Тернопільська боксерка Олеся Крисюк: «Без молитви на ринг не виходжу»

Опубліковано в Історія тижня Автор  04.10.2021

Тернополянці Олесі Крисюк – 20 років, 9 з яких вона присвятила боксу.

Сьогодні дівчина – восьмиразова чемпіонка України, переможниця низки українських та міжнародних турнірів, учасниця чемпіонатів Європи та світу. Влітку боксерка здобула «бронзу» на чемпіонаті Європи-2021 з боксу серед чоловіків та жінок до 22 років, а днями виборола «срібло» на всеукраїнському чемпіонаті у Запоріжжі.

Про жінок у боксі, ритуали перед боями та тренера, який став другим батьком, Олеся Крисюк розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Вперше на бокс пішла у день народження

Боксом я займаюся уже дев’ять років. Спочатку захоплювалася боротьбою, але через травму була змушена змінити вид спорту. У сусідньому будинку жив однокласник моєї сестри, який займався боксом. Щодня я бачила, як з спортивною сумкою він поспішає на тренування. Мій тато поцікавився, де хлопець тренується, а у мій день народження привів й мене туди – в боксерський клуб «Шкіряна рукавчика». Я побачила зсередини тренувальний процес і зрозуміла: це – моє. Пам’ятаю, що тоді я стала у дверях і сказала: «Буду тут жити».

«Ти – дівчинка…Будуть синці, рани»

Тато позитивно ставився до мого захоплення боксом. Завжди проводив на тренування та зустрічав ввечері. Мама спершу не знала, що я пішла у боксерський клуб. Коли дізналася, то була не дуже в захваті. Казала: «Ти – дівчинка… Будуть синці, рани». Так, бокс – дуже травматичний вид спорту. Синці, гематоми, розбитий ніс, губи…Але потім мама таки зрозуміла мене. Зараз я відчуваю з її боку шалену підтримку. Вона навіть передивляється мої бої, аналізує, дає поради. Можна сказати, що також поринула в бокс. Друзі спершу не вірили в серйозність моїх намірів, не думали, що я займатимуся боксом на професійному рівні. З дитинства я зажди мала більше друзів-хлопців, а не дівчат. Зараз вони вболівають за мене, їздять на змагання, хвилюються.

Невипадкова випадковість

Вперше я поїхала на змагання у 2015 році. Це був Чемпіонат України з боксу. Все відбулося якось спонтанно, але так, мабуть, мало бути. На той час у «Шкіряній рукавичці» я була єдиною-дівчиною боксеркою. У наш клуб тренер Олександр Дульнів привів на спаринг хлопців й одну дівчину. Мене поставили з нею на тренувальні поєдинки. У результаті вирішили, що я таки їду на Чемпіонат України з боксу. Передбачали, що можу «зачепитися» за призове місце. Тоді ніхто й не думав, що я стану першою. Але так і сталося. З цього часу розпочалася професійна кар’єра: збори, Європа, світ…

Тренування – тричі на день

У дитинстві я відвідувала багато секцій, постійно шукала себе, але ніде не затримувалася довше, аніж на місяць. Коли прийшла, на бокс, то зрозуміла, що це – моє життя. Відпочиваю лише в неділю. Тренуюся двічі, а то й тричі на день, якщо готуюся до змагань. Бокс відкрив для мене багато можливостей – я об’їздила всю Україну, світ, знайшла друзів на Батьківщині та за кордоном.

З роками страх зник

Коли була ще менш досвідченою, то на рингу відчувала страх, мандраж. Боялася, що удар буде неправильним, не так розвернуся чи рефері щось не сподобається. З роками цей страх зник. Я виходжу, бачу перед собою суперницю і все – йду до цілі. Я впевнена в собі, бо змаганням завжди передує підготовка високого рівня. Треба перемогти, щоб стати на сходинку вище.

Тренер – як другий батько

Уже 9 років моїм тренером є Руслан Фірман. Саме він навчив мене усього, що я зараз вмію. Ми разом ставимо цілі та спільно йдемо до них. Тренер для мене став другим батьком. Він дуже добрий. Дає поради не лише з приводу спорту, а й у повсякденному житті.

Бокс загартував характер

У школі я була м’якою. Якщо хтось образив – просто оберталася і йшла. Зараз я вмію постояти за себе. Бокс робить людину міцнішою, впевненою в собі. Це я знаю не з чуток. Бувало й таке, що перемогу отримувала на характері. Коли сил вже не залишається, ти просто йдеш до перемоги й навіть не припускаєш думку про поразку. У житті я поки не застосовувала навички, які здобула в боксі. Сподіваюся, що в майбутньому також не доведеться. Спорт є спортом, а на вулиці треба вирішувати конфлікти словами.

Підготовка до бою: молитва та дзвінок мамі

Перед кожним боєм у мене є свої ритуали. Спочатку я молюся, повністю довіряю себе у Божі руки, а потім бодай на кілька секунд телефоную до мами. Перед виходом ще отримую настанови тренера. Він підходить, обіймає й каже: «Доцю, давай! У тебе все вийде. Ти знаєш, що робити, а я підкажу».

Жінки у боксі більш агресивні, аніж чоловіки

Боксер повинен володіти такими якостями: сила, швидкість, спритність, витривалість, бажання працювати. Не всі приходять з цими рисами у спорт, але їх можна виховати. Зауважу, що жінки у боксі більш вибухові, емоційні та агресивні, аніж чоловіки.

Серед боксерів немає кумирів

Я не намагаюся сліпо наслідувати зірок боксу. Звісно, є спортсмени, які подобаються. Наприклад, імпонує тактика бою Олександра Усика, швидкість Василя Ломаченка. У них я можу запозичити собі певні прийоми, випробувати їх на тренуваннях.

 

Спілкувалася Катерина Шаблій

Прокоментувати:

СОЦІУМ

18.10.2021 soroka
Повалив пам’ятники Леніну та Кірову: Член Української Гельсінської спілки з Бучача отримав медаль «За службу Україні»
З ініціативи народного депутата Миколи Люшняка члена Української Гельсінської спілки Володимира Сторожка нагородили медаллю голови…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3800.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.