Серед тернополян є багато ласунів лососів, які час від часу в магазинах чи супермаркетах купують улюблений смаколик. Тільки вам варто знати, що за привабливою упаковкою та, на перший погляд, ніжним і яскравим м’ясом ховається шкідливий вміст.

Лосось завжди вважався корисною їжею завдяки вмісту у ньому великої кількості жирів і поживних білків, які легко засвоюються.  Як твердять дієтологи, у ста грамах м’язової тканини лосося знаходиться денна норма вітамінів D і Ст, до того ж цей сорт риби у великій кількості містить Омега-3 – поліненасичені жирні кислоти.  

На жаль, штучно вирощена риба, зокрема, лосось, сьогодні є одним з найбільш небезпечних для вживання в їжу продуктів. До складу корму і відходів від ліків, якими годують рибу, входять пестициди. На цьому неприродному для риби кормі і в дуже тісних умовах активно розвиваються різні рибні хвороби, такі як морські воші або інфекційний вірус анемії у лососів. Хвороби передаються серед слабких і схильних до стресу риб стрімко.

Як розповіла у Тернополі експертка з екологічного та соціального розвитку Клавдія Тератай, умови утримання, харчування акваторій них лососів є неналежними.

—  Щоб вирішити проблему нестачі риби у світі та удоволити потребу населення в цьому продукті, люди почали створювати фермерські господарства з вирощування риби. На жаль, умови утримання рибин в акваторіях порушуються, адже водні мешканці змушені перебувати у дуже тісному просторі. Щоб живі істоти краще росли, не піддавалися впливу шкідливих організмів, їх годують антибіотиками. Ми всі знаємо, що лососі для нересту змушені пропливати значні території. Рибам доводиться пливти і через лососеві ферми, де здорові особини заражаються небезпечними захворюваннями від хворих фермерських. Насамперед гине багато маленьких рибин, які менш захищені від захворювань, а дорослі особини часто стають переносниками хвороботворних організмів. Ще цікавий факт, що м'ясо фермерських лососів має сіруватий колір. На підприємствах рибин спеціально фарбують, аби ті малі привабливий оранжевий відтінок, —  наголосила пані Клавдія.

Варто зазначити, що пестициди не тільки знищують морських вошей, але і впливають на ДНК риби, породжуючи мутації.  Враховуючи, що аквакультурна ферма не завжди може бути на 100% ізольованою, виникає загроза поширення таких мутацій через «збігаючих» самок риби, які створюють потомство зі здоровими самцями диких популяцій.

Тернополянам варто знати, що пестициди, гербіциди можуть суттєво впливати не тільки на стан здоров'я людини, але й на довкілля.

Багато людей щодня використовують обприскувачі проти мух, засоби від равликів, ошийники проти бліх для своїх улюбленців, покривають деревину спеціальною захисною речовиною і борються з бур'янами. Найбільш небезпечною отрутою серед пестицидів є інсектициди. Великі дози отрутохімікатів здатні вбити великих тварин і навіть людину. Пестициди розкладаються протягом багатьох років і мають властивість поступово накопичуватися в організмах тварин.

За висновками багатьох фахівців, постійні головні болі, запаморочення, зниження або підвищення артеріального тиску – симптоми отруєння пестицидами в людей. Якщо людина проживає на території, яка фактично всіяна пестицидами, то їй загрожує поява злоякісних пухлин (головним чином, печінки), хромосомні порушення, підвищення інтенсивності мутаційного процесу, що пов'язано з підвищенням частоти прояву спадкових хвороб обміну, аномалій розвитку тощо.

Як розповіла у Тернополі  експертка з екологічного та соціального розвитку Клавдія Тератай, люди самі можуть зупинити негативний вплив пестицидів на довкілля та на своє здоров’я, якщо зведуть до мінімуму їхнє використання у побуті та при вирощуванні сільськогосподарських культур.

—  Оскільки пестициди й гербіциди є доволі затребуваними на сьогодні, молодь, яка навчається на аграріїв, насамперед вчать правильно використовувати ці речовини. Насправді отрутохімікати через їх поширене використання у світі, завдають непоправної шкоди для довкілля. Насамперед гине мікрофлора, яка захищає землю. Бур’яни на полях насправді виконують в землі захисну функцію. Якщо в землі вбити усе живе, вона починає поступово висихати. Вона може згодом настільки пересохнути, що перетвориться в пустелю. У кращому випадку на земельній ділянці, обробленій хімікатами, почне виростати ще більше різноманітних шкідників. Пестициди, гербіциди з землі стічними водами переносяться до річок, морів, океанів, забруднюючи їх. Шкідливі речовини також випадають з дощем, отруюючи живі рослини, які ми вирощуємо на своїх полях, — поділилася пані Клавдія.

Чи знають тернополяни, що під час обприскування плодових дерев під струмінь інсектицидів можуть потрапити й бджоли. Ці невтомні трудівниці гинуть не відразу - їх умертвляє «вартовий» на вході до вулика, який уже не може впізнати їх по запаху.

