«Бедрику золотий, підніми крильця й полети

Звідкіль буде дощик, звідсіль буде дощик...»

Дуже подобалось мені в дитинстві бавитись з цим червоним веснянкуватим жучком. Пущу його собі на долоню і спостерігаю, як те мале літнє щастя вперто і впевнено мандрує від лінії життя до лінії долі, тоді перелазить на вказівного пальця і дреться вгору, щоб злетіти. Я підхоплюю його іншою рукою, уважно рахую, скільки має моє сонечко цяток на крилах, і лише тоді відпускаю. Точніше комашка завжди сама вирішує, коли б від мене полетіти, наче наспраді вона зі мною бавилась, або терпляче чекала, щоб я таки дорахувала всі чорні плямки.

Досі ця наша дружба відлунює в грудях ніжністю до дитячих спогадів, до сонячного жука і до всіх його імен, які кожного разу в'їдаються в мене безцінною колекцією.

Петрусь, бездрик, зозулька, сонечко. Та ще ведрик, бедрик, вербочка, золота козулька і рябенький веприк, катеринка, ковалик, борушок і боруна, сонічко і сонийко, брушка й жучик. І це все у нас, в Україні. Прислухаюсь і чудно навіть, з якою любовю мій народ творив ці імена. Імена єдиного маленького жучка. А недавно до моєї сонячної збірки додався ще один експонат, польський. Biedronka.

Впевнена, що кожен, хто бував у Польщі, стикався не лише з цим словом, але й з червоненькою комахою. То назва і логотип однієї з найбільших місцевих торгових мереж.

Я ще не знаю, чи є у польській мові така ж безліч імен мого улюбленого сонечка, та вже переконалась – до «Бєдрьонки» поляки мають лише позитивні симпатії. А чом би не мати позитиву? Biedronka (а ще Tesko, Kaufland, Leviatan, Żabka і т. д.) – це місця в Польщі, де не потрібно дуже напружувати ні мізки у підрахунку наявної чи безнадійно відсутньої готівки, ні відчайдушно стримувати підсвідомі бажання дозволити собі в магазині якогось смаколика, а то й просто якісних продуктів. 

Дивлюся, буває, на поляків у супермаркетах і так хочеться перенести трохи цієї магазинної гармонії в Україну. Хоча, по правді, не лише магазинної... Маю ж віднедавна марення – чи здійснене? – щоб моя рідна земля стала нарешті розвиненою, благополучною, багатою і справедливою. Погоджуюсь, звучить пафосно. Та ви не подумайте, це не вдаваний мій патріотизм, а всього банальне прагматичне бажання бути громадянкою такої розвиненої, благополучної, багатої і справедливої держави. 

Ось уявіть, прокидається зранку середньостатистичний українець, спокійний і усміхнений, у великому теплому ліжку, вдихає глибоко чистого повітря, готує собі чай-каву-сніданок, вдягає зручний не з секонд-хенду одяг, взуває найки, чи Salamander, чи ще яке якісне взуття, сідає у простий і комфортний автомобіль, заїжджає рівнесенькою дорогою на АЗС, платить по 3.40 грн за літр бензину, а тоді їде на соціально захищену роботу і працює собі 8 годин, ситий і задоволений. Після робочого дня знімає в найближчому банкоматі свою середню зарплату (десь так 3 тисячі) і їде за продуктами до супермаркету. Купує буханку хліба за 3 грн, кілограм м'яса за 12 грн, літр молока за 2,50 грн, 200 грамів масла за 3,50, кілограм гречки за 6, а ще солодощів з кіло за 15 гривень, 100 пакетиків хорошого чаю за 10 грн та кілограм цукру за 2,60. Перелік продуктів можна розширювати і розширювати. Цьому утопічному українцеві грошей вистачить. І не лише на їжу. Після закупів він ще поїде у своєму простому, але зручному авто відпочити з друзями в піцерію, бар чи боулінг, де італійська піца обійдеться йому в 15 гривень, келих пива в 3, а година забави в 24 гривні.

Або уявіть українку на шопінгу, яка заробила собі мінімальних 1355 гривень і зі спокійною душею й чистою совістю купила сукню за 50 гривень, шкіряні туфлі за 150, сумочку за 60 грн і стильну футболку за 20 гривень.

Гадаєте, навіщо я разказую байки про ціни з минулого століття? Лиш для того, щоб унаочнити польське життя. Замініть тільки в цій фантазії українців на поляків, а гривні на злоті. Хоч, буду чесною, в дечому таки злукавила. У Польщі, до мого щирого подиву, люди не нехтують уживаними речами. Секонд-хенди, яких тут багато, завжди мають клієнтів, особливо, коли завозять поповнення німецького, італійського, іспанського, норвезького чи американського одягу й взуття. 

Виявляється, багато поляків не задоволені своїми заробітками. Справа звична. За офіційними даними середня місячна зарплата в Польщі становить 4164 злотих (це брутто, себто без врахування всіх податків), одначе й половина населення не отримує таких грошей і не втомлюється нарікати на хронічну сліпоту влади. Тут треба розуміти, що нарікання – це людська природа. Нарікати на малу зарплату й владу – поготів. Для прикладу, італійці, ціни в яких загалом такі ж, як в Україні і Польщі, а зарплати вищі за 1000 євро, теж вважають себе бідними і ошуканими. Та врешті, чи є який сенс рахувати чужі гроші? Краще б своїм дати раду – на практиці понарікати й далі продовжувати виживати – і на гривні, і на злоті, і на євро, долари, крони чи франки, бо де тільки нема нашого цвіту? На жаль, по всьому осяяному сонечком світу...

Алла Сердюк

Читати попередній блог авторки

Фото з відкритих джерел