Катерина Шаблій
Представниці партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» Інна Вовчок та Юлія Мамчак 21 лютого взяли участь у тренінгу з гендерної рівності жінок у політиці від Національного демократичного інституту.
На одноденному заході разом із учасницями з різних областей України укропівки здобули нові знання у сфері гендерної рівності, перспектив представниць жіночої статі в політиці, боротьби з дискримінацією та стереотипами.
— Не з метою принизити якусь частину людства, зауважу, що жінка, насправді, доволі «м’яка». Тож під час певних переговорів, бесід їй легше вдається згуртувати навколо себе людей, привернути увагу співбесідників, заохотити до розгляду певної теми завдяки вмінню безконфліктно й продуктивно підійти до вирішення певної ситуації. Як ми пам’ятаємо, за часів правління княгині Ольги в Київській Русі не було жодної війни. Звичайно, є такі сфери, в яких жінка може краще виконувати поставлені завдання. Зокрема, це культура, освіта, соціальна сфера. Та ми повинні зважати, що жінки також мають бути і в політиці, адже саме прекрасна стать володіє багатьма потрібними у цій сфері якостями, — повідомила Інна Вовчок.
Укропівка зауважила, що вона є членом міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» в облраді, тож на тренінгу учасниці приділяли значну увагу розгляду діяльності й основних завдань цього осередку. Інна Вовчок також наголосила, що, у зв’язку з тим, що лише близько 12% жінок-депутаток на сьогоднішній день працюють у Верховній Раді України, активну діяльність таких міжфракційних об’єднань зараз потрібно розвивати.
Розповіла про отримані від досвідчених тренерів нові знання та успіхи жінок-політиків й укропівка Юлія Мамчак.
— На сьогоднішній день ми можемо слідкувати за участю в політиці жінок у таких успішних державах як Швеція, Нідерланди та інших. В той час, коли потрібно було спрямувати найбільше потреб на піднесення держав, саме ці жінки в політиці найбільш виважено дбали про розвиток країн як окремих суспільних одиниць. Також відомо, що в Україні відсоток жінок у політиці набагато нижчий, аніж в інших європейських країнах. Хоча практикою доведено, що у державах, де при владі перебуває більше представниць слабшої статі, країни розвиваються значно краще, — підмітила Юлія Мамчак.
Укропівка додала, що серед незначної представленості українських жінок у політиці, на сьогоднішній день в державі найменше представниць працює в парламенті, а найбільше в місцевих органах.
Наші волейболістки у фіналі поступилися незмінному флагману українського волейболу «Хіміку» з Южного.
17 лютого у Черкасах у Палаці Спорту «Будівельник» відбувся фінальний матч Кубку України сезону 2017-2018 років серед жіночих команд.
У фіналі тернопільська «Галичанка-ТНЕУ-ГАДЗ» зустрічалася з южненським «Хіміком».
Напередодні поєдинку наставник «Хіміка» Андрій Романович зауважив, що для його підопічних не має виникнути серйозних проблем, якщо вони зведуть кількість власних помилок до прийнятного мінімуму, повідомляє офіційний сайт Федерації волейболу України. Приблизно в такому ж сенсі висловився і його візаві з «Галичанки-ТНЕУ-ГАДЗ» Віктор Туркула. І початок стартової партії ніби підтвердив справедливість їхніх слів. Оскільки суперники вдалі дії синхронно чередували з помарками, то й рахунок на табло зберігався переважно рівним. Але варто було южненкам дещо розважливіше запрацювати на прийомах та блоках, як ігрова ініціатива миттєво перейшла до них. Успішний захист одразу ж відкрив можливість організовувати не хаотичні, а продумані атаки, тож «гармати» Анастасії Крадуба і Дар’ї Дрозд почали гатити, що називається, на повну.
Ліберо тернополянок Тетяна Ротар відчайдушно намагалася їх «зачохлити», але того дня їй це вдалося значне рідше, ніж хотілося би саме в кубковому фіналі. Не найкращим чином пасувала і зв’язуюча Олена Стасівська, відчувалася недолікованість травми в Анни Єфременко, якій очевидно боляче було стрибати. В сукупності всі ці моменти швидко забезпечили «Хіміку» суттєвий очковий відрив як до кінця першого сету, так і до середини другого.
