Жіноча краса не має вікових обмежень. Цю тезу підтверджує фотовиставка «Антиейджизм», яку сьогодні, 3 березня, відкрили у Тернополі.

В Українському домі «Перемога» презентували відверті світлини дев’яти жінок «золотого віку». Усі вони – учасниці проєкту Тернопільського міського територіального центру під назвою «Антиейджизм».

Із жінками упродовж трьох місяців працювали психологи, стилісти, візажисти, перукарі, а фотограф Вілена Орловська закріпила результат фінальною фотосесією.

Про свої враження від участі в проєкті учасниці розповіли «Сороці».

– Зйомки проходили у дуже піднесеній атмосфері. Все вдавалося, я зовсім не комплексувала і легко увійшла в роль моделі. Радію, що сьогодні можу бачити такий гарний результат, але сумно, що проєкт завершується. Це – вже історія. Звісно, будуть нові ідеї, у яких я обов’язково братиму участь, – каже 62-річна Любов Корнелівна Салова.  – Тернопільський міський територіальний центр я відвідую вже 7 років. Взагалі веду активний спосіб життя – їжджу на електричному самокаті, подорожую, люблю спорт.

Аби розділити радість на виставку прийшла й подруга Любові Салової – народна артистка України Люся Давидко.

– Ми із Любою зустрілися на лікарняному ліжку під час пандемії коронавірусу. Так почали спілкуватися й стали добрими друзями. Ця виставка – гарна, святкова. Я як жінка добре розумію те, якими ми можемо бути, якщо хочемо, – поділилася Люся Давидко.

Ще одна учасниця проєкту «Антиейджизм» – тернопільська журналістка, письменниця, поетеса, громадська діячка Леся Любарська.

– Ми – жінки, які заперечують старість. Хочемо бути завжди молодими, впевненими в собі й бажаємо цього іншим. Для того, аби оголитися на фотосесії також потрібна впевненість. Звісно, всі світлини пристойні, вони добре розкривають красу та ніжність жінок «золотого віку». Головне – аби в душі була радість, любов та внутрішня краса. У своєму вірші я кажу: «Ми буденності сказали «ні». І хай там що говорять, комусь – мурашки по спині, для нас – емоцій море». Звісно, не кожен може позитивно ставитися до цієї фотосесії, але ми отримали дуже багато хороших емоцій, – зазначила Леся Любарська.  

Чемпіонат Тернопільської області з фрістайлу (могул) сьогодні, 26 лютого, зібрав у тернопільському гірськолижному комплексі «Savych_Park» майже сотню юних лижників.

У швидкості, вправності виконання акробатичних елементів та ритмічності поворотів змагалися вихованці дитячо-юнацької спортивної школи «Екстрім» різних вікових груп. Менші учасники по черзі пройшли через трасу, а найстарші вихованці також виконували стрибки з трампліну.

– Сьогоднішній чемпіонат проводить управління фізичної культури і спорту Тернопільської ОДА. Наймолодші вихованці школи «Екстрім», які сьогодні беруть участь, народилися у 2015 році. Найстарші – з 2003 року. Кожен із них тренується різну кількість часу. Хтось прийшов до нас цьогоріч, а хтось – присвятив лижному спорту вже декілька років. За сьогоднішніми результатами ми відберемо дітей для участі у всеукраїнських змаганнях, – каже старший тренер відділення могул дитячо-юнацької спортивної школи «Екстрім» Оксами на Щербанюк.

Про свої враження від участі у чемпіонаті «Сороці» розповіли юні учасники змагань.

– Я дуже люблю кататися на лижах, а ще ходжу на футбол. Треба багато тренуватися і кататися, щоб все вміти. Я навчаюся у другому класі, – каже Данислав Любінський. – Сьогодні я отримав третє місце, дуже радію, що зміг так добре з’їхати.

Його братик – 5-річний Тихомир тренується разом із Владиславом.

–  Ми з братиком любимо кататися на лижах та грати у футбол. Завжди робимо це разом. Я почав кататися недавно, але мені це подобається, – розповідає Тихомир Любінський.

А 16-ти річна учасниця змагань Яна лижним спортом займається ще з першого класу.

– На лижах я стою вже 11 років. Не уявляю, яким було б моє життя без цього виду спорту. Коли я їду трасою, відчуваю кайф. Це такий адреналін, якого немає у нашому звичному житті, – зазначає Яна.

