Ще одна історія. Ще одне кохання. Ще одна смерть. Ще одна щира, дружня настанова. Люко Дашвар не перестає дивувати своєю проникливістю і, напевно, найглибшим розумінням, яке тільки можна зустріти у світі, кожної грані людського почуття: чи то сум, чи біль, чи радість, чи любов, чи туга, чи щастя. Письменниця у своєму творі дає відповіді на безліч питань, які, безумовно, заліковують бодай одну рану, що своїм болем щодня хвилює читача.

Авторка завжди обирає найважчі шляхи. От і в цьому романі вона показала читачу вибагливе кохання, що й саме було неспокійним, й власникам його спокою не давало аж до скону. Не кожен має цей дар – кохати й бути коханим. Та чи усвідомлюють ті, хто все ж обдарований, безмежну площину свого щастя? Після прочитання твору відповідь приходить сама, неусвідомлено. Та чи однакова вона у всіх?

Неабияк важливо і те, що Люко Дашвар розгортає події на фоні комуністичної влади. Чиновники в ті часи дозволяли собі розпоряджатись не лише худобою, побутовими речами, ба, навіть будинками, а й людьми. Треба підвищити демографічні показники – наказали побратись Степану з горбоносою – ті й виконали; треба ще один політв’язень для статистичних даних (та й заодно підвищенню кар’єрного росту посприяє) – затримали того ж таки Степана. Ці люди не зважали на ревучих дітей, зморених дружин, зігнутих старістю батьків. Тож де їм та любов?

Письменниця дарує відкриття ще одного секрету. Вона повчає нас: «Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки — дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов — краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя».

Тож нам залишається лише обирати: кохати вночі чи вдень; показувати свої почуття людям чи довіритись зорям, кожна з яких має своє місце на небі і в нашому серці; бути таким, як усі, чи не побоятись залишитись собою і  бути молоком з кров’ю, а не як всі – кров’ю з молоком.

Фото: з відкритих джерел.