Пісня емігранта з Тернополя: Приспів мандрівника

Автор  Алла Сердюк Четвер, 12 травня 2016 14:15

Як була малою, мріяла стати мандрівницею. Бувати собі весь час в незвіданих ніким краях, розуміти багато чужих мов, знати безліч чужих звичаїв, куштувати незвичну їжу, носити дивний одяг, мешкати під зорями, долати перешкоди і відстані, а потім з перемогами, завжди-завжди з перемогами, повертатися додому. Та, на жаль, виявилось, що в жодному з університетів не вчать мандрівничого ремесла і того, як правильно топтати нові стежки, чудуватися зі старих, шукати пригод з місяцем на плечі і вітром в кишенях. З усіх існуючих факультетів до моїх здібностей найбільше пасувало кілька філологічних. Їх я і закінчила. Вони цілком годяться для майбутніх емігрантів.

А тепер, коли іноді стає сумно від нездійснених давніх бажань, нагадую своєму серцю, що насправді я зовсім не емігрант. Я мандрівник. «Зовсім ти не емігрант, серденько. Ти – мандрівник», – шепочу собі, якщо стає геть зле. І попускає.  Анестезую душу красою, новими мріями про мандри і самими мандрами.

Та не буду давати порад і рецептів, а лиш розповім про те, що лікує. Розповім трішки про маршрути, про місця і міста, в яких була, в які хочу повернутися і до яких мрію потрапити. В Польщі (бо ж то тут за останніми жеребкуваннями долі минають нині мої емігрантсько-мандрівничі будні) таких маршрутів, місць і міст є більш, ніж вдосталь. Дивуюся зараз, що раніше не шукала на польських картах нічого, окрім Варшави і Кракова. Так, якби мене спитали, куди варто поїхати мандрівнику в Польщі перший раз, відповідь досі єдина: Варшава і Краків. Ну ще Закопане і Велічка, додали б туроператори. Та навколо прекрасного Закопаного є стільки гірських скарбів, що без них зимова столиця Польщі видасться самотнім відшліфованим діамантом у пустелі, а Велічка лише здалеку нагадає казковий світ без інших містечок і сіл Малопольського воєводства. 

Я вже розказувала про польські Карпати – смуги гірських хребтів прикрашають південь країни і приваблюють взимку лижним відпочинком і білосніжними краєвидами бескидів, а у жовто-зелені пори – красою природних ландшафтів, розмаїттям рослинності і первозданністю гір. 

Поки що мені не пощастило побувати у Закопаному, де височать Татри, але я помандрувала польською Сілезією, де мирно і спокійно дрімають карпатські бескиди. Сілезія – це дуже древній етнічний край у Центральній Європі. У Польщі знаходиться частина цього краю – Верхня Сілезія (загалом Сілезія розміщувалась на території сучасних Польщі, Чехії та Німеччини). Центром Сілезького воєводства є Катовіце – порівняно молоде місто, засноване у недалекому XІX столітті. Проте на південь від Катовіце віками живуть старенькі сілезькі містечка із замками, ратушами і костелами – назву для прикладу Живець і Бєльско-Бялу, в яких була, але повірте, це тільки дрібний початок можливого переліку. 

З Сілезії добре мандрувати до Малопольського воєводства. До Кракова. Це близько. Краків ж вражає – місто монархів і величі, місто могутності і сили. Й усе це можна відчути в одному місці. Уявляєте?

Недалеко від Кракова знаходяться соляні копальні Велічки. Велічка – це невеличке містечко, в якому колись добували кам'яну сіль, а тепер туристи зі всього світу з перехопленими подихами опускаються ліфтами старої шахти на глибину 198 метрів, досхочу гуляють довжелезними коридорами й галереями зі солі і смакують соляним повітрям. Воно там особливе. 

З Малопольщі маршрут зручно поведе до центру – географічного й адміністративного. До Варшави. То не тільки гордо звучить ім'я столиці. Такою вона і є. А ще разом з тим дуже ніжною і трохи магічною. Як музика Шопена.

На Півночі краї Польщі омивають балтійські води. Є тут чимало морських курортів. Зізнаюсь, що раніше не чула про жоден із них, однак всі вони дивовижні і навіть екзотичні в порівнянні з уже звичними спекотними Єгиптами й Кіпрами. На жаль, я не ступала на піски польських пляжів, лише слухала пісню балтійського вітру на побережжі в Гдині, де з морської невідомості до суші припливають великі спокійні кораблі. Та маю мрію, як мандрівник, не емігрант, опинитися колись на самому «початку Польщі» так називають Хельську косу: польський півострів, що милує зір і тішить зусібіч красою; мрію занурити стопи в дюни на пляжі Лебі, пороскошувати на просторах широкого Свиноуйсьце. Мрію повернутися в польські Карпати, подихати Татрами, побачити срібні гірські джерела. 

Хочу знову заїхати до Малопольського воєводства, щоб зустрітись ще й з «малим Вавелем» – замком в Пєсковій Скалі на околицях Ойцовського національного парку, і прогулятися Неполоміцькою пущею, де живуть зубри.

Хочу доторкнутися до Мазурських озер і розфарбувати будні кольоровими озерцями біля гори Вєлька Копа в Рудавському парку поблизу Вроцлава.

Хочу ще раз послухати музичні лавки Шопена у Варшаві. Хочу зустрітися з нею. З Варшавою. 

 

Мандрувати – це ж не тільки знайомитися. Це й повертатись до старих знайомих. Знаю, мрії здійснюються. Є у мене до цієї мрії всього одна умова – повернутися знову до старої знайомої Варшави не емігрантом. Мандрівником.

 

Читати попередній блог авторки

Фото з відкритих джерел

Прокоментувати:

СОЦІУМ

22.02.2024 soroka
Аграрій Петро Гадз придбав трактор для господарських потреб психоневрологічної лікарні
Герой України, власник агрокомпанії «Бучачагрохлібпром» та господарства «ГАДЗ» Петро Гадз придбав трактор «Скаут» для Тернопільської…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3768.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.