У різних вікових групах визначили переможців. Їм вручили кубки, медалі та грамоти. Решту учасників чемпіонату отримали солодкі подарунки.

Так, переможцями у своїх категоріях стали:

Дівчата 2013 р.н. і молодші

1. Кравчук Софія
2. Ардан Софія
3. Кондратюк Мар’яна

Юнаки 2013 р.н. і молодші

1. Кушик Платон
2. Любінський Тихомир
3. Пласконіс Владислав

Дівчата 2012 р.н.

1. Хома Вікторія
2. Подолянчук Дарина
3. Ткачук Тереза

Юнаки 2011 р.н.

1. Тарасюк Володимир
2. Соловій Артур
3. Любінський Данислав

Дівчата 2011 р.н.

1. Бондарук Софія
2. Плішко Катерина
3. Салій Ангеліна

Дівчата 2010 р.н.

1. Буштинська Віолетта
2. Нітефор Катерина
3. Кравчук Соломія

Юнаки 2008-2010 р.н.

1. Дорош Арсен
2. Олендр Матвій
3. Денисюк Ігор

Дівчата 2008-2009 р.н.

1. Рудик Каріна
2. Года Вероніка
3. Греса Аліна

Дівчата 2007 р.н. і старші

1. Журак Оксана
2. Королик Яна
3. Заяць Олена

Юнаки 2007 р.н. і старші

1. Ковбасюк Павло
2. Перець Дмитро
3. Буштинський Валерій

Справжнім трендом здорового харчування у світовій кулінарії стали пророслі паростки трав чи овочевих рослин – мікрозелень.

Дієтологи називають їх «суперфудом», адже мікрогрін, попри мінімальну калорійність, є джерелом великої кількості поживних речовин.

Про переваги мікрозелені та особливості її вживання «Сороці» розповіла тернопільський нутриціолог, експерт з харчування Анастасія Кожарко.

– Мікрогрін у здоровому харчуванні останнім часом став так само популярним як, наприклад, спіруліна чи чіа. Звісно, я не можу сказати, що це панацея від усього, але якщо ми введемо пророслі паростки овочевих рослин чи зернових у свій раціон, ефект буде дуже хорошим. Коли люди чують слово «мікрозелень», то, чомусь, найперше їм на думку спадають саме паростки пшениці. Так, у нас справді поширений цей вид мікрозелені, однак вирощують найрізноманітніші рослини – руколу, горох, редиску, буряк, базилік тощо, – каже Анастасія Кожарко.

Мікрогрін сповільнює процес старіння

Мікрозелень не просто зміцнює імунітет, але й омолоджує організм, каже експертка з харчування.

– Будь-яка зелень дуже корисна, бо містить спектр вітамінів, а особливо – фолієву кислоту. Вона є в небагатьох продуктах, зокрема міститься у зелені. Якщо ж брати мікрозелень, то у ній фолієвої кислоти та антиоксидантів є в рази більше, аніж у дорослих рослинах. Це допомагає сповільнити процес старіння. На чому базується старіння – у людському організмі утворюються вільні радикали, а антиоксиданти захоплюють їх. У такий спосіб вони впливають на молодість. Часто антиоксиданти навіть називають елементами молодості, саме тому я б радила включати їх у раціон, – розповідає Анастасія Кожарко.

Експертка також пояснює, що мікрогрін корисний й тим, що росте лише кілька днів.

– Мікрозелень росте недовго, а тобто бере із навколишнього середовища набагато менше усіляких негативних елементів. Якщо ми вирощуємо її в приміщенні, там немає шкідливих викидів, але є вуглекислий газ, який ми видихаємо. Відповідно, мікрозелень вбирає набагато менше негативних речовин, які ми потім будемо з’їдати, – зазначає Анастасія.

Вирощуйте культури, які ви вже споживали у дорослому вигляді

Чим різноманітнішою буде мікрозелень у раціоні, тим більше корисних елементів отримає організм, каже нутриціолог.

– Я раджу вирощувати ті культури, які ви вже вживали в раціон. Наприклад, якщо полюбляєте руколу чи базилік, то можете вирощувати мікрозелень цих культур, бо організму вони вже добре відомі, йому не потрібно до них адаптовуватися. Це дуже важливо для людей, схильних до алергії. Якщо ви вживали дорослі форми цих рослин, то паростки, звісно, не повинні викликати алергічних реакцій. Не зациклюйтеся на одному виді мікрозелені. Чим різноманітнішим буде ваш «зелений» раціон, тим більше користі отримає організм, – підкреслює Анастасія Кожарко.  