Пестициди можуть потрапити на землю, коли дощ змиває їх з рослин. Отруйний розчин проникає у ґрунти, а звідти - в канали, струмки й річки, що течуть до моря. Риби, які дихають у воді зябрами, разом із киснем поглинають залишки розчинених пестицидів, що поступово накопичуються в їхніх тілах. Такі риби не вмирають від отруєння, вони стають легкою здобиччю хижаків. В організмі хижої риби відбувається швидке накопичення пестицидів і перенасичення ними - в результаті тварина гине. Рибою харчуються також деякі ссавці, в результаті отруєння гинуть і ці тварини.

Багато тернополян прискіпливо ставиться до свого здоров’я, тому обирає одяг лише із натуральних тканин, зокрема бавовни. Тільки людям варто знати, що навіть 100% бавовна, вирощена неорганічно, може виявитися не менш шкідливою від інших неприродних тканин.

Чи знають тернополяни, що 24% пестицидів, вироблюваних у світі, споживає господарство по вирощуванню бавовни. Не кажучи вже про те, що стандартне виробництво натуральних тканин не виключає використання азобарвників, хлору, розчинів, що містять важкі метали, які потім, до речі, потрапляють в ґрунт разом із стічними водами. Одним словом, купуючи річ з 100% бавовни, ми не можемо бути упевнені в тому, що отримуємо якісний і безпечний продукт.

На щастя, органічна бавовна, вирощена в контрольованих біологічних господарствах, де заборонено застосування пестицидів, а захист культури від шкідників здійснюється вручну і використовуються тільки природні добрива, – не завдасть шкірі маленьких та дорослих тернополян ніякої шкоди.

Саме тому, за словами експертки з екологічного та соціального розвитку Клавдії Тератай, тернополянам, які хочуть придбати одяг з екологічно чистої бавовни, варто уважно підійти до вибору тканини.

—  Сьогодні бавовна посідає друге місце за вирощуваністю у світі. Ця рослина протягом усього періоду росту потребує чимало води. Оскільки бавовна займає одне з провідних місць серед технічних сільськогосподарських культур, то серед господарств відповідно існує деяка конкуренція – хто більше виростить рослини. Саме тому на бавовняних господарствах цю культуру обробляють багатьма хімікатами, аби в підсумку зібрати добрий урожай. Під час вирощування бавовни виникає й зношеність полів. Оскільки рослина займає немало місця, фермери сіють її в основному на одній і тій же території. З роками не відбувається сівозміна, через що ґрунт дуже виснажується, стає менш родючим. В еко-фермах відповідальніше підходять до вирощування бавовни. От я при виборі бавовняного одягу стараюся купувати лише той, який зроблений з органічної бавовни, яка вирощується з мінімальним використанням пестицидів або їх відсутністю, — наголосила пані Клавдія.

Варто зазначити, що органічна бавовна вирощується без використання пестицидів, хімічних добрив, ГМО, що дозволяє не лише отримати безпечний продукт, але й захистити довкілля. Попит на органічну бавовну зростає, однак зараз лише 5% світового виробництва бавовни відбувається органічним шляхом.

Чи знaють тернополяни, що популярні зaсоби для догляду зa волоссям і шкірою додaють силікони для того, щоб волосся виглядaло здоровим і блискучим, a шкірa здaвaлaсь м’якою і глaденькою. Нaспрaвді волосинa під силіконом не може дихaти, a шкірний покрив голови тaкож покривaється плівкою, не пропускaючи повітря. Звідси випливaють – порушення природніх обмінних процесів, гідроліпідного бaлaнсу, природнього імунітету шкіри.

Сьогодні, близько 50% усіх косметичних зaсобів містять у своєму склaді різні силікони. Спеціaлісти: перукaрі, стилісти і лiкaрі-трихологи ввaжaють, що силікон приносить шкоду волоссю. Нa їхню думку, силікон огортaє волосся, позбaвляє його можливості регулярного очищення, дихaння, перешкоджaє проникненню живильних зaсобів і сaме цим, нaносить для нього велику шкоду, позбaвляючи волосся природньої сили, здоров’я і блиску.

Потрaпляючи нa шкіру голови, зaкупорюючи пори і волосяні фолікули - силіконовмісні зaсоби можуть провокувaти випaдіння волосся і виснaження волосяних фолікулів. Доведено, що нaдлишкове використaння косметики з силіконом, нaспрaвді погіршують стaн волосся. Особливо, якщо вонa містить леткі і високополімерні силікони, які створюють нa поверхні волосини щільну плівку, яку неможливо змити водою. Волосся перестaє отримувaти необхідні живильні речовини ззовні, a це призводить до його лaмкості тa тьмяного кольору.

Як розповілa у Тернополі експерткa з екологічного тa соціaльного розвитку Клaвдія Терaтaй, люди рідко зaмислюються, скільки хімічних речовин містять їхні улюблені креми і лосьйони.

