Тільки геть лівий або той, у кого немає інтернету, не знає про «епопею» з туалетним папером в Тернопільській ОДА. «Обсмоктали» цю тему з усіх боків, зробили винними і хлопа, і пана, обговорили, поширили, а головне – посміялися. А про те, що самі себе лицем у багнюку стромляли – неважливо.

Якимсь дивним чином, скопійована і вставлена в голови нашого люду думка, що працівники ОДА – чиновники, бюрократи, крадії, які днями лишень те й роблять,  що як сир у маслі плавають та вершки з наших грошей збирають. І є доля правди у цій кисло-молочній історії, але ж тільки доля – тобто десяток-два тих, хто таким займається. А є в адміністрації і технічні працівники, і рядові держслужбовці, і ваші сусіди, родичі, друзі… А ви, бодай, знаєте за яку зарплату вони там працюють? Як то йдеться в анекдоті, за таку зарплату не те, що працювати – шкодити трохи треба. А були на їх робочих місцях? Бачили столи, за якими спокійно наші діди могли сидіти, ремонти-ровесники мене 20-річного, державне забезпечення, яке стосується самого паперу та ручки на рік. Але для чого продовжувати ланцюжок думки, якщо можна обмежитися «ха-ха» над оголошенням про туалетний папір.

Той, хто оголошення ті писав, вже мільйон разів пошкодував, а хто і справді, може, брав той папір – заливається холодним потом. А нам і в радість, нас ніхто на переході, де йдемо, коли червоне світло горить, не зловив, і не бачив як ми через знайомих справи «вирішуємо», і як домовляємося з вчителем чи викладачем за оцінку для дитини, бо вона ж бідна просто не може того вивчити. Нас не зловили. Поки що.

Тернопільщина вкотре (а ми пам’ятаємо історії із бійкою за олію та хлібом на Театральному майдані) – в топі недолугих тем. Ну що, ще смішно?