Половина тарілки – зелень

Зелень має бути у раціоні щодня, однак її варто комбінувати з іншими стравами, аби збільшити кількість корисних елементів, розповідає Анастасія.

– Половину тарілки може становити зелень, але я б не радила вживати лише мікрозелень. Якщо ми будемо додавати її до салатів, омлету, запіканок, то отримаємо набагато більше користі. Мікрозелень можна вживати й щодня, можна й кілька разів на тиждень. Звісно, краще не піддавати її термічній обробці, бо у свіжому вигляді мікрогрін містить більшу кількість вітамінів, а температура на них згубно випливає, – пояснює нутриціолог.

Насіння – із спеціалізованих крамниць

При купівлі насіння для вирощування мікрозелені важливо, аби воно було екологічно чистим, каже Анастасія Кожарко.

– Якщо ви плануєте вирощувати мікрогрін, то насіння обов’язково необхідно придбати спеціальне, аби воно не містило добрив та пестицидів. Мікрозелень росте недовго, а тому немає потреби захищати рослину від негативних чинників, обробляючи її хімічними речовинами, які дуже шкідливі для організму. Тому краще купляти насіння мікрогріну у спеціалізованих крамницях органічних продуктів. Так ми захистимо себе від отруєння, – пояснює Анастасія. 

Нутриціолог розповідає, що зрізану мікрозелень можна зберігати у холодильнику 5-7 днів. Чим триваліший термін зберігання, тим більше корисних властивостей втрачають паростки. Необхідно також захистити зелень від потрапляння вологи, бо це може спричинити процес загнивання паростків.

Квіткові шедеври, висота яких сягає 180-ти сантиметрів, виготовляє Наталія Войціховська з села Миролюбівка на Тернопільщині.

Гігантські півонії, жоржини, гортензії, троянди можуть прикрасити інтер’єр чи стати елементом декору будь-якого свята

Наталія Войціховська почала створювати ростові квіти три місяці тому.

– Я виготовляю не просто квіти, але й квіти-торшери, які ще називають світлячками. Три місяці тому вперше натрапила у мережі на фото таких виробів. Почала переглядати композиції великих розмірів й вирішила: а чому б й собі не спробувати?! Мене зацікавило, з якого матеріалу роблять такі шедеври флористики. Багато інформації я знайшла в «Ютубі», однак це були лише ази, а хотілося більше. Тоді я придбала майстер-клас у режимі онлайн й створила свою першу квіту – жоржину. Була дуже приємно здивована результатом роботи, – розповіла жінка «Сороці».

У доробку майстрині вже є понад два десятки квітів, у планах – гігантські гербери, кульбаби, маки, волошки, ромашки.

Необхідно кілька днів, аби створити таку квітку. Процес – нелегкий, потребує чимало матеріалів та інструментів, розповідає майстриня.

– Для виготовлення ростових квітів я використовую  будівельний фен, гарячий пістолет, канцелярський ніж, аерограф, дриль, молди. Матеріалами слугують ізолон, фоаміран. Вони легкі, не бояться води, перепаду температур, не провокують алергічних реакцій. Для стебла використовую металопластикову трубу, – каже Наталія Войціховська.

Жінка пояснює, хоч і фоаміран дорожчий, аніж ізолон, але квіти з нього виглядають як живі – бархатні та приємні на дотик.

Процес творення квітки складається із трьох етапів. Спершу майстриня вирізає деталі, згодом під дією температури надає їм необхідної форми. Останній крок – зібрати та склеїти між собою усі елементи.

– Я не працюю на швидкість, а на якість. Якщо є натхнення, то можна зробити композицію з трьох квітів за 5-6 днів. Бувало таке, що люди називали мої вироби «збирачами пилу», однак це не так. Їх легко можна помити, при цьому не пошкоджуючи матеріали, – пояснює Наталія Войціховська.

Надалі майстриня планує розвиватися у цьому напрямку. Каже, дуже хоче потрапити на офлайн майстер-класи, бо, на жаль, через карантин такої можливості зараз немає.