— Купуючи креми, шaмпуні, мaло хто дивиться нa етикетку, ознaйомлюється зі склaдникaми улюбленого зaсобу. Це непрaвильний підхід, бо вaрто зaвжди дивитися нa склaд тa цікaвитися, з чого зроблені ті чи інші продукти. Як прaвило, склaдником бaгaтьох зволожуючих кремів, тонaлок тa основaх для мaкіяжу є силікон – синтетичний полімер. Нaспрaвді їх виготовляють із ненaтурaльних продуктів, тaких, як нaфтa. Лише подумaти, з цими зaсобaми ми нaносимо нa себе силікони, які нaкопичуються нa поверхні шкіри, волосся. По суті ми щоденно нaносимо нa себе плaстик. Це не приносить користі шкірі, якa є нaйбільшим оргaном людини. Я от не користуюся шaмпунями вже понaд чотири роки, a кремaми перестaлa користувaтися ще рaніше. Голову мию лише водою, інколи поєднуючи з відвaрaми лікaрських рослин.  Зaмість кремів використовую нaтурaльні олії, — поділилaся експерткa.

Експерткa підмітилa, що чим більше ненaтурaльної косметики, кремів, шaмпунів людинa використовує, тим більше шкідливого впливу отримує шкірa.

Попри зростання в Україні видимості серед ЛГБТ-людей, які прагнуть відстоювати свої права та свободи, а також виступають проти упереджень, дискримінації, насилля, серед мешканців держави є чимало опонентів, які відкрито полюють на представників ЛГБТ, не гребуючи при цьому навіть найбільш негуманними методами .

Чи існує в нашій державі «безпечна» видимість, наскільки мирно пройшов у столиці цьогорічний Марш рівності, чому через колір волосся на вулицях міст людина може перетворитися на «мішень» та скільки років українцям залишилося йти до толерантності кореспондентка «Тернополян» поцікавилася у правозахисниці, ЛГБТ-активістки, експертки правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» Софії Лапіної, яка завітала до Тернополя.

 — Оскільки у Марші рівності «КиївПрайд-2018» взяло участь набагато більше людей, аніж минулоріч, мабуть, цього року на заході побільшало і додаткових сил з боку правоохоронців?

— Для підтримання безпеки та порядку на цьогорічному «КиївПрайді» було залучено 5 тис. представників поліції. Кількість поліцейських, у порівнянні з минулим роком, не змінилася. Багатьом людям візуально здавалося, що правоохоронців було більше, адже зросла кількість учасників заходу. Якщо на попередньому «КиївПрайді» було всього 2,5 тис. людей, то цьогоріч – удвічі більше.

—  На твою думку, таке значне зростання кількості учасників Маршу рівності може насамперед свідчити, що ЛГБТ-люди стали більш відкритими?

—  Цього року ми налагодили тісніші зв’язки з молодіжною цільовою аудиторією, адже ЛГБТ-молодь справді із кожним роком відчуває себе більш відкритою. Припускаю, що серед 2,5-тисячної кількості нових учасників «КиївПрайду» основну частину склали саме ці молоді люди. Вони народилися й виросли в незалежній Україні, тому мають інше виховання, інше бачення становища ЛГБТ-людей у державі. Хлопці та дівчата почуваються набагато вільнішими, прагнуть відкрито говорити про себе, про неприйнятність дискримінації та насилля, хочуть від суспільства прийняття, а від влади вимагають рівних прав.

Також одна із причин – до цьогорічного Маршу рівності доєдналося більше прихильних до ЛГБТ-спільноти гетеросексуалів. Частина гетеросексуальних людей і раніше підтримувала представників ЛГБТ. Тільки зараз ще більше виразників гетероспільноти почали розуміти, що питання безпеки ЛГБТ-людей – це і їхнє власне питання безпеки. Немало українців усвідомлюють, наскільки важливо у нашому суспільстві поважати гідності, права і свободи людини, незалежно від її сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності (скор.. СОГІ, - прим. авт..) 

 —  Як і в попередні роки, на «КиївПрайді» не обійшлося без сутичок з боку опонентів. Скільки разів у день Маршу противники заходу намагалися усіляко перешкоджати його проведенню?

—  Один напад на учасників Маршу рівності був перед самим заходом. Тоді агресивно налаштований чоловік підбіг до молоді, яка очікувала, коли поліція пропустить людей. Нападник розбризкав з балончика сльозогінний газ перед обличчями учасників і намагався вдарити одного із присутніх. Поліція одразу ж затримала порушника та доправила у відділок.

Також під час останнього Прайду близько 6-7 опонентів, які виступали за традиційні сімейні цінності, тримаючи в руках плакати, розмахуючи ними, вибігали перед колонами з учасників. Поліція одразу ж силоміць відтісняла цих людей, які намагалися перешкоджати руху колоні. Тільки як ми спостерігали надалі, дехто із противників, яких правоохоронці один раз відвели убік, повторно вибігав перед колоною.

