Коли на сцені гасне світло, а потім кілька прожекторів спрямовують на жінку в образі янгола, яка розповідає про диво-отця, на обличчях глядачів у залі виростає німе захоплення. Від актриси у білому вбранні важко відірвати погляд. Здається, якщо на секунду відволічешся, пропустиш хоч слово – ти втратиш для себе якусь частинку історії життя знаного на увесь світ містика, стигматика, чудотворця.

Відкривається завіса, і перед очами глядачів, які заздалегідь устигли зайняти у залі місця, постає довгоочікуване дійство – глибоко духовна вистава «Отець Піо - містик, стигматик, чудотворець». Вистава про небувале життя незвичайного падре Франческо Піо з невеличкого італійського містечка Петрельчіні. Отця, котрий на уділення Тайни Покаяння витрачав по 19 годин на добу, який був наділений даром пророцтва і часто знав долю душ померлих, який мав дар біолокації – здатність перебувати одночасно в кількох місцях, а стигмати котрого повсякчас виділяли приємний запах.

Духовна вистава про отця Піо, яку тернопільський люд побачив напередодні Великодніх свят у ПК «Березіль», – новинка для міського глядача. Лише прикро, що на безкоштовному дійстві, про котре неодноразово анонсувалося за кілька днів до заходу, глядацька зала була наполовину порожня. Ймовірно, люди або поринули у передсвяткову метушню, чи, можливо, тематика їм була не до смаку, або ж тут спрацював принцип «що безкоштовне – те менш вартісне».

Попри те, поціновувачі релігійних вистав, які відвідали тернопільську театр-студію, залишилися задоволені грою акторів. Про це свідчили гучні оплески, які лунали у залі після кожної дії. А протягом вистави гості уважно стежили за дійовими особами та не відволікалися, аби поділитися з сусідом по місцю дуками-враженнями. До того ж, ще на початку дійства містяни неабияк позитивно сприйняли вступне слово отця Василя Брони.

Власне, духовність, релігія завжди посідатиме чільне місце у житті людства, а такі речі, як стигматизм, неймовірні зцілення, Божі знамення на предметах завжди викликатимуть німий подив, душевний трепет. Сила Господня, на противагу зрозумілим явищам науки, породжуватиме покору та прийняття чудотворного єства навіть у серцях невіруючих. Саме тому сцени-розповіді про отця Піо, який завжди прагнув і все робив у світлі віри, який зцілював нею людей, глядачі прийняли хвилююче, проте із незначним ваганням, наче би пускали у свої душі віру у диво.

Та хіба ж легко повірити, що на тілі отця в одну мить з’явилися стигмати – видимі криваві рани в тих місцях, де вони знаходилися у розіп’ятого Ісуса Христа: на долонях, ступнях та боці. Рани ці були відкриті й кровоточили то сильніше, то слабше протягом 50-ти років. А пахли криваві місця квітковим ароматом… Також непросто прийняти, що духовник міг ночами не спати, розмовляючи з ангелами-хоронителями людей, які особисто не мали змоги прийти по допомогу до Піо.

Таємничо-релігійну атмосферу у залі «Березолю» створили і вдало підібрані ефекти – сухий дим, освітлення, допоміжне озвучення реплік. При цьому, мінімум декорацій не перешкоджали, а навпаки, давали змогу гостям зосередити головну увагу на ключових героях дійства – доброму і злому янголі. Хоча мене особисто дещо відволікало те, що, під час розповіді актриси про цікаві факти про падре Піо з Пєтрельчіні, мені доводилося перемикати увагу то на текст на великому екрані, то на жінку-оповідача. Та добра гра акторів, чергування балетних постановок з головними діями зробили свою справу. Зала відверто раділа з верховенства на сцені доброї сили над злою, як люди торжествують, коли світло перемагає  темряву у серцях грішників.