Мабуть, у кожного є місце, яке слугує прихистком, в якому почуваєш себе безтурботно та затишно і в яке завжди радо повертаєшся. Саме таким місцем є Падуя – давній маєток у вікторіанському стилі. Її власник – старий письменник Ентоні Пардью, який близько 40-ка років прожив у глибокій печалі та тузі. Тузі за своєю прекрасною коханою Терезою. Ентоні не вдалось побратись із нею, дівчина ще зовсім в молодому віці несподівано загинула, залишивши коханому на пам'ять та на знак вічної любові медальйон. І хоч Ентоні пообіцяв берегти його як зіницю ока, цього зробити не зумів. Так само як годинник у Падуї, який рік за роком зупинявся о тій годині, коли померла Тереза, так й медальйон – безслідно зник в день смерті нареченої.

Щоб спокутати провину невиконаної обіцянки та в надії подарувати частинку щастя хоча б комусь, Ентоні починає берегти загублені речі, які знаходить впродовж довгих сорока років. Кожен знайдений ним предмет – це окрема людина, це життєва історія, яка таїться в знайденій дрібничці. Відтак Падуя – не лише прихисток для загублених душ, а й дім забутих речей.

Мова іде про дебютний роман британської письменниці Рут Хоган, яка своє літературне дітище створювала під час боротьби, зауважу успішної, із важкою недугою – раком. Можливо, саме цей не вельми втішний факт і повпливав на атмосферність книги, яка аж надто вже просякнута магічним реалізмом – вірою в маленькі дива. Читаючи роман, ти немов знайомишся із цілком простими людьми, із цілком звичними життєвими історіями. Проте, всі розповіді «Хранителя» наповнені якоюсь дитячою наївністю та добротою. Немов читаєш дорослу казку на ніч. Попри деякі погрішності написання (надмірне використання окремих художніх прийомів, штампованість тощо) книга легко читається. Ти повністю пірнаєш у сюжет й сам мимоволі наповнюєшся теплотою.

Чому така дивна назва дому – Падуя, поцікавитесь Ви. Усе неспроста. Рут Хоган, можливо, аби краще передати назву роману або ж додати атмосферності розповіді, цілком умисне поселяє Ентоні Пардью у Падуї. Прототипом цього персонажа та його маєтку є святий Антоній Падуанський – португальський католицький проповідник, який помер у Падуї. Його також вважають покровителем загублених речей. Те саме і з коханою Ентоні – Терезою. В книзі згадуються насаджені в саду для любої трояндові кущі. Це прототип святої Терези з Трояндами – монахині-кармелітки, однієї з 3-х жінок, удостоєних титулу Учитель Церкви.

Поряд з історією трагічного кохання Ентоні Пардью, роман розповідає про невпевнену, заплутану життям Лору. Жінка працює помічницею Ентоні та одного дня печальна звістка приносить їй шанс на щасливе життя. Третя історія – історія нерозділеного кохання та відданої дружби між життєрадісним видавцем на прізвисько Бомбардир (справжнє ім’я цього персонажа лише раз згадається у романі) та його працівницею Юніс. Всі три історії різні, проте тісно переплетені. Розвиток подій кожної з них будує увесь сюжет книги і врешті приводить читача до розв’язки.

Та не варто забувати й про загублені речі, які так трепетно оберігав Ентоні. Будь це невеликим фрагментом пазлу, перснем із дорогоцінним камінням чи старою дитячою парасолькою. Кожен знайдений предмет – невеликий персонаж, який розповідає окремі, відірвані від сюжету історії. Кожна із них різна та по-своєму цікава.

Звісно, «на смак і колір фломастери різні» - ця книга не усім припаде до смаку, однак, якщо Ви у пошуках простої добродушної історії із хепі-ендом, тоді вона цілком задовольнить такі читацькі апетити.

Фото: з відкритих джерел.