Оперативно зреагувала поліція, коли у день проведення «КиївПрайду» приблизно в 6:30 ранку не допустила проведення силової провокації так званого “контр-мітингу” за участю близько 200 осіб – переважно праворадикалів та неонацистів. Правоохоронці взяли цих людей штурмом та витіснили за периметр території, по якій мали йти учасники Маршу. Опісля наші противники чимало писали, що поліцейські незаконно перешкодили їхній “мирній акції”. Мабуть радикальні молодики просто не врахували, що за законом п. 1 ст. 39 Конституції мирні зібрання мають проводитися без зброї. А в них було вилучено ножі, вибухові пакети, газові балони. До того ж мирний протест не вважається мирним, якщо він перекриває рух іншому мирному зібранню.

—  Перед «КиївПрайдом» у мережах окремі противники заходу поширювали інформацію про оголошення «сафарі» на ЛГБТ-людей. В цих дописах організатори «сафарі» пропонували призи або ж бали за напади на учасників Маршу. Чи знаєш ти, коли на ЛГБТ-людей почали оголошувати «полювання» та як саме учасники «сафарі» вишукують своїх жертв?

—  Мені невідомо, коли саме виникло поняття «сафарі» і чи це «полювання» лише на представників ЛГБТ. Особисто я почула цей термін, певне, ще у 2012 році під час організації першого «КиївПрайду».  «Сафарі» проявляється в тому, що наші опоненти – представники радикальних угрупувань оголошують, влаштовують полювання на ЛГБТ-людей і навіть на солідарних до неї прихильників ЛГБТ-спільноти.

Зокрема, після Маршу Рівності ці «полювальники» відстежують учасників або ходять містом і шукають їх, аби вчинити напад. Визначають своїх жертв за власними орієнтирами: фемінна чоловіча та маскулінна жіноча зовнішність, яскраве волосся, ЛГБТ-символіка – принт на футболці, стрічка, наклейка та інше.

—  Отже цього року в рамках Маршу Рівності та прайд-тижня «КиївПрайду» були постраждалі від таких неправомірних дій опонентів?

—  Цього року, як і в попередні, не обійшлося без інцидентів та злочинів на ґрунті ненависті. Було зафіксовано близько 20 випадків, які пов’язані із Маршем рівності. Більша частина постраждалих – підлітки, молодь, які цього року дізналися про нас через соцмережі та доєдналися до ЛГБТ-заходів. Окремі злочини противники вчиняли навіть через 10 днів після заходу. Було зрозуміло, що агресія з боку членів правого руху мала продовження саме у зв’язку з резонансною подією, що стосувалася ЛГБТ-спільноти.  

— Якщо на «КиївПрайді» були створені всі умови для того, щоб учасники Маршу безперешкодно пройшли вулицями міста і потім безпечно залишили захід, то чому в цей день жертв таки не вдалося уникнути?

—  Як потерпілі самі зізнавалися, основна причина того, що вони постраждали, – недотримання інструкції з безпеки. Якщо 17 червня ми та поліція підготували транспорт для того, аби вивести деяких учасників далеко за межі центру, вони знову повернулися на Майдан Незалежності. Молодь пояснювала це тим, що хотіла погуляти, а їх вивезли аж на кінцеву станцію. На центральній площі Києва за ними вже почалося «сафарі».

Мене дещо обурює така нерозважливість деяких учасників, адже ще жоден інший захід в Україні не відбувався із залученням настільки великої кількості представників поліції, військових з Нацгвардії задля уникнення жертв. Бо ж у рамках заходів безпеки в день Маршу також було перекрито центр міста, в першій половині дня не працювало декілька станцій метро. На жаль, люди, які наразилися на небезпеку, знехтували колосальними зусиллями, які були спрямовані з боку влади задля безпечного проведення Маршу Рівності.

—  А як вам вдавалося довідатися, скільки приблизно людей потерпіло від агресивних дій противників?

—  Частина постраждалих після сутичок з агресорами зверталися безпосередньо до оргкомітету «КиївПрайду». Розповідали, що або вони стали жертвами, або лише бачили, як хтось потерпів. Деякі учасники не зверталися ні у правозахисні центри, ні в поліцію. Вдавалося дізнатися, що щодо них чинили агресію, переважно з їхніх же дописів у соцмережах або від поширення цих дописів іншими людьми. Ми фіксували кожен із таких випадків нападів та по мірі можливості намагалися допомогти постраждалим.

—  Чому, на твою думку, багато постраждалих серед ЛГБТ-людей після нападу не хоче звертатися до поліції?

—  Мабуть що більшість людей, які потерпають від нападів агресорів, не хоче або ж боїться йти в поліцію. Якщо би ЛГБТ-людям, які не здійснили камінг-аут (відкрите визнання сексуальної орієнтації), довелося заявити про напад і справа дійшла до суду, то рідні потерпілих би дізналися про їхню орієнтацію. Дехто уникає поліції ще й тому, що асоціює її із колишньою міліцією, яка діяла як каральний орган.