Саме тоді у поєдинку стався момент, котрий цілком міг повністю змінити картину боротьби. Поступаючись – 11:18, підопічні Віктора Туркули дещо несподівано спромоглися організувати потужний контрудар. Оксана Мадзар, Олександра Міленко і Марина Мельниченко в один момент якось просто перестали помічати чужі блоки і результативно обводити їх. Це стало для южненок великою несподіванкою, тож уже незабаром табло висвітлювало – 20:20.
Втім, «Галичанка» як стрімко спалахнула, так стрімко і згасла. Ніби злякавшись власного вдалого відрізку, тернополянки в кінцівці сету знову наробили цілу купу помилок, що дозволило «Хіміку» схилити шальки терезів на свій бік.
Ну, а в третій партії, після нетривалої «заруби» на самому початку, Анастасія Крайдуба і Юлія Бойко протягом буквально двох хвилин забезпечили своїй команді п’ятиочковий гандикап. Сил і натхнення, щоби вдруге видати гідну відповідь, у волейболісток «Галичанки» вже просто не залишилося…
Волейбол. Жінки. Кубок України. Фінал.
«Хімік» (Южний) - «Галичанка-ТНЕУ-ГАДЗ» (Тернопіль) – 3:0 (25:15, 25:22, 25:15)
«Хімік»: Дудник, Карпець, Дрозд, Крайдуба, Бойко, Напалкова; Нємцева (л), Степановская (к). Тренер - Андрій РОМАНОВИЧ.
«Галичанка»: Міленко, Яковчук, Мельниченко, Стасівська (к), Єфременко, Мадзар; Ротар(л), Протянова. Тренер - Віктор ТУРКУЛА.
Тривалість матчу: 73 хв. (23+27+23).
17 лютого. Черкаси. ПС «Будівельник». 600 глядачів.
Із новою командою він хоче відстоювати інтереси української держави. Під час бесіди Михайло Володимирович розповів про Майдан, українських героїв та зізнався, чому на передовій воювати легше, аніж перебувати в «мирному» краї.
— Пане Михайле, ваша боротьба за Україну розпочалася ще з часів Майдану. Чи багато таких, як і ви, патріотів тоді вирушило з Підгайців на вулиці Києва?
— Перед тим, як відправитись на Майдан, я чув заклики до боротьби проти свавілля та зрадницького режиму від багатьох мешканців Тернопільщини. Чимало людей з рідних Підгайців вирушали до столиці на машинах, вантажівках, автобусах, поїздах. Я також не залишився осторонь того, що робилося в країні, та, разом із мешканцями свого краю, рушив до Києва. Пам’ятаю, зі мною в одній вантажівці на Майдан виїхало ще близько семи людей.
— За словами рідних, ви стояли на Майдані до кінця….?
— Як вирушали разом, так згуртовано з односельцями й трималися у столиці. Мешкали в одному наметі палатці, розподілили між собою обов’язки, допомагали в роботі та обов’язково підтримували одне одного. Кожен привозив з дому, що міг, – їжу, медикаменти, одяг, приладдя. Одні люди поверталися додому, на зміну їм приїжджали інші, а я не хотів залишати майданівців … Нелегко було нам, адже хтось постраждав від вогню, від ударів, куль снайперів. Саме під час протистоянь проти «Беркуту» на вулиці Грушевського я отримав перше поранення в ногу. Певний час лікувався, після чого знову повернувся на вулиці Києва. Був на Майдані від його початку і до останніх днів.
— Михайле Володимировичу, а як склалося ваше життя після Революції Гідності?
— Після Майдану одразу ж вирушив добровольцем на схід України. Зі мною захищати Батьківщину на передовій мав також їхати рідний брат, проте, через погіршення стану здоров’я, його не зарахували до складу вояків. У зоні бойових дій перебував переважно на «нулях». Саме в АТО я отримав три поранення – в місті Щастя, смт. Станиця Луганська та Авдіївці. Останнє обійшлось мені ампутацією ноги, після чого у 2017-му вже не міг воювати.
— Чи не хотілось вам, під час перебування в зоні бойових дій, повернутися до рідного дому на мирну Україну, де не чути звуків пострілів ворожих куль?
— Відверто кажучи, боротися з окупантом на сході України мені значно легше, аніж бути вдома й бачити ту несправедливість, яку чинить українська влада щодо нашого народу. Те, що уряд робить, зокрема для армії – дуже мало у порівнянні з тим, що пожертвували для українських оборонців волонтери. Саме завдяки благодійникам ми забезпечені усім, починаючи від бронежилетів й закінчуючи спідньою білизною. Як на мене, якби не допомога небайдужих тернополян в додаток до бажання хлопців відстоювати українські території, сепаратисти зараз би порядкували навіть у Тернополі.
