Майже чотири століття у Кременці на Тернопіллі спочивають під білими кам’яними хрестами безстрашні лицарі української нації, тіла яких містичним чином знайшли спочинок біля древнього містечка.

Скупчившись одні біля одних, пошерхлим старовинним каменем біліють на принадному пагорбі давнього Кременця непересічні хрести, які невідомо яка сила виточила та уклала століттями тому під горою Черчою. Пронизують сіро-світлим самітне підвищення, яке устелила зелень із відтінками брунатного. Якби місцеві час від часу не скошували непіддатливу рослинність, містичні могили козаків би не розгледів серед буйної пишноти трав’яного оксамиту.

Десятки крем'яних хрестів своєю непохитною масою завмерли під синьо-зеленим стягом горизонту, майже не відчуваючи плину часу. А сірий камінь бруднять у ще сіріше сліди моху, якому норовиться в’їстися у старовину, позначити її печаткою тлінності.

Кладовище на Тернопіллі  – одне з найстаріших, його історія бере початок у XVI ст. Коли в 1648 році козаки Максима Кривоноса штурмували Кременецький замок, саме на цьому кладовищі ховали загиблих бійців. Якщо вірити легендам, після одного виснажливого бою козаки настільки вибилися з сил, що не могли навіть поховати своїх побратимів.

“Не годиться, – сказав Максим, – хоронити героїв у пітьму. Вони билися і загибли за сонце, за світло. Поховаємо досвіта. А зараз пом’янімо чарою їх та спочиньмо…

Заснуло живе козацтво обіч загиблого. Стомлено спали живі – на завтра в дорогу. Спокійно спали мертві – відходили своє навік…

Враз над досвітками закричали вартові, вдарили на сполох. Схоплювались козаки  і гуртувалися др бою коло Максима. А де ж мертві? Нема. Як і не було ніколи. І тільки на місці домовин вишикувались кам’яні хрести, прикрившись стелами-щитами…

А ще кажуть, що у Велику пятницю, як свічки замигають коло хрестів, то оживають козаки і лине над містом гучне козацьке: “Слава!”