Ті люди, які звертаються до правоохоронців, часто стикаються з тим, що їм важко подати заяву. Відомості по справі поліцейські часто не вносять до ЄРДР, тому й не відбуваються розслідування. Навіть якщо дані й потраплять до реєстру, відбудеться розслідування, встановлять винних, проте дії порушників майже завжди кваліфікують як хуліганство, а не за статтею 161 «Порушення рівноправності громадян». Через це в суді не можна буде довести, що на людину напали не щоб, наприклад, пограбувати, а тому, що її асоціюють з ЛГБТ-спільнотою.

Буває, що потерпілий заявляє про відкритий гомофонний мотив нападу: «Мене били і, водночас, кричали, під*р». Багато поліцейських є гомофобами, тож вони такі скарги не беруть до уваги, не сприймають серйозно. Правоохоронці ще не хочуть приймати заяви, коли розуміють, що перед ними «глуха» справа, – винних не буде знайдено та притягнуто до відповідальності. Для чого їм погіршувати собі статистику від заяв на кшталт: «Невідомі люди били мене у темному й безлюдному місці та вигукували, гом*к, під*рас…»

Небажання поліції визнавати істинну причину нападів на ЛГБТ-людей призводить до ескалації конфлікту. Якщо зловмисники не відповідатимуть за скоєне або ж обійдуться легким покаранням, вони, відчуваючи безкарність, знову перетворюватимуть ненависть на силу і будуть нові жертви.

 —  Багатьох правозахисників схвилювала низка жорстоких нападів на ромські табори у Києві, Львівщині й навіть Тернопільщині, при цьому останній погром 23 червня на околиці Львова закінчився вбивством рома. Враховуючи те, що до цих злочинів причетні представники неонацистських, праворадикальних угруповань, чи можна казати, що напади на ромів і на ЛГБТ-людей мають безпосередній зв'язок?

Напади як на ромів, так і на представників ЛГБТ об’єднує насамперед стаття 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії». Найчастіше представники праворадикальних угрупувань скоюють ці злочини на ґрунті ненависті. Часто одні й ті ж люди чинять напади як на ЛГБТ-людей, так і на ромів. Це можна простежити, співставивши факти: якщо одна з організацій була причетна до нападів на ромську спільноту, то потім вона фігурує й у чиненні агресії щодо ЛГБТ-спільноти. На жаль, зараз поки що подібні випадки не доведені.

Члени ультраправих організацій, чинячи злочини щодо певної меншості, грубо порушують права людини. Напади на ромські общини, на представників ЛГБТ лише підвищують рівень напруги, небезпеки в суспільстві. Як доводиться спостерігати, радикали спрямовують ненависть і на феміністок, часто чомусь думають, що представниці, які відстоюють або підтримують права та рівність жінок, є лесбійками.

—  Попри те, що в діях радикалів є порушення прав людини, а також поширення нетерпимості й розпалювання національної ворожнечі, багато українців чомусь погоджуються із діями націоналістів. Мовляв, добре чините, громлячи табори, гамселячи гомосексуалів. На твою думку, до чого може призвести таке схвалення, навіть «культивування» жорстокості?

—  На жаль, багато українців, погоджуючись із діями праворадикалів, просто не хочуть думати, до чого може призвести викорінення з нашого суспільства «непригідних» представників. Сьогодні праворадикали щось забороняють ЛГБТ-людям, а завтра вони можуть не дозволяти певні речі чи дії вам. Якщо сьогодні «корінні» українці арійської зовнішності борються з ромами, ЛГБТ-людьми, то завтра вони можуть перейти, наприклад, на підприємців. Ці молодики згодом можуть піти громити магазини, кафе, ресторани за наказом своїх керівників. Їм навіть буде неважливо, що власник малого або ж середнього бізнесу не відрізнятиметься від інших людей за зовнішністю чи буде відповідати своєму гендеру.

—  А загалом протягом цього року до правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ» найчастіше звертаються люди, які постраждали від якого виду насилля?

—  Цього року до нас почастішали звернення від ЛГБТ-людей, які скаржаться на різні прояви дискримінації, насильства. На жаль, сьогодні багато представників ЛГБТ стикаються насамперед із фізичним насиллям. Трапляється, що чоловіків вистежують через сайти знайомств, а потім шантажують їх на гроші. Якщо геїв знаходять представники ультраправих рухів, то вони б’ють чоловіків, знімають побиття на камеру. Ми фіксуємо кожен такий випадок, адже ведемо власні статистики, а також надсилаємо ці дані у звітах до міжнародних правозахисних організацій.

Повторюся, про фізичне насилля заявляє менша частина потерпілих. Бо не всі можуть відкрито говорити про сексуальну орієнтацію, відповідно, й про проблеми, з якими стикаються на ґрунті неприязні, ненависті до гомосексуалів. Прикро, та ЛГБТ-люди бояться повторного переслідування з боку нападників, бояться втратити роботу, бояться, що від них відвернуться рідні, близькі. Тому й мовчать.  

—  Окрім фізичного насилля, спостерігаю, що ЛГБТ-люди доволі часто скаржаться на пряму дискримінацію та утиски. Чи у повсякденному житті твої знайомі, друзі стикалися з такими виявами нерівноправ’я?