— На вашу думку, що керує тими людьми, які добровільно обирають шлях боротьби за цінності України?
— Я бачу, що люди йдуть на боротьбу за рідний край та роблять чимало для того, аби в нашій багатостраждальній державі відбулись позитивні зрушення. Щоб наші близькі – кохані, сини, онуки жили в мирі, любові, без страху перед агресором й без злиднів зустрічали кожен Божий день. Якщо щоднини нові українці приєднуються до лав борців за хороше майбутнє та зміни в державі, отже ці патріоти щиро сподіваються, що ці зрушення відбудуться. Зі свого боку ми повинні лише підтримувати таких співвітчизників, не полишати вірити у те, за що гинуть та калічаться наші захисники, і, звичайно ж, зробити свій внесок у спільну мету.
— Але, на жаль, в нашій державі є не тільки багато патріотів, але скептиків, які закидають про марність боротьби. Наскільки такі люди помиляються у своїх судженнях?
— Звичайно, серед українців є чимало песимістів, які заявляють, мовляв, війна проти Росії не допомагає подолати ворога, а, натомість, сотні синів держави гинуть та отримують поранення. Скажу вам, якби кожна людина так розмірковувала, то не було б кому воювати, протистояти беззаконню, несправедливій владі та відстоювати правду. Ми своїми руками творимо націю, борючись роками за її незалежність, за ті чесні принципи, свободи, які завжди підніматимуть нас на протистояння проти поневолювачів, брехунів, крадіїв волі народу.
— Як новоспечений член партії УКРОП, яких змін, спільно з новою командою, сподіваєтесь досягнути надалі в нашій державі?
— Хоробрість майданівців сколихнула всю Україну – на хвилі всеукраїнського повстання сотні, тисячі людей піднялись проти режиму Януковича. Від цього часу минуло чотири роки і, як на мене, мало що відтоді змінилося. Нами керують ті, хто продовжує грабувати та думає про власне збагачення більше, аніж про благо рідного народу. Я вступив до лав УКРОПу саме для того, щоб із молодою командою однодумців тепер ще на мирній території збільшувати кількість свідомих людей та відстоювати демократичні цілі. Починаючи з сіл та маленьких містечок, ми шукатимемо нових людей, які допомагатимуть втілювати наші прагнення. З сильною командою патріотів УКРОП Тернопільщини шукатиме підсилення й на Підгаєччині. Сподіваюся, що до нас приєднаються люди, які також прагнуть врешті-решт щось змінити на краще. Щиро вірю, що завдяки таким синам свого народу позитивні зрушення в Україні все ж відбудуться.
Правоохоронці та фахівці з питань боротьби з майновими злочинами розповіли у Тернопільському прес-клубі про квартирні злочини та найефективніші способи охорони житла.
Від початку року на Тернопільщині трапилось 30 квартирних крадіжок, 13 з яких – розкрито. У 2017 році таких злочинів було 376, 100 з яких – розсекречено.
– Умовно квартирних злодіїв можна поділити на дві категорії – аматори та професіонали. Перші вибирають для своїх злочинів переважно квартири на першому поверсі з простими дверима, що не оснащені решітками. Виносять здебільшого золото, гроші, дрібну техніку. Професіонали готуються до своїх злочинів декілька днів. Вони можуть навіть дивитись в поштові скриньки для того, щоб дізнатись, скільки часу людина вже не забирає пошту. Ще вони можуть під виглядом соцопитування спілкуватись із сусідами, – пояснює заступник начальника управління карного розшуку ГУНП в Тернопільській області Михайло Шмиглик.
Фахівці з питань боротьби з майновими злочинами кажуть, що злочинці спершу підходять до дверей і дзвонять. Якщо ніхто не відчиняє, то тоді розпочинають реалізовувати свої наміри. У квартири, що знаходяться на першому поверсі, лиходії проникають переважно через вікно. Інколи можуть кидати у вікна камінням для того, щоб побачити, чи є власники у помешканні.
– Траплялись крадіжки, коли злочинці навіть виривали розетки та світильники у заможних будинках. Якщо у злодія є багато часу, то він переверне квартиру, але кошти знайде у будь-якому місці. Виїжджаючи на довгий час із дому, попросіть сусідів наглянути за вашим помешканням. Добре було б захистити вікна металевими решітками. Велику суму коштів краще зберігайте у банках, – каже Михайло Шмиглик.