За професією Наталія – медсестра, однак ця робота їй не до душі.

– Я двічі пробувала працювати за спеціальністю, але вирішила не мучити себе, бо це – не моє. Присвячую себе сім’ї та створенню квітів у вільний час. Отримую від цього неабияке задоволення. Людина може шукати себе та вивчати щось нове упродовж всього життя, неважливо, скільки тобі років. Головне – бажання, натхнення, підтримка рідних та впевнений крок вперед. Бажаю кожному не боятися мріяти й діяти. Це не соромно, а вкрай важливо, бо усе в житті можливо, – підсумовує Наталія Войціховська.

«Зима, що нас змінила» – виставку з такою назвою сьогодні відкрили у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Експозиція присвячена вшануванню подвигу учасників Революції Гідності та увічненню пам’яті Героїв Небесної Сотні.

На стендах та оглядових вітринах представили особисті речі, світлини, документи і нагороди полеглих Героїв з Тернопільщини, а також філателістку, яка розповідає про період революційних подій в Україні взимку 2013–2014 рр.

– Цю виставку ми відкрили завдяки батькам Героїв Небесної Сотні. Адже саме вони привезли сюди речі своїх дітей – і з дитячих років, і з періоду Майдану, – розповів директор комунальної установи Тернопільської облради «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини» Євген Філь.

На відкриття виставки приїхали й рідні Героїв Небесної Сотні.

– Я хочу, щоб усі присутні тут змогли зазирнути в очі цим юнакам і одному дорослому чоловіку. Це – ті люди, які дуже багато зробили для України. Я намагався переконати свого сина, щоб він зберіг життя. Я виховувався у радянські часи. Підсвідомо у людей того часу заклався страх, ми іншої держави не бачили. А вони – молоді, вони не застали цього. Я пам’ятаю коли Устим був маленький, то знайшов в мене старий значок «жовтенятка» з Іллічем. Він взяв його в руки і каже: «тату, а що то за покемон?». Я хочу, щоб молоде покоління ніколи не повернулося у «совок» й не знало, як це, коли немає свободи слова, коли доводиться стояти годинами у черзі за хлібом. Я хочу, щоб наша держава була такою, за яку боролася Небесна Сотня. Я казав Устиму: «народиш українців, виростеш їх українцями, тоді держава буде». Він відповів: «тату, якщо я звідси піду, України не стане. Тому цю пожертву треба цінувати, не злити Майдан, не продати Україну, – зазначив батько героя Небесної сотні Устима Голоднюка Володимир Голоднюк.

Уже «на носі» той день, який найбільше асоціюється з коханням та романтикою – 14 лютого.

Вітрини магазинів та кафе забиті вщент святковим декором, а жодна рекламна вивіска не обходиться без маленького сердечка. Здається, навіть повітря в Тернополі сповнюється атмосферою свята та запахом квітів, які скоро знову стануть «хітом продажів» разом м’якими іграшками та шоколадом.

Усі ми звикли сприймати кохання як «метеликів в животі» та відчуття польотів на «сьоме небо», але психіатри описують цей чарівний стан трохи інакше.

Про закоханість, її стадії та «симптоми» тернопільська лікарка-психіатриня Діана Попович розповіла «Сороці».

Кохання викликає звикання

– Ми всі коли-небудь закохувалися. «Симптоми» такі: безсоння, втрата апетиту, ейфорія і вчинки, які в звичайному стані не робимо. Ці відчуття мало чим відрізняються від дії наркотиків і також викликають сильне звикання. У закоханих така ж мозкова активність, як і у наркоманів, які потребують дози, – пояснює Діана Попович.

Лікарка каже, під час закоханості система оповіщення про небезпеку (мигдалина) і система суджень і міркувань (префронтальна кора) у людині приглушені.

– Активність мигдалини зазвичай підвищується в стресових ситуаціях, ми використовуємо її для оцінки ситуації при спілкуванні, наприклад, бреше інша людина чи ні. Знижена активність в цих ділянках скорочує кількість негативних оцінок і недовіри до іншої людини, що дозволяє досягти більшої близькості. Тому у цукерково-букетному періоді ми ходимо у «рожевих окулярах». В цей час нейротрансміттер дофамін буквально затоплює наш центр задоволення. Активуються нейронні мережі, пов'язані з станами одержимості, манії і нерозсудливості. Аналогічним чином амфетаміни, кокаїн і опіати (героїн, морфін) запускають ці ж структури, – пояснює Діана Попович. 