—  От близько трьох місяців тому трапився випадок: мою знайому, яка їхала в таксі, водій висадив із машини, не довізши до місця призначення. Почалося із того, що таксист почав загравати до неї. Дівчина спершу терпимо ставилася до виявів “люб’язності” водія, та потім їй обридла зайва увага чоловіка. Коли пасажирка заявила таксисту, що його увага до неї недоречна, бо вона лесбійка, чоловік до неї щось на кшталт: «Пошла вон отсюда!» і висадив дівчину з машини. При цьому змусив її вночі вийти на дорозі у передмісті, звідки знайомій було важко дістатися до місця призначення. Вона була змушена дзвонити до знайомих, аби ті приїхали її забрати.  

Поширений вид дискримінації – ЛГБТ-людям медики неохоче надають лікарські послуги або надають їх неякісно. Згадую ситуацію, про яку мені розповіла товаришка. Дівчина прийшла на обстеження до гінеколога. Лікарка поставила їй стандартне питання: «Статевим життям живете?» Дівчина сказала, що так, але пояснила, що має відносини не з партнером, а з партнеркою, на що медичка виявила неймовірне здивування. Ніби хотіла висловитися, як таке може бути?! Потім гінеколог вийшла з кабінету й розповіла колегам по роботі, що у неї на прийомі лесбійка. Як не дивно, але інші лікарі потім заходили, щоб подивитися на дівчину, наче на якийсь експонат. Не зважали на те, що цим принижують її людську гідність. Моя подруга після цього випадку довго не могла відійти від стресу. 

—  Доводиться помічати, що чоловіки – відкриті гомосексуали зазнають дискримінації набагато частіше, аніж лесбійки. Це стосується, зокрема, трудової сфери. Втім, чи свідчить більш «поблажливе» ставлення до жінок про прийнятне та адекватне сприйняття їхньої гомосексуальної орієнтації з боку оточення?

—  Думаю, що в трудовій сфері жінкам справді набагато простіше бути відкритими, адже ми живемо в патріархальному суспільстві. Якщо від чоловіків оточення очікує “чоловічої” поведінки і якостей, які повинні відповідати стереотипним уявлення маси, то до жінок не дуже прискіпливо ставляться.

В нас, на жаль, жінок асоціюють більше з еротикою і навіть порноіндустрією. Інколи навіть жінкам кажуть: «Ну геї – погано, а лесбійки – це ще нічого, бо в порно ж показують». І кажуть це чоловіки, на яких саме орієнтоване виробництво порнопродукції за участю лише жінок. А дівчата, які знімаються в еротичних сценках – це порноактриси, які рідко є лесбійками.

—  Оскільки ти відкрито говориш про свою гомосексуальну орієнтацію та, як ЛГБТ-активістка, відстоюєш права гомосексуальних людей, то, мабуть, і тобі доводилося зазнавати дискримінації, насилля?

—  Індивідуально я, як представниця ЛГБТ-спільноти, ніколи не зазнавала дискримінації від інших через свою “не таку” орієнтацію. Як ЛГБТ-активістці, мені погрожують постійно – як привселюдно, так і непублічно. Почасти це були повідомлення з нецензурною лексикою, де йшлося, що «вони знають, де я живу; вони мене заріжуть, випустять нутрощі, зґвалтують біля власного під’їзду».

Було й таке, що після скандального випадку з телеканалом «1+1» (канал пустив в ефір новорічний випуск «Вечірнього кварталу» зі сценкою, гомофонною та дискримінаційною стосовно представника ЛГБТ, прим. авт.. ), зокрема після мітингу біля цього медіа невідомі люди почали мені погрожувати. Спершу писали жахливі речі, що, мовляв, вони мене знайдуть, заріжуть. Потім невідомі прийшли під мою квартиру, почали дзвонити, грюкати у двері, що довелося викликати поліцію.

Коли приїхали правоохоронці, порушники уже втекли. З поліцейськими я прихала у відділок, написала заяву. Опісля на поліцейській машині мене відвезли до моїх знайомих, адже з метою безпеки вирішила додому не повертатися. Власне після маршів, круглих столів, на які приходять наші опоненти, я майже завжди залишаю захід на поліцейській машині. Досі не знаю, чи намагання увірватися до мого дому будо якось пов’язано з конфліктом із каналом, чи це дії інших провокаторів.

—  Як ми бачимо сьогодні, чимало українців, які навіть не належать до «правих», не сприймають, не розуміють ЛГБТ-людей і, відповідно, ставляться до них упереджено, з ворожістю, ненавистю. Чому так відбувається?

Дуже багато досліджень показує, що українці здебільшого є ксенофобними – як не сприймають людей іншої національності, кольору шкіри, так і вороже ставляться до представників ЛГБТ – своїх співгромадян. На жаль, Україна є недружньою до чогось нового, незнайомого. Це мені чомусь дещо нагадує первісні часи, коли населення спалювало на вогнищі інакодумців.