За словами заступника начальника управління карного розшуку ГУНП в Тернопільській області, за 2017 рік на Тернопільщині затримали 8 квартирних груп гастролерів. Це – мешканці Київської, Львівської, Хмельницької областей, вихідці з Грузії. Як правило, вони поселяють у подобові квартири, живуть там 1-2 дні, вчиняють крадіжки і виїжджають в інше місто.
– Бажано встановлювати металеві двері, які мають відкриватись назовні, щоб не можна було легко їх вибити. Двері мають щільно прилягати до дверної коробки, аби не було можливості вставити там якісь інструменти. Буде безпечніше, якщо встановити подвійні двері. Коли злочинець справиться з одними, у нього виникне ще одна перешкода. Щодо замків, то бажано щоб їх було два – сувальдний та циліндровий. Перший вважається більш складним для зловмисників, – радить завідувач сектору трасологічних видів досліджень Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Олександр Доленга.
Фото: Тернопільський прес-клуб.
Тернопільські правоохоронці вже мають детальний опис особи, яка нанесла ножове поранення екс-свободівцю Ігорю Турському. Про це на брифінгу в Тернопільському прес-клубі заявив начальник ГУНП у Тернопільській області Олександр Богомол.
Головний поліцейський Тернопільщини розповів, що підозрюваний – особа зі зростом – 170-175 см., атлетичної тілобудови, але із худим, овальним обличчям. Був одягнений у чорну куртку та чорні штани.
– Напали на потерпілого, скоріш за все, із ножем. Рана досить глибока – майже 10 сантиметрів та 2 сантиметри шириною. Ми внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне правопорушення за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України – хуліганство, що спричинене групою осіб із застосуванням спеціально приготовленого предмету для нанесення тілесних ушкоджень, – розповідає Олександр Богомол. – Під час огляду місця події, на жаль, окрім слідів крові, ми не змогли нічого вилучити. Не було ніяких предметів. Ми опрацювали практично все відеоспостереження, яке було. Завдяки органам місцевого самоврядування ми маємо доступ до бази даних «Інтеравіа» – підприємства, яке має більше чотирьохсот камер у місті. Окрім цього, на сервері ГУНП є близько 90 камер. Ми знайшли багато цікавого на цих відео.
Начальник ГУНП в Тернопільській області Олександр Богомол висловив основні версії щодо нападу на Ігоря Турського:
- Злочин вчинено особами, з якими потерпілий мав неприязні стосунки на ґрунті громадської діяльності;
- Злочин вчинено особами, з якими потерпілий мав неприязні стосунки на ґрунті активної політичної діяльності;
- Злочин вчинено особами, з якими потерпілий мав конфлікти на побутовому ґрунті;
- Злочин вчинили особи з метою помсти (Були випадки, коли потерпілий був свідком окремих подій);
- Інсценування;
- Правопорушення вчинено з хуліганських спонукань осіб, що вже були судимі за подібні злочини.
Правоохоронці просять людей, які володіють будь-якою інформацією про напад, звертись до поліції.
Фото: Тернопільський прес-клуб.
Безконтактну систему оплати проїзду в міському транспорті презентували сьогодні, 22 лютого, у Тернополі. Проект вдалось реалізувати завдяки співпраці Тернопільської міської ради, Ощадбанку та компанії Visa.
Так, від сьогодні оплачувати проїзд в міському комунальному транспорті та в приватних маршрутних таксі Тернополя можна за допомогою безконтактних банківських карток та NFC-пристроїв на стаціонарних валідаторах і на мобільних терміналах кондуктора.
Саме у нашому місті оплата банківськими картками і NFC-пристроями була реалізована ще й у приватних маршрутних таксі вперше в Україні.
– Від сьогоднішнього дня у Тернополі є можливість оплати проїзду в громадському транспорті завдяки використанню будь-якої банківської картки, – зазначив міський голова Сергій Надал. – З’явилась ще одна додаткова послуга, яку ми реалізовуємо спільно з нашими партнерами Ощадбанком та компанією Visa. Приємно, що Тернопіль стає першим в Україні містом, де цей проект реалізовано у всьому громадському транспорті. Звичайно, реалізувати цю інновацію непросто. Були і помилки, і труднощі, і відвертий спротив зі сторони перевізників та водіїв. Цей процес незворотній. Таку форму оплати використовує весь цивілізований світ і ми до цього прагнули.
