У славетному урочищі «Монастирок» на Тернопільщині між деревами з надр землі струмками-краплями сочаться на поверхню цілющі джерела. Та принадності місцині надає не тільки розгалужена мережа водних ключів, а насамперед вапняковий природний шедевр – Чортів камінь.

Наче віковічний сторож, дивовижа осіла на горбі непорушно. На урочищі, де у ХVI сторіччі в дерев’яній обителі знайшли пристановище ченці, віками йшла невпинна праця води і вітру. Дві стихії крутили, били, клекотали, сходилися й розходилися, щоби натесати породу в овальний камінь. Ось так до появи невеликої монашої церкви колишню територію сучасної Бережанщини вже охороняв відшліфований, обтесаний вапняковий осанець.

Колись головна геологічна пам’ятка урочища ще вище, ніж тепер, піднімалася над лісом. Та природа була невблаганною до вапняку – сонце і холод, чергуючись, стискали й розтискали гірську породу. А дощі та вітровії тільки допомагали кришити осадовий мінерал. Ось так природний годинник вирівняв камінь до теперішніх меж. На нижньому рівні цього природою створеного овалу хтось із місцевих ченців кількома століттями тому залишив по собі пам’ять для нащадків: вибив розп’яття Ісуса Христа. Після другої світової війни зображення на камені збили, але нещодавно християнський символ відновили.

До маленької скелі з дивовижною формою прижилася назва Чортів камінь, що пов’язано з однією народною легендою. ченці монастиря вели праведне життя й розгнівали цим місцевого чорта, який вирішив знищити їх та їхню обитель. Для цього він вирвав у Карпатах велику скелю, яку намірився скинути на монастир. Тому сферична і дві трьохпалі заглибини – це сліди чортової голови та рук. Але, коли чорт заніс камінь над монастирем, заспівали треті півні, і зникла чортяча сила. Камінь упав на нього і задавив. А життя монахів щасливо продовжувалося і далі.

Фото - з мережі інтернет