Наша країна ще нещодавно вийшла з радянського союзу, не встигла оговтатись від колишньої керівної системи та проблем. До того ж зараз при владі перебуває чимало людей старого покоління, які є досить консервативними, бо виросли в закритій системі. Вони під час свого становлення не були закордоном і не бачили різноманіття, про яке ми зараз говоримо. Дається взнаки й погане виховання, яке з часу становлення незалежної України не набагато покращилося.

—  Оскільки ти соціологиня за освітою, то за твоїми міркуваннями, скільки Україні потрібно часу для утвердження в нашому суспільстві такого рівня толерантності, яке присутнє, зокрема, у  високорозвинених постіндустріальних країнах?

—  Цієї зими я повернулася зі Штатів, куди їздила на обмін досвідом на тему прав ЛГБТ-людей. Там ми зустрічалися з представниками різноманітних правозахисних організацій, влади, поліції, представниками ЛГБТ-людьми в поліції та у владі. На кожній із цих зустрічей нам казали, що Україна (враховуючи її нинішнє становище) знаходиться на тому етапі утвердження толерантності, на якому перебували США близько 40-45 років тому.

Незважаючи на те, що Україна – молода країна, яка лише недавно вийшла з закритої системи, в нас є деякі інструменти для досягнення прийнятного ставлення до ЛГБТ-спільноти. Це – підтримка країн з високим рівнем розвитку, які вже досягнули толерантності та підтримки прав людини, зокрема ЛГБТ-людей. До того ж ми живемо в епоху глобалізації, коли всі процеси  інтеграції: політичні, економічні, культурні життя країн світу відбуваються більш динамічно, аніж раніше. Це вселяє в мене надію, що нашій державі для утвердження прав ЛГБТ-людей на загальнодержавному рівні знадобиться набагато менше часу, аніж, наприклад, США. Якщо Америці на це потрібно було 50 років, то Україні, за моїми прогнозами, знадобиться приблизно 10 років.

Спілкувалася Анна СЕМЕНКІВ 

Про це у Тернополі під час прес-конференції розповів голова Тернопільської міської призовної комісії - секретар Тернопільської міської ради Віктор Шумада.

— Однією з головних переваг, яку призовнику надає служба у Збройних силах України, є можливість отримання нової професії, кваліфікації. Можна підрахувати чимало прикладів, коли призовники після відбуття строкової служби, залишаються працювати за певним напрямком у прикордонних військах, на залізничній дорозі та інших територіях. Таким чином хлопці безкоштовно здобувають новий фах, який також приносить їм прибуток. Нагадаю також, що при призові людині виплачується матеріальна допомога у розмірі 3,5 тис. гривень. Протягом проходження військової служби за призовником зберігається місце навчання, житло, а увесь період проходження служби зараховується до трудового стажу. Окрім цього призовники мають право на 10-денну відпустку, а при звільненні хлопцям виплачується допомога в розмірі до 2 тис. гривень, — наголосив Віктор Шумада.

Пан Віктор додав, що на сьогодні держава забезпечує призовника усім необхідним – це доброякісна їжа, проживання, харчування, медична допомога.

Чимало тернополян, які купують синтетичний одяг, завдають незручностей не тільки собі, але і довкіллю, адже призводять до виникнення незворотних процесів у природі.

При відмиранні живих організмів органічні речовини, які містилися в них, зазнають перетворень. Багато синтетичних органічних сполук досить стійкі й не розкладаються в природних умовах протягом тривалого часу. Такі речовини вкрай негативно впливають на живі організми – їх потрапляння в навколишнє середовище, як правило, завдає непоправної шкоди.

Як розповіла у Тернополі експертка з екологічного та соціального розвитку Клавдія Тератай, до таких синтетичний сполук належить і поліестер, еластан, які є складниками синтетичного одягу.

—  Потрапивши в землю, 100%-й натуральний одяг повністю розчиняється в ґрунті. Натомість пластикова тканина – поліестер, еластан, не може розкластися і піти в землю. На жаль, на сьогоднішніх ринках нам хоча і продають більш-менш натуральний якісний одяг, проте в ньому органічні матеріали поєднуються із ненатуральними. У тканині навіть незначний відсотки – переважно 5% чи 2% – присутні  еластичні матеріали штучного походження. От, наприклад, в Англії, Голландії використаний одяг спалюють. В Україні його викидають на смітники і одяг розкладається, як пластик. Саме тому, аби ми не нищили природу синтетичними речовинами, я раджу апелювати на повністю органічні продукції. Деякі органічні речі зараз виробляють так, що вони чудово тягнуться і замінять гнучку синтетику, —  розповіла Клавдія Тератай.

Дівчина підмітила, що синтетичний одяг може шкодити довкіллю, навіть і якщо його не позбуватися.