За словами директора відділу технологічних рішень, керівника групи інноваційних рішень Visa Євгена Лісняка, впровадження нової системи оплати допоможе сформувати у громадян звичку та довіру до безготівкових платежів.
– Ми вважаємо, що оплата банківськими картками буде корисною і для міської влади, і для перевізників. Вона допоможе більш прозоро відстежувати пасажиропотоки, зменшити кількість готівкових розрахунків, унеможливити шахрайства з боку кондукторів та пасажирів, – додав Євген Лісняк.
Завдяки запровадженню нової системи оплати у Тернополі оновили 68 одиниць комунального транспорту, 15 маршрутних таксі, а також 48 тролейбусів. У цих транспортних засобах додатково встановлені валідатори з новими функціями.
– Останнім часом Ощадбанк приділяє багато уваги інноваціям, які роблять життя для мешканців міста зручнішим. Участь у новому транспортному проекті є дуже важливою для нашого банку. Ми приймаємо розумні рішення, коли пропонуємо відмовитись від готівки, – пояснила заступник директора департаменту електронної комерції та платіжних засобів – начальник управління торгового еквайрингу «Ощадбанк» Наталія Войтович.
Очільник Тернополя також додав що реформа міського транспорту триватиме. Наступним кроком стане придбання нового комунального транспорту.
Переїзд обласної школи мистецтв імені І. Ґерети до Струсова – вигадки. Про це на прес-конференції щодо реорганізації та збереження закладу запевнив заступник голови обласної ради Любомир Крупа.
– Питання про переїзд школи мистецтв до Струсова обговорювалось, але не знайшло розуміння та підтримки ні в представників робочої групи, ні в депутатів, ні в колективі школи, – наголосив Любомир Левкович.
За словами начальника управління культури облдержадміністрації Григорія Шергея, із початку свого існування школа мистецтв була зареєстрована як загальноосвітня. Окрім атестатів, її учні отримують багато знань у плані мистецтва. Наразі остаточно не визначено, чи заклад належить до галузі освіти, чи до галузі культури. Так, школа досі має статус експериментальної. Із 1993 року заклад функціонує за окремо створеною програмою на кожні 5 років. Найголовнішим питанням зараз, на думку Григорія Платоновича, є визначення конкретного статусу школи.
Як пояснив Любомир Крупа, перебуваючи у галузі культурі, школі мистецтв не вистачатиме приблизно 600 тисяч гривень на загальноосвітній компонент. Це, на його думку, призведе того, що вчителі загальноосвітніх предметів залишаться без заробітних плат.
– Питання приміщення для цієї школи обговорюється вже довгий час, але не зрушується з місця, бо є проблема комунального майна обласної ради в Тернополі. Ми довго вели дискусію з міською радою щодо 21-ої школи, але, на жаль, це питання не завершилось позитивом. Міська рада вважає що школа № 21 повноцінна і об’єднувати її з школою мистецтв недоцільно. Ми не бачимо перспективи виокремлення окремого приміщення у Тернополі. Як комплексний варіант ми розглядали інтернат у Струсові. Там паралельно могли б вчитись діти з області, а діти з Тернополя залишились би тут. Ми жодним чином не будемо приймати рішень на погіршення ситуації в школі мистецтв. Більше того, ми будемо шукати шляхи для її покращення, беручи до уваги юридичну перспективу існування закладу, – зазначив заступник голови облдержадміністрації Юрій Юрик
Батьки учнів обласної експериментальної комплексної школи мистецтв імені І. Ґерети кажуть, що влада не хоче їх чути та не веде з ними ніяких діалогів. Люди не знають, чим закінчиться реорганізація школи.
– Я хвилююсь, що мої діти не зможуть більше відвідувати школу мистецтв, а вона їм дуже подобається. Від нашої влади важко добитись чогось конкретного. Одні обіцяють, а потім їх замінюють інші. Те, що пообіцяли перший раз, як правило, до кінця не виконується. Нас можуть зараз перевезти, реорганізувати, а чим це закінчиться для нашої школи і чи вона взагалі буде мати місце в Тернополі – невідомо. На час реорганізації нас можуть переселити в іншу будівлю, але не факт, що ми повернемось назад. Територія школи – досить «хлібне» місце. Ми бачимо, яка там йде забудова та які чутки навколо цього всього. У нас та наших дітей є конституційні права. Ми віддали їх до школи і хочемо, щоб вони там навчались, – розповідає матір двох учнів школи мистецтв Галина Ковтанюк.
