Із новою командою він хоче відстоювати інтереси української держави. Під час бесіди Михайло Володимирович розповів про Майдан, українських героїв та зізнався, чому на передовій воювати легше, аніж перебувати в «мирному» краї.

— Пане Михайле, ваша боротьба за Україну розпочалася ще з часів Майдану. Чи багато таких, як і ви, патріотів тоді вирушило з Підгайців на вулиці Києва?

— Перед тим, як відправитись на Майдан, я чув заклики до боротьби проти свавілля та зрадницького режиму від багатьох мешканців Тернопільщини. Чимало людей з рідних Підгайців вирушали до столиці на машинах, вантажівках, автобусах, поїздах. Я також не залишився осторонь того, що робилося в країні, та, разом із мешканцями свого краю, рушив до Києва. Пам’ятаю, зі мною в одній вантажівці на Майдан виїхало ще близько семи людей.

— За словами рідних, ви стояли на Майдані до кінця….?

— Як вирушали разом, так згуртовано з односельцями й трималися у столиці. Мешкали в одному наметі палатці, розподілили між собою обов’язки, допомагали в роботі та обов’язково підтримували одне одного. Кожен привозив з дому, що міг, – їжу, медикаменти, одяг, приладдя. Одні люди поверталися додому, на зміну їм приїжджали інші, а я не хотів залишати майданівців … Нелегко було нам, адже хтось постраждав від вогню, від ударів, куль снайперів. Саме під час протистоянь проти «Беркуту» на вулиці Грушевського я отримав перше поранення в ногу. Певний час лікувався, після чого знову повернувся на вулиці Києва. Був на Майдані від його початку і до останніх днів.

— Михайле Володимировичу, а як склалося ваше життя після Революції Гідності?

— Після Майдану одразу ж вирушив добровольцем на схід України. Зі мною захищати Батьківщину на передовій мав також їхати рідний брат, проте, через погіршення стану здоров’я, його не зарахували до складу вояків. У зоні бойових дій перебував переважно на «нулях». Саме в АТО я отримав три поранення – в місті Щастя, смт. Станиця Луганська та Авдіївці. Останнє обійшлось мені ампутацією ноги, після чого у 2017-му вже не міг воювати.

— Чи не хотілось вам, під час перебування в зоні бойових дій, повернутися до рідного дому на мирну Україну, де не чути звуків пострілів ворожих куль?

— Відверто кажучи, боротися з окупантом на сході України мені значно легше, аніж бути вдома й бачити ту несправедливість, яку чинить українська влада щодо нашого народу. Те, що уряд робить, зокрема для армії – дуже мало у порівнянні з тим, що пожертвували для українських оборонців волонтери. Саме завдяки благодійникам ми забезпечені усім, починаючи від бронежилетів й закінчуючи спідньою білизною. Як на мене, якби не допомога небайдужих тернополян в додаток до бажання хлопців відстоювати українські території, сепаратисти зараз би порядкували навіть у Тернополі.

— На вашу думку, що керує тими людьми, які добровільно обирають шлях боротьби за цінності України?

 — Я бачу, що люди йдуть на боротьбу за рідний край та роблять чимало для того, аби в нашій багатостраждальній державі відбулись позитивні зрушення. Щоб наші близькі – кохані, сини, онуки жили в мирі, любові, без страху перед агресором й без злиднів зустрічали кожен Божий день. Якщо щоднини нові українці приєднуються до лав борців за хороше майбутнє та зміни в державі, отже ці патріоти щиро сподіваються, що ці зрушення відбудуться. Зі свого боку ми повинні лише підтримувати таких співвітчизників, не полишати вірити у те, за що гинуть та калічаться наші захисники, і, звичайно ж, зробити свій внесок у спільну мету.

— Але, на жаль, в нашій державі є не тільки багато патріотів, але скептиків, які закидають про марність боротьби. Наскільки такі люди помиляються у своїх судженнях?

— Звичайно, серед українців є чимало песимістів, які заявляють, мовляв, війна проти Росії не допомагає подолати ворога, а, натомість, сотні синів держави гинуть та отримують поранення. Скажу вам, якби кожна людина так розмірковувала, то не було б кому воювати, протистояти беззаконню, несправедливій владі та відстоювати правду. Ми своїми руками творимо націю, борючись роками за її незалежність, за ті чесні принципи, свободи, які завжди підніматимуть нас на протистояння проти поневолювачів, брехунів, крадіїв волі народу.

— Як новоспечений член партії УКРОП, яких змін, спільно з новою командою, сподіваєтесь досягнути надалі в нашій державі?

— Хоробрість майданівців сколихнула всю Україну – на хвилі всеукраїнського повстання сотні, тисячі людей піднялись проти режиму Януковича. Від цього часу минуло чотири роки і, як на мене, мало що відтоді змінилося. Нами керують ті, хто продовжує грабувати та думає про власне збагачення більше, аніж про благо рідного народу. Я вступив до лав УКРОПу саме для того, щоб із молодою командою однодумців тепер ще на мирній території збільшувати кількість свідомих людей та відстоювати демократичні цілі. Починаючи з сіл та маленьких містечок, ми шукатимемо нових людей, які допомагатимуть втілювати наші прагнення. З сильною командою патріотів УКРОП Тернопільщини шукатиме підсилення й на Підгаєччині. Сподіваюся, що до нас приєднаються люди, які також прагнуть врешті-решт щось змінити на краще. Щиро вірю, що завдяки таким синам свого народу позитивні зрушення в Україні все ж відбудуться.