидкість до 30 кілометрів в годину. Не всі так зможуть. Їхати в спеку важко, потрібно бути підготовленим – трохи спортивного харчування та багато води, вона йде відрами, – розповів Іван Балашов.  

Організатори наголосили, що у містах їх зустрічають дуже гостинно, а особливо тепло велосипедистів прийняли у Тернополі.

Велопробіг присвячений відзначенню 25-ї річниці Конституції України та пам’яті про захисників країни, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Учора, 14 червня, у драматичному театрі обрали «Міс Тернопіль – 2021».

Власницею головної корони міста стала 19-річна Марта Резніченко. Дівчина закінчила інститут технологій в Канаді за спеціальністю «Маркетинг у продажах», володіє чотирма мовами.

За звання найкрасивішої дівчини змагалися 18 учасниць не лише з Тернополя, але й з різних куточків області.

Дівчат обирали на кастингу. Загалом заявок надійшло понад пів сотні. Цікавих особистостей організатори й самостійно шукали у соціальних мережах. Вимоги до учасниці: вік від 16 до 24 років; ріст – від 168 см; незаміжня; громадянка України.

– Підготовка відбувалася я у форматі табору, тому ми вирішили надати можливість усім спостерігати, що ж відбувається за лаштунками. Із перших днів підготовки учасниці активно вели щоденники звітності у соціальних мережах, щоб тернополяни могли побачити їх у різних амплуа, – розповіла виконавча директорка «Міс Тернопіль» Юлія Мосейко.

Окрім численних репетицій, щодня учасниці відвідували курси англійської мови, ораторської майстерності.  Загалом на підготовку до «Міс Тернопіль» дівчата щоденно витрачали по 7-8 годин, наголошують організатори конкурсу.

Понад дві сотні тернопільських школярів разом із вчителями фізичної культури сьогодні взяли участь у 1,5-кілометровому забігу довкола острівка «Чайка».

Організатори заходу – Тернопільський міський центр фізичного здоров'я населення.

У цьому забігу не акцентували увагу на перемозі, а на тому, що рух – це здорово, розповіла «Сороці» директорка міського центру фізичного здоров'я населення Вікторія Безгубенко-Гнатишин.

– Сьогоднішній забіг ініційований Комітетом з фізичного виховання та спорту, Міністерством освіти і науки України, Управлінням розвитку спорту та фізичної культури Тернопільської міської ради й Тернопільським міським центром фізичного здоров'я населення, – зазначає Вікторія  Безгубенко-Гнатишин. – Участь у забігу взяли школи міста. Ми наголошуємо на тому, що рух – це здорово, а фізична активність дуже важлива для школярів.

Учениця тернопільської школи № 20 Аліна також долучилася до забігу. Каже, дистанція не є надто складною.

– Чесно кажучи, я бігаю не щодня, але намагаюся приділити час спорту. Сьогоднішній забіг видався дуже цікавим. Хоч ми пробігли не так багато – 1,5 кілометри, але емоцій залишилося вдосталь, – поділилися Аліна.

Фотовиставку Василя Бурми сьогодні відкрили у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Вернісаж організували з нагоди 85-річчя Василя Бурми та 60-річчя його праці у газеті «Вільне життя плюс».

– Зазвичай такі виставки відкривалися до мого дня народження, 6 січня. Але ситуація з коронавірусом цьогоріч змусила дещо змінити плани, тому вирішив презентувати фото вже до Дня журналіста, який відзначають 6 червня, – розповів Василь Бурма. – Вирішив якось відзвітувати, бо за спиною – борг. Частина представлених сьогодні світлин у мене лежала віддрукована вже десь 40 років. Вони поки ніде не світилися, тому вирішив врешті-решт показати ці фото, адже мені вже 86-й рік.

В експозиції представили дві серії світлин – «Вогні Файного міста (Вечірній Тернопіль)» та «Краяни і гості».

До слова, Василь Олександрович Бурма – український журналіст, краєзнавець, член НСЖУ, Національної спілки фотохудожників України, Заслужений журналіст України. Народився 6 січня 1936 року на Полтавщині.