Закоханість – не емоція

– Закоханість – це не емоція, як ми могли б подумати. Вона підсилює або зменшує наші емоції, функціонує як мотиваційна система. Закоханість вмикається і вимикається нейротрансмітерами, які виділяються в мозку: дофаміном, окситоцином і норепінефрином – комбінація, що викликає приємні відчуття. Початкові стадії любові розглядаються швидше як спрага або голод, аніж як стабільна, постійна емоція. Нас переповнює задоволення, приплив дофаміну наповнює наші рецептори. Він грає ключову роль у тому, як ми переживаємо почуття винагороди. Підсумок: ми відчуваємо блаженство, – розповідає Діана Попович.

Психіатриня зазначає, коли вивільняється дофамін і запускається система винагороди мозку, наша свідомість отримує повідомлення: «Зверни увагу на те, що відбувається, жадай це». Це і є причиною того, чому люди навіть після нещасливого кохання закохуються знову.

Почуття близькості відрізняється від романтичної любові

– МРТ-дослідження пар, які були щасливі в шлюбі протягом десятиліть, показали, коли вони бачили фотографії один одного, активність спостерігалася в інших областях мозку в порівнянні з «молодими» парами. Активність була помічена в ділянці, яка відповідає за материнський інстинкт. Тут вже вступає у дію гормон окситоцин. Це може стати поясненням тривалої, постійної прихильності один до одного в серйозних відносинах. Взагалі почуття близькості дуже відрізняється від романтичної любові. Закоханість – це запаморочення, захват, ейфорія, енергія. Коли ти відчуваєш глибоку прихильність, ти більш спокійний і задоволений, – наголошує Діана Попович. – Бажаю усім, щоб прекрасне почуття любові приходило завжди на благо, зближувало нас і в радості, і в горі, і ніколи не «відключало» голову.

Тернополянка Анастасія Салюк, яка навчається у 10 класі, видала першу художню книгу.

«Коханий Париж. За крок до мрії» – саме так називається прозове видання юної авторки, у якому вона поділилася враженнями від відвідин столиці Франції.

Про процес написання та видання книги школярка розповіла «Сороці».

– «Коханий Париж. За крок до мрії» – це історія про здійснення моєї заповітної мрії – поїздку до французької столиці. У цьому виданні я описала свої почуття, емоції, цікаві ситуації з відпочинку. Сподіваюся, книга надихне та змотивує читачів. Я намагалася наповнити її позитивними емоціями, адже кожному з нас їх по-особливому не вистачає, – каже Анастасія Салюк.  

Писати книгу дівчина почала у період весняного карантину, через рік після подорожі.

– Я побувала в Парижі весною 2019 року. Це була сімейна подорож із мамою, татом та молодшим братом. Враження були настільки сильними, що не покинули мене навіть через рік. Весною 2020 року я почала викладати свої спогади та емоції на папір. Поїздка була дуже яскравою і книжка, сподіваюся, вийшла такою ж. Вражень дуже багато, їх вистачило на цілу книгу, – розповідає Анастасія Салюк.

Над виданням дівчина працювала два тижні. До виходу книги у світ про неї знали лише рідні Анастасії й люди, які мали відношення до видавничих процесів.

– Перші читачі – батьки. Вони допомогли мені втілити цю мрію, зокрема матеріально. Я дуже хвилювалися, як на моє видання відреагують друзі. Окрема вдячність їм за підтримку. Саме друзі стали другими читачами, – зазначає Анастасія Салюк.

Серед захоплень дівчини – танці та читання.

– Дуже люблю художню літературу як українську, так і зарубіжну. Авторів улюблених немає, бо кожен письменник – це зовсім інша особистість із своїми історіями. Мені цікаво спостерігати за кожним автором. Особливо, якщо ти знаєш біографію і можеш здогадатися, з яким періодом життя пов’язана його історія, – каже Анастасія.

Перші сто примірників книги вже розійшлися. Днями видавництво додрукує ще один такий же наклад.

Десятикласниця не збирається зупинятися на досягнутому. Каже, видавничих ідей є ще дуже багато. Зараз Анастасія готується до іспитів, адже цьогоріч екстерном закінчує Тернопільську ЗОШ № 14 ім. Богдана Лепкого й планує вступати до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет української філології.  