—  Мікропластик - найменші шматочки пласмаси, біля п'яти міліметрів чи навіть ста нанометрів у діаметрі. Коли ми перемо одяг, маленькі часточки мікропластику відщеплюються від одягу, потрапляють у воду і виливаються у наші ріки, моря, океани, землі. Вода випаровується, випадає дощем, нею насичуються продукти, які ми їмо. Тобто мікропластик знову повертається до нас. Ось так навіть не знаючи цього, ми шкодимо самі собі, адже те, що потрапляє від нас у природу, нікуди не зникає, — наголосила фахівчиня.

Варто зазначити, що, за даними вчених, мікроскопічні волокна пластику, які відшаровуються при пранні синтетичного одягу або від шин автомобілів при їзді, є одним з основних джерел забруднення світового океану.

Чимало тернополян навіть не сподіваються, що рослини мають розум, не згірше людського. Результати дослідів в різних лабораторіях світу підтвердили: рослини - це складні організми, що володіють м'язами і нервами, мають пам'ять і музичні здібності, страждають від застуд, «поганого травлення» і навіть від нудьги.

Як словами експертки з екологічного та соціального розвитку Клавдії Тератай, між багатьма рослинами існує тісний взаємозв’язок, а порушення екологічних зв'язків, які постійно організовують людські спільноти, приводять часом до найнесподіваніших трагедій.

— Рослини, як і люди, можуть спілкуватися, обмінюватися інформацією, що було науково доведено. Вчені також дослідили, що рослини можуть допомагати, підтримувати одне одного. Є один чоловік, що винайшов пристрій, за допомогою якого можна визначати, які повідомлення посилають навколишньому світу рослинки. Інші дослідники проводили експерименти і виявили, що представники фауни можуть не тільки «розмовляти», але й відчувати, чути. Наприклад, дерева здатні підтримувати свою родину – молодих чи старих деревець. У рослин також існує тісний взаємозв’язок між батьками та дітьми. До речі, важливим засобом передачі інформації між рослинами є грибні мережі, — підмітила пані Клавдія.

Жінка підмітила, що і трави, і дерева, і комахи, і тварини – все це єдиний великий і взаємозалежний організм. Тож якщо одній рослинці боляче, то не факт, що страждають й інші представники живої природи.

Талановита тернопільська умілиця Юлія Севеніка (Yulia Sevenika) із фруктів та цукерок створює пишні та яскраві букети, які є доречними подарунками до будь-якого свята.

Тернополянка вперше побачила такі вироби в Інтернеті. Самотужки освоїла техніку створення «смачних» букетів і вже близько три роки виготовляє їх на замовлення.

— У мене замовляють букетики як жителі Тернопільщини, так і люди з інших областей України. Здебільшого купують цукеркові букети, саме тому я і виготовляю більше таких. Коли працюю над букетом, кожну цукерочку акуратно загортаю в паперову обгортку, аби не було важко виймати смакоту. Ніколи не рахую час, який витрачаю на  виготовлення одного букета. В мене є маленька дитина, тож я трішки відволікаюся на її виховання, а трішки на роботу. Коли виготовляю букет, то роблю його таким, щоби після того, як людина з’їсть цукерки, виріб не втратив форми і продовжував приносити людям естетичну насолоду, — поділилася пані Юлія.

Дівчина наголосила, що клієнти замовляють в неї як авторські букети або просять зробити виріб за власними ескізами.

Зазвичай, відчуваючи бажання завести домашню тварину, жителі Тернопільщини переважно вибирають між кішками, рибками, гризунами, собаками, однак серед людей знаходяться й поціновувачі екзотичних тварин.

Завдяки своїй неабиякій зовнішності і незвичайним звичкам екзотичні вихованці заворожують і зачаровують багатьох людей. Тільки жителям Тернопільщини варто пам’ятати, що екзотична домашня тварина – це величезна відповідальність для того, хто зважився її утримувати.

 Перед тим, як придбати такого вихованця, треба зважити всі «за» і «проти», і тільки потім приймати остаточне рішення щодо придбання улюбленця. Пам'ятайте, що екзотичні домашні тварини практично не піддаються дресируванню і погано прив'язуються до людини. Вони вимагають особливого догляду і коштів для утримання в домашніх умовах.

— Навіть якщо людині тваринка подобається, вона підходить комусь за характером, улюбленець, залежно від породи, потребує різного догляду, періоду прогулянок. Вам може бути комфортно із тваринкою, проте вам не вистачатиме терпіння за нею поратися. Одна звірина потребує значного фізичного навантаження, інша прибирання за ним, догляду за шерстю. Варто врахувати і те, що в когось із родини може бути алергія на шерсть, запах тварин. Дуже не раджу людям заводити екзотичних тварин – ігуан, змій, тарантулів, мавп та інших, адже за ними потрібен особливий догляд – температурний режим, харчування, можливо простір. Якщо екзотичний вихованець почуватиметься у вас некомфортно, не зможе повноцінно харчуватися, від врешті-решт просто помре,  — зоопсихолог розповів Сергій Клочко.

Фахівець ще раз підмітив, що екзотичні улюбленці вимагають більше уваги, ніж коти і собаки. Тому чоловік радить добре подумати, перш ніж зважитися завести хижаків і рептилій.