Людмила Гургач із Чорткова перетворює сільські будинки на витвори мистецтва.

Майстриня працює у техніці наївне малярство – розпис стін рослинними орнаментами.

Перші малюнки Людмили Гургач на стінах з’явилися у 2011 році.

– До розпису будинків я вже мала певний досвід розписування стін власної оселі, а також танцювального залу, загалом понад 12 різних об’єктів. Хист до малювання у мене є ще зі школи. Тоді мені було цікаво перемальовувати портрети у стилі графіка. База малювання – тільки шкільна. Мій вчитель був чудовою людиною і намагався надати якомога більше інформації щодо різних технік малювання, – розповідає Людмила Гургач «Сороці».

Нещодавно Людмила Гургач розписала 100 літню хату у селі Босири та облаштувала музей із збереженим внутрішнім інтер’єром побуту минулого століття. 

– Це перший будинок, який я розписала у 2020 році, а літню кухню – у 2021 році. Розпис робила рослинним орнаментом, намагалася відтворювати старовинний стиль оздоблення будинку у техніці «наївний розпис».Також я використала узори трипільської культури, оскільки це – наша древня культура. На задній стіні за побажанням чоловіка я намалювала мурал, символічне бачення території України  з горами і рівнинами та річкою Дністер, оскільки ми багато мандруємо історичними місцями України, – каже пані Людмила.

Задум розпису хати жінка виношувала майже три роки, а на його втілення знадобилося 4 місяці.

– Хата глиняна, білена вапном. Розпис робиться по вапні, а тому малюнок з часом потребує поновлення. Сам задум я виношувала майже 3 роки, шукала інформацію в історичних джерелах, що саме малювали, чому і чим. Кожен орнамент має свій зміст і значення. На літній хатині намальовані герби Поділля і Галичини як наближених етнорегіонів, на перетині яких знаходиться хатина, – розповідає Людмила Гургач.  

Кожен малюнок перед нанесенням Людмила Гургач довго продумує.

– Усе залежить від призначення зображення. Інколи буває, що в останню мить вносиш зміни у малюнок або доповнюєш іншими елементами. У своїх малюнках я не використовую чорної барви, а в основному яскраві та «живі» кольори, щоб несли позитивний настрій для тих, хто на них споглядає. Під час розпису я часто співаю. Така робота відволікає від буденних думок – це для мене творчість і життя. Люблю пізнавати нові види мистецтва, лише стримує нестача часу. Планів дуже багато, на два життя вистачить, а скільки ще нового би навчитися та інших навчити радіти життю й цінувати те, що нам дано, – наголошує Людмила Гургач.  

Поблизу пам’ятника Соломії Крушельницькій сьогодні відбулося свято останнього дзвоника для випускників Тернопільського мистецького фахового коледжу.

До урочистостей долучилися випускники, студенти 1-3 курсів, викладачі, батьки та усі охочі.

– Дорогі четвертокурсники, я себе відчуваю майже вашою ровесницею, адже завершується мій четвертий рік директорства на цій посаді. Я пам’ятаю 4 роки тому, коли 1 вересня я вручала вам залікові книжки. Ви для мене особливий випуск – перший випуск на посаді директора, – зазначила директорка Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької Лариса Римар. – Колеги, цей рік був складним – і дистанційне навчання, і змішане, але ми гідно його завершили. Сьогодні ми маємо чим пишатися – відмінники, переможці численних конкурсів, чудове звучання колективів. Ми впоралися, попри всі негаразди.

На вулиці Руській у Тернополі вже розквітли каштани «Бріоті».

Нагадаємо, каштани «Бріоті» в Тернополі висадили восени 2014 року. Ними поступово замінили каштан «Кінський», який був не настільки стійкий до ураження каштановою мінуючою міллю.

Саме тому було здійснено заміну виду каштанів, адже вони є природним фільтром для забрудненого різними хімічними, токсичними, газоподібними викидами середовища.