Понад п’ять років Юлія Сватко з Мишкович Великоберезовицької ОТГ займається розписом скла вітражними фарбами.

У доробку жінки – десятки скляних картин, віконних рам, ваз, бокалів, графинів, які вражають своїми орнаментами. Вироби Юлії Сватко відомі не лише в Україні, але й за її межами – Італії, Польщі, Сполучених Штатах Америки.

За професією майстриня – медсестра, а любов та дар до малювання у неї з’явилися після народження дітей.  

– Кілька років тому я шукала подарунок для колеги на ювілей. Хотілося створити щось оригінальне. Так виникла ідея розписати фарбами бокал. Мені це дуже сподобалося, тому з часом я почала розвиватися у цьому напрямку, багато читати та практикуватися. Перші роботи, звісно, були не дуже акуратними, але потім ставали все кращими. Взагалі малювати почала після народження дітей.  У дитинстві ця справа не вдавалася. Починала я з розпису стін, сумок, одягу, взуття, – розповідає Юлія Сватко «Сороці».

Скло – матеріал «з характером». Працювати з ним не так легко на відміну від полотна, каже майстриня.

– На скло не кожна фарба добре лягає, необхідно потрудитися, аби все вийшло. Якщо на полотно фарби наносяться плавно і добре з ним скріплюються, то скло має свої особливості. Звісно, кожен художник обирає собі матеріал до душі. Скло у роботі дуже цікаве, через його гладкість фарба може стікати, якщо тримати виріб під незручним кутом й псує зображення. Мені подобається з ним працювати, але для початківців це нелегко, – зазначає Юлія Сватко.

У своїх роботах майстриня поєднує одразу декілька технік. Каже – це її своєрідний авторський стиль.

– Перед початком роботи необхідно обов’язково знежирити скло, аби не залишився бруд чи відбитки пальців, бо тоді фарба буде погано кріпитися, адже вітражні фарби дуже делікатні. Після цього наносимо контур, щоб малюнок зберігав форму. Останнім часом я розфарбовую ще й без контурів – вільний розпис, це дає більший простір для ідей. Час створення виробу залежить від складності роботи. Наприклад, бокал я розмальовую 3-7 днів. Картину – 3-4 дні, бо на плоскій поверхні легше малювати. Потім сушу виріб спершу за кімнатної температури, але це має бути приміщення, де низький відсоток вологості і дуже тепло – 25-26 градусів. Після цього запікаю роботи в сухожаровій шафі. З картинами цього не роблю, оскільки вони просто висять як елемент інтер’єру й не потребують миття як, наприклад, вази. Єдиний недолік таких виробів полягає у тому, що їх не можна надмірно терти чи мити у посудомийній машині, – пояснює жінка.

Юлія Сватко розповідає, що розписом скла вітражними фарбами займається у вільний час – годину-дві в день. Однак, якщо є замовлення, працює 6-7 годин без перерв. Деякі малюнки жінка бере із своєї уяви, інші – черпає у просторах інтернету. Перед роботою Юлія Сватко часто малює ескізи, аби передбачити, яким буде майбутній виріб.

Для розпису майстриня використовує вітражні фарби Pebeo. Каже, вони – не з дешевих, але якісні, довговічні, витримують механічну обробку, зберігають колір не залежно від погодних умов. Юлія Сватко часто змішує різні кольори, аби створити нестандартні відтінки.

Жінка презентувала свої роботи на виставках, проводила майстер-класи, але наразі призупинила таку діяльність через пандемію коронавірусу.

Мрія Юлії Сватко – відкрити свою міні студію, аби передавати художній досвід дітям та дорослим.

– Розпис скла вітражними фарбами для мене – віддушина. Під час роботи я абстрагуюся від проблем, відпочиваю, набираюся сил та позитиву, – підсумовує Юлія Сватко.

На фото: майстриня Юлія Сватко 

Ще минулого тижня колекція кишенькових календариків жительки Бережан Уляни Дині налічувала 9 000, а сьогодні їх вже – 11 000.

Таке захоплення Уляні Дині передалося від її мами, яка зібрала 1053 екзмепляри та понад 15 років тому передала їх своїй доньці.

