«Холодно сьогодні та ще вітер над нами хмари розносить. Добре буде літання!» — каже старший пілот Артем, який вивозить нас подалі від Тернополя. Відвозить і привозить у поля, серед яких поблискує дахом величенька споруда. Ангар. Гараж такий собі, та не для машин, а для декількох сталевих птиць, одна з яких скоро здійматиме нас угору, повідомляє сайт "Тернополяни".

Бачимо, вже викотили надвір білого птаха з нерухомими крилами. Стоїть, чекає, доки умілий пілот відкриє, заведе, нагріє, випустить поширяти над містом, під а може ще й над хмаровинням.

—  Зроблено сього низькоплана у Франції, та швидше він американець, аніж француз. Має шість циліндрів. Завдяки добрій потужності посідає чільне місце серед інших монопланів у світі авіації. Розробили його спеціально для коротких зльотів та посадок. Може сідати на обмежені смуги. Ось бачите, у нього є спеціальні стійки, завдяки яким може сісти на непідготовлену поверхню… Що би ще додав… Дуже подобається мені сей літак, і завдяки аеродинаміці, і за формою своєю. Дуже надійний низькоплан! — знайомить зі стрімким підкорювачем піднебесся другий пілот Антон Кучмай.

Довідались, що придбали машину у сусідньому Рівному в чемпіона України із планерного спорту. Колись сей красень піднімав на висоту планери, а зараз – тільки людей.

—  Нам, пілотам, не випадає сидіти без літання. За два роки має льотчик не менше 25 годин налітати. Літання – не керування автомобілем, що сів та поїхав, коли душі завгодно. Тут ми не можемо забувати про свої навички. Не пролітав за два роки всі години – втрачаєш ліцензію. Я з Артемом літаємо постійно – понад 100 годин уже на нашому рахунку, — ділиться Антон, допомагаючи нам піднятися на сталевий апарат.

Пора відпускати птаха у небо, кажуть пілоти. А ми вмостилися всередині низькоплана, поглядаємо на простори, які у швидкім часі меншатимуть перед нами, ділитимуться на килими пасовищ, городів, лісів, дерев. Нас добре пристебнули. На чільне місце льотчика сідає Артем, обернувся, очима вивчає, чи добре нам сидиться, чи готові глядіти нерівномірно розсипані будови Тернополя з кількасотметрової висоти. 

—  Сей місткий апарат якраз на чотири пасажири розрахований. В принципі обмежень у вазі для кожного пасажира немає, якщо літати на короткі відстані. Все регулюється: чим більша вага людей, тим менше палива йде… Ще зараз зателефонуємо та повідомимо про політ. Власне, підніматися нам надто високо не потрібно – кілометр-півтори. Взагалі, оцей низькоплан розраховано піднімати на висоту до чотирьох кілометрів. Може нас літак і вище підняти, не проблема. Тільки якщо вище чотирьох – не буде чим дихати, бо на сій висоті повітря розріджене, мало кисню. Нетренована польотами людина може свідомість втратити, — роз’яснює пілот.

Вітер пробирається до нас у кабіну, яку невдовзі зачинять. Молочно-сіре хмаровиння ще незримо далеко, кошлатиться, згущується. Лише не робіться грозовими!

—  Особисто для мене літання – певною мірою наркотик. Якщо людина звикає до польотів – відвикнути дуже важко.  От коли нельотна погода, виконуєш якісь буденні справи – так тягне здійнятися в небо! Просто руки сверблять – за кермо літака взятися хочеться! Звичайно літання – то пречудова річ, та треба й не забувати про відповідальність. Настанови для польотів написані кров’ю пілотів. Тобто, всі правила в інструкції пілоти повинні неухильно виконувати. Як би не хотілося відірватися, не можна робити певні речі. Як от «завалювати» апарат. Бо літак – не іграшка, — підмічає Антон, допомагаючи засунути ліхтар кабіни.

Зодягнули навушники, чекаємо підняття. Низькоплан розігнався, мчить уперед, поки що не відпускає землю з-під коліс. Гуркотить, ладиться угору. Отак декілька хвилин гулу на місці – і ми вже відірвалися, щоби зробити коловий танок над містом.