Пісня емігранта з Тернополя: Приспів мандрівника

Автор  Алла Сердюк Четвер, 12 травня 2016 14:15

Як була малою, мріяла стати мандрівницею. Бувати собі весь час в незвіданих ніким краях, розуміти багато чужих мов, знати безліч чужих звичаїв, куштувати незвичну їжу, носити дивний одяг, мешкати під зорями, долати перешкоди і відстані, а потім з перемогами, завжди-завжди з перемогами, повертатися додому. Та, на жаль, виявилось, що в жодному з університетів не вчать мандрівничого ремесла і того, як правильно топтати нові стежки, чудуватися зі старих, шукати пригод з місяцем на плечі і вітром в кишенях. З усіх існуючих факультетів до моїх здібностей найбільше пасувало кілька філологічних. Їх я і закінчила. Вони цілком годяться для майбутніх емігрантів.

А тепер, коли іноді стає сумно від нездійснених давніх бажань, нагадую своєму серцю, що насправді я зовсім не емігрант. Я мандрівник. «Зовсім ти не емігрант, серденько. Ти – мандрівник», – шепочу собі, якщо стає геть зле. І попускає.  Анестезую душу красою, новими мріями про мандри і самими мандрами.

Та не буду давати порад і рецептів, а лиш розповім про те, що лікує. Розповім трішки про маршрути, про місця і міста, в яких була, в які хочу повернутися і до яких мрію потрапити. В Польщі (бо ж то тут за останніми жеребкуваннями долі минають нині мої емігрантсько-мандрівничі будні) таких маршрутів, місць і міст є більш, ніж вдосталь. Дивуюся зараз, що раніше не шукала на польських картах нічого, окрім Варшави і Кракова. Так, якби мене спитали, куди варто поїхати мандрівнику в Польщі перший раз, відповідь досі єдина: Варшава і Краків. Ну ще Закопане і Велічка, додали б туроператори. Та навколо прекрасного Закопаного є стільки гірських скарбів, що без них зимова столиця Польщі видасться самотнім відшліфованим діамантом у пустелі, а Велічка лише здалеку нагадає казковий світ без інших містечок і сіл Малопольського воєводства. 

Я вже розказувала про польські Карпати – смуги гірських хребтів прикрашають південь країни і приваблюють взимку лижним відпочинком і білосніжними краєвидами бескидів, а у жовто-зелені пори – красою природних ландшафтів, розмаїттям рослинності і первозданністю гір. 

Поки що мені не пощастило побувати у Закопаному, де височать Татри, але я помандрувала польською Сілезією, де мирно і спокійно дрімають карпатські бескиди. Сілезія – це дуже древній етнічний край у Центральній Європі. У Польщі знаходиться частина цього краю – Верхня Сілезія (загалом Сілезія розміщувалась на території сучасних Польщі, Чехії та Німеччини). Центром Сілезького воєводства є Катовіце – порівняно молоде місто, засноване у недалекому XІX столітті. Проте на південь від Катовіце віками живуть старенькі сілезькі містечка із замками, ратушами і костелами – назву для прикладу Живець і Бєльско-Бялу, в яких була, але повірте, це тільки дрібний початок можливого переліку. 

З Сілезії добре мандрувати до Малопольського воєводства. До Кракова. Це близько. Краків ж вражає – місто монархів і величі, місто могутності і сили. Й усе це можна відчути в одному місці. Уявляєте?

Недалеко від Кракова знаходяться соляні копальні Велічки. Велічка – це невеличке містечко, в якому колись добували кам'яну сіль, а тепер туристи зі всього світу з перехопленими подихами опускаються ліфтами старої шахти на глибину 198 метрів, досхочу гуляють довжелезними коридорами й галереями зі солі і смакують соляним повітрям. Воно там особливе. 

З Малопольщі маршрут зручно поведе до центру – географічного й адміністративного. До Варшави. То не тільки гордо звучить ім'я столиці. Такою вона і є. А ще разом з тим дуже ніжною і трохи магічною. Як музика Шопена.

На Півночі краї Польщі омивають балтійські води. Є тут чимало морських курортів. Зізнаюсь, що раніше не чула про жоден із них, однак всі вони дивовижні і навіть екзотичні в порівнянні з уже звичними спекотними Єгиптами й Кіпрами. На жаль, я не ступала на піски польських пляжів, лише слухала пісню балтійського вітру на побережжі в Гдині, де з морської невідомості до суші припливають великі спокійні кораблі. Та маю мрію, як мандрівник, не емігрант, опинитися колись на самому «початку Польщі» так називають Хельську косу: польський півострів, що милує зір і тішить зусібіч красою; мрію занурити стопи в дюни на пляжі Лебі, пороскошувати на просторах широкого Свиноуйсьце. Мрію повернутися в польські Карпати, подихати Татрами, побачити срібні гірські джерела. 

Хочу знову заїхати до Малопольського воєводства, щоб зустрітись ще й з «малим Вавелем» – замком в Пєсковій Скалі на околицях Ойцовського національного парку, і прогулятися Неполоміцькою пущею, де живуть зубри.

Хочу доторкнутися до Мазурських озер і розфарбувати будні кольоровими озерцями біля гори Вєлька Копа в Рудавському парку поблизу Вроцлава.

Хочу ще раз послухати музичні лавки Шопена у Варшаві. Хочу зустрітися з нею. З Варшавою. 

 

Мандрувати – це ж не тільки знайомитися. Це й повертатись до старих знайомих. Знаю, мрії здійснюються. Є у мене до цієї мрії всього одна умова – повернутися знову до старої знайомої Варшави не емігрантом. Мандрівником.

 

Читати попередній блог авторки

Фото з відкритих джерел

Прокоментувати:

СОЦІУМ

27.09.2022 soroka
Масажист Ігор Цап приїхав з Канади на Тернопільщину, щоб допомагати військовим проходити реабілітацію
Масажист, українець за походженням, Ігор Цап приїхав з Канади, де працював 32 роки, 22 з…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3768.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.