– Моє колекціонування почалося з 2000-х років, коли я пішла у перший клас і почала збирати кишенькові календарики. Ходила на відділення «Укрпошти» і там їх купляла. Віддавала календарики одразу мамі, бо вона їх колекціонувала. У неї на той час колекція налічувала 1053 екземпляри. Коли я підросла, вона віддала мені свою колекцію, аби я продовжила її справу, – каже Уляна Диня.

Раніше знайомі пані Уляни не знали про її захоплення, а тому збирати колекцію допомагали тільки рідні. Жінка купляла календарики, або ж обмінювалася з іншими колекціонерами України.

Уляна Диня розповідає, відтоді, коли інформація про її колекцію з’явилася у мережі, небайдужі люди почали активно допомагати бережанці у її захопленні.

– Ще минулого тижня у мене було майже дев’ять тисяч календариків, але сталася дуже приємна подія. У середу колекціонерка з Бережан Тамара Соколовська передала мені свою колекцію – три тисячі календариків (разом із повторами). Особисто пані Тамари я не знала, але давно знайома з її донькою Аллою. Саме вона разом із матір’ю зробили мені такий приємний та неочікуваний подарунок, – зазначає Уляна Диня.   

На фото: колекція, яку передала Тамара Соколовська 

Найстаріший календарик у колекції Уляни Дині датований 1966 роком. Також є цікавий екземпляр з 1979 року, на якому зображено таксі «Москва».

– Давні календарики мені здебільшого передали, а новіші я роздобула самостійно. У колекції є екземпляри з Італії, Португалії, Литви, Естонії, багато з Росії, бо, чомусь, там дуже люблять їх збирати, – розповідає колекціонерка.

Улюблений кишеньковий календарик Уляни Дині – «Твоя цеглина».

– Цей календарик  пов’язаний із будівництвом Храму Св. Володимира у Бережанах. Коли будували цю велику церкву, були потрібні немалі кошти. Тоді, у 2004 році, випустили друком такі символічні календарики із зображенням храму. Вони коштували 28 чи 29 копійок. Цей календарик дуже символічний, бо кожен, хто його придбав, тим самим пожертвував кошти на одну цеглину для будівництва церкви, – пояснює бережанка.

На фото: кишеньковий календарик «Твоя цеглина»

Жінка часто переглядає свою колекцію, коли хоче купити чи обміняти календарики. Робить це для того, аби не було повторів. У майбутньому вона збирається їх впорядкувати за принципом колекціонерки Тамари Соколовської. Каже, після цього хотіла б організувати виставку у музеї Бережан.

– У пані Тамари  календарики впорядковані серіями – тварини, актори, політика тощо та розкладені у файли в папках. Їх дуже зручно переглядати, тому хочу перейняти й собі цей досвід. Вже була пропозиція організувати виставку у нашому музеї, але, на жаль, поки це неможливо, бо треба впорядкувати колекцію. Якщо ми просто розкинемо календарики в музеї на столі, то ніякої цінності вони не матимуть, та ще й можуть знищитися, – підсумовує Уляна Диня.  

На фото: Уляна Диня 

Декілька разів смикаєте за дверну ручку, аби перевірити, чи таки замкнули помешкання? Боїтеся захворіти коронавірусом, тому миєте руки сто разів у день та щогодини міряєте температуру? Двічі повертаєтеся додому, щоб переконатися, що праска вимкнена? З такими думками хоча б раз у житті стикався кожен.

Що таке нав’язливі думки, як вони впливають на наше здоров’я та чи можливо з ними боротися – «Сороці» розповіла тернопільська лікарка-психіатриня Діана Попович.

Пацієнт розуміє, що ці думки створює його розум

– Нав’язливі думки у медичній термінології ще називають обсесіями. Це – ідеї, образи, побоювання, потяг до чогось, які виникають у людини знову і знову проти її волі. Вони завжди є негативними, можуть мати навіть агресивний чи непристойний зміст. За статистикою, 80 % людей хоча б раз у життя мали нав’язливі думки, але не всі вони є патологічними. Пацієнт завжди сприймає такі думки як власні, розуміє їхню хворобливість. Таким чином ми можемо відокремити звичайні нав’язливі думки від тих, які виникають при серйозних захворюваннях, наприклад, шизофренії. У цьому випадку людина вважає, що думки не є її власними, а навіяні кимось ззовні, – розповідає Діана Попович.