Поки невідомо, що чекає експериментальну школу мистецтв. Влада області каже, що зробить все можливе для покращення закладу, який допомагає розвивати дитячі таланти.
Громадськість, духовенство, військові та представники влади зібрались сьогодні, 20 лютого, у Тернополі для того, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні. Всенародний реквієм відбувся біля пам’ятника Небесній Сотні, що на площі Героїв Євромайдану.
Довкола меморіалу з портретами Героїв вишикувались військові, школярі, студенти та рідні загиблих.
– Сьогодні ми зібрались тут, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні, які віддали життя за нас, за майбутнє України та майбутнє нашого народу. Пам’ять про них має жити вічно у думках українців. Ми повинні виховувати молодь так, щоб вона йшла слідами тих Героїв, – закликав Архієпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк.
Також до присутніх звернулись і представники влади:
Голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна:
– Тернопіль у 2013 та 2014 роках був столицею відродження українства, бо саме тут вийшли на протест перші студенти. У Тернополі продемонстрували свою позицію люди і заперечили те, що хотів нав’язати Путін всій Україні. Він хотів стерти нашу державу. Тоді починалась анексія із вбивства студентів із вбивства тих людей, котрі хотіли відстоювати власний вибір. Історія визначила, що сьогоднішній день – дата початку окупації українських земель збоку сучасного імперіалізму у вигляді Москви. Сьогодні, коли ми вшановуємо пам’ять Небесної Сотні, ми маємо згадати наших шістьох тернополян, які віддали своє життя. Згадати їхніх батьків, які тут присутні. Ми маємо подякувати їм за те, що вони не опускають рук, а далі з нами моляться, плачуть і будують країну. Ми маємо згадати понад 90 хлопців, які захищають територіальну цілісність нашої держави на Сході. Усіх тих, хто має родини вдома, але захищає нас від окупанта.
Голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук:
– Пройшло чотири роки від того часу, як в ці лютневі дні в історії України навіки закарбувались ті трагічні, героїчні та доленосні події, які сколихнули весь світ і змінили нас. Чотири роки тому тодішній режим на Майдані влаштував криваву розправу над мирними українцями, але ні кулі, ні тодішня жорстокість не зламали дух Революції Гідності та бажання жити у вільній, незалежній та правовій українській державі. Герої віддали своє життя за кожного з нас, чим навіки змінили українську державу. На жаль, сьогодні Україна продовжує віддавати найцінніше, щоб бути вільною країною. Далі продовжують гинути кращі сини і дочки української держави. Сьогодні найкращою пам’яттю перед нашими Героями, їхніми батьками, родинами буде розбудова економічно сильної, стабільної, вільної від корупції держави. Ми повинні зробити все для того, щоб досягнути цієї мети.
Міський голова Сергій Надал:
– Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто піднявся на захист гідності та свободи кожного українця. Гідність бути вільною людиною, свобода у прийнятті рішень. Здатність об’єднатись заради України. Саме ці моральні цінності керували Героями Небесної Сотні. Їх подвиг став поворотнім моментом в сучасній українській історії, яка забезпечила незворотність революції в свідомості всього українського суспільства, яке зрозуміло і усвідомило себе єдиною політичною нацією, що має спільні цілі. Сьогодні ми вшановуємо тих, хто першим піднявся з колін і підняв за собою все суспільство. Сьогодні ми вшановуємо тих, хто здолав в собі страх і піднявся проти озброєних людей. Сьогодні ми вшановуємо тих, хто довів, що українська ідея сильніша за кулі.
Народний депутат України Михайло Головко:
– Нам випала сумна доля – пережити такий важкий період історії та понести втрати. Але така ціна кожної нації за її незалежність. У свій час Євген Коновалець казав: «Залізо у вогні перетворюється на сталь, а народ у боротьбі перетворюється на націю». Такий народ, який окроплений кров’ю, вже ніколи не відступить назад і вороття немає. Це наша велика втрата і плата за те, щоб ми могли наших дітей виховувати самостійно на своїй землі за українськими звичаями, щоб вони ходили до української церкви, щоб панувала наша мова та культура, а кожен українець відчув себе господарем на своїй землі.
