Ще не піднявшись угору витоптаною роками, сторіччями ногами туристів і завойовників круговою стежкою, ви вже подумки пориваєтеся охопити оком усю велич та неповторність піднесеної над містом кам’яниці – Теребовлянського замку.

Міцно уп’явшись каменем та цеглою у високу гору – в минулому місце розташування  древньоруського городища, на перший погляд неприступна напівруїна ніби спостерігає за містом. Досить вже пошарпане історією та її творцями, давнє укріплення пощербленими прогалинами-вікнами уважно придивляється, як унизу квітне та галасує маленький кусочок сучасної цивілізації.

Тоскно і, водночас, радісно правічному фортифікаційному велетню видивлятися на доладні вулички, модерні будови, галасливу та поважну юрбу. Весело, бо мовчазному носію історії більше не доводиться бути свідком вандалізму, убивств та каліцтв, які віками чинили завойовники на теренах нині найдавнішого міста Поділля. Якби ж то міг, замок би від суму схилився залишками товстих стін, які терпляче доживають свого віку, не сподіваючись уже на відновлення своїх твердинь, піднесення їх ще на декілька метрів до неба.

Поступово підносячись неквапливими кроками до замкового серця Теребовлі, ви відчуваєте над собою не лише шелест метушливо-неслухняного молодого листя, яке зухвало й невпинно виколисує легенький вітерець. Вас уже встелила тривка тінь таємничого зведення наших пращурів, від якого йде відгомін не тільки правічних загадок, але й лунає жива міць, історична пам'ять наших пращурів.

Уперше підкоривши височину замку, над яким дещо познущалася історія, проте який ще зберіг у кожній своїй цеглині могутність та гордість від славетних діянь його колишніх жителів, ви насамперед зачаровуєтеся мальовничим краєвидом Теребовлі. Перед вами з усіх боків та в усій принаді постає місто, на місці якого ще у сиву давнину росли непролазні хащі. Отож, стоячи на вершині кам’яниці, на якій уже не вчути дужих войовничих закликів, стуку заліза, іржання коней, ви аж ніяк не підноситесь над краєм. Ви відчуваєте себе нечисленним камінцем серед могучого каміння, яке тяжіє серед довколишніх просторів не так величиною, як згадкою про дужі руки, що уклали на віки цю твердиню.