Нав’язливі думки можуть тривати у людини від кількох хвилин до кількох днів, зазначає психіатриня.

– Тяжкість нав’язливих думок залежить від того, скільки часу триває цей хворобливий стан. Нав’язливі думки виникають у багатьох людей, а важливими нюансами, які визначають їх нормальність чи ненормальність, є: тривалість, вплив на якість життя (у складі неврозу визнавати людину хворою чи ні можна в залежності від того, як вона почувається). Якщо пацієнт продовжує ходити на роботу, адаптований до соціального життя, але має певні «дивинки», які проявляються у нав’язливих думках але не турбують його, то таку людину можна вважати здоровою. Коли ж обсесії дезадаптують особистість, вона розуміє, що їй погано, то такі думки вже можна вважати хворобливими. Наприклад, коли людина відправляється в далеку подорож і кілька разів перевіряє, чи вимкнула всі електричні прилади у будинку, то це ми не можемо вважати патологією, а нормою, – пояснює Діана Попович. 

Патологічні нав’язливі думки від звичних відрізняє те, що перші завжди викликають у людини тривогу, інколи можуть наводити жах на свого власника, якщо носять непристойний, антисоціальний чи навіть насильницький характер.

Обсесії, за словами лікарки, можуть виникати як самостійно, так і в складі інших захворювань – депресії, обсесивно-компульсивного розладу тощо.

– Говорячи про нав’язливі думки, ми розглядаємо таке явище як «обсесивний синдром». Одразу наголошу, що синдром – це не захворювання, воно може бути у складі конкретної хвороби. Наприклад, при депресії. У такому випадку пацієнт лікує недугу, а поряд з нею й синдром, – каже Діана Попович.

Фото: з відкритих джерел 

Ритуал як спосіб полегшення

Нав’язливі думки можуть призводити до депресії, тривоги. Часто пацієнт намагається нейтралізувати їх за допомогою ритуалу. Наприклад, страх катастрофи чи вини – нав’язливий контроль всього; страх хвороби – надто часте миття рук.

Нав’язливі думки, за словами Діани Попович, поділяють на кілька груп, кожна із яких має свої особливості.

– Обсесії можуть виникати у формі нав’язливих сумнівів. Для полегшення пацієнт може бажати отримати в іншої людини завірення, що все добре. Такі ритуали потрібні йому, аби зменшити тривогу. Коли ритуал проведено, людина відчуває полегшення, але лише на короткий період часу, а згодом нав’язлива думка знову з’являється. Ще один із видів обсесій – нав’язливі думки, які асоціюються у людини із чимось бридким. Часто вони можуть бути пов’язаними із моральними законами. Один із прикладів – матір дуже любить свою однорічну дитину, але часто у неї з’являються думки, що вона може вбити своє немовля. Треба розуміти, що це думка, яка ніколи не реалізується. Вона покликана заганяти у страх свого власника. Також обсесії існують й у складі фобій. Найбільш поширені ті, які стосуються здоров’я. Наприклад, коли людина боїться захворіти коронавірусом, що дуже актуально зараз, вона безперервно миє руки, навіть понад тисячу разів в день. Такий ритуал може призводити до утворення ран на шкірі, але пацієнт не може зупинитися, – розповідає Діана Попович. 

Коли звертатися за допомогою до спеціаліста

Якщо нав’язливі думки заважають вам жити, необхідно звертатися до спеціаліста – лікаря-психіатра.

– Із усіх неврозів ОКР, на жаль, найважче лікується. Американські психіатри навіть вважають, що це – межа між неврозом і психозом. Люди, в яких діагностовано ОКР, інколи є шизоїдними особистостями, це може навіть перейти в шизофренію. Спеціаліст призначить необхідне медикаментозне лікування та психотерапію, – каже лікарка.

Якщо нав’язливі думки не заважають людині жити, то вони є прийнятними, каже психіатриня.

– Якщо ж пацієнт таки хоче позбутися обсесій легкої форми, найкраще підходить когінтивно-поведінкова психотерапія. Один із її найефективніших методів полягає у тому, щоб не підкріплювати нав’язливі думки ритуалами. З часом людина розіб’є цей умовний рефлекс, який сформувався. Тоді нав’язливість зникає, але це стосується лише легких випадків, – підсумовує Діана Попович. 

Фото: з відкритих джерел