«Я залюбки ходив стежками дитинства» – так про процес написання своєї нової книги розповідає тернопільський письменник, журналіст, доцент кафедри журналістики ТНПУ ім. Гнатюка Олександр Вільчинський.

У п’ятницю, 24 вересня, він презентував роман «Інші двері» в креативному кластері Na Пошті. Нову книгу Олександр Вільчинський присвятив своїй мамі, яка відійшла у засвіти.

Автор розповідає, дія роману триває трохи більше доби, однак в цей час вдалося вмістити низку сімейних спогадів та родинних секретів.

– Жінка Марія починає втрачати пам'ять. До неї приїжджають син та племінник. Мимоволі у спогадах усі вони повертаються на багато років назад. Все це відбувається впродовж одного дня. Три сюжетні лінії, три різні погляди на одні й ті самі події. Сюжет то переплітається, то знову розходиться. Кожен із героїв хоче кудись повернутися. Може, це день такий, а, можливо, вік. Попри те, що у романі я виклав родинні історії, не хочу трактувати книгу як автобіографію. Це не так. Є своєрідне додумування того, що було б, якби… На певному етапі персонажі, яких ти придумав, оживають. І ти вже не можеш ними керувати, – зазначив Олександр Вільчинський.

Автор почав писати «Інші двері» у шотландському замку під Единбургом кілька років тому. Їхав туди з детективним проєктом, але думки про хворобу матері спонукали розпочати роман про найріднішу людину.

– Це було не перше відрядження у письменницьку резиденцію, але особливе. Шотландія – загадкова й знакова для мене. Поїздка була спонтанною. Ідею підкинув мій товариш Микола Рябчук. Я написав проєкт, надіслав його і забув. За кілька місяців несподівано прийшло схвалення і ось у березні я вже був в Шотландії. У резиденції було створено дуже комфортні умови для творчості – ні телебачення, ні інтернету, ні радіо. Сідаєш і пишеш. У такому місці добре починати й завершувати книгу. Я почав роботу над детективом, але в цей момент якраз захворіла моя мама, почала втрачати пам’ять. Весь місяць у відрядження я думав про неї. Якось той проєкт, з яким я їхав у письменницьку резиденцію, відійшов на задній план, тоді я почав писати зовсім інший текст, – пригадав письменник.

Після повернення з Шотландії Олександр Вільчинський на деякий час призупинив роботу над романом про маму, а повернувся до книги вже у 2019 році.

– Якось залюбки мені було ходити стежками дитинства, у ті часи, коли ще мама була здорова. Вже тоді, коли книга вийшла у світ, я зловив себе на думці, що міг би писати її ще два роки, бо дуже приємними були ці сімейні спогади. Я повертався в дитинство й знову проживав його, – підкреслив Олександр Вільчинський.

Наразі автор працює над новою книгою. Каже, це буде детектив. Ще одна тематика, яка цікавить Олександра Вільчинського, – Львів у 80-х роках. Серед творчих планів письменника – й казка для онука.

– Найсокровенніше, про що я не дуже хотів розповідати, але таки скажу, це – казка, яку обіцяв онукові. Він підростає, а книжки поки немає, але до Миколая постараюся написати пригодницьку історію. Для дитини писати, мабуть, найважче. Він скаже правду: цікава історія чи ні. Тут дідусь повинен добре постаратися. Щоразу я ставлю перед собою все важчі завдання. Вони самі мене знаходять, тож мушу йти за цим покликом, – підсумував Олександр Вільчинський.