Хтось каже, що весна у розпалі, один «професор» навіть казав, що у цю пору жінки починають роздягатися, але з словами такими треба бути обережним, бо всі ми знаємо де він. А хоча ні – ми не впевнені. Але зараз не про нього… В соцмережах тернополяни люблять ділитися дописами-враженнями гостей нашого міста. Зрозуміло, тими, що нас «себелюбів» - хвалять. Кажуть, у нас і чисто, і компактно, і ціни (в порівнянні з великими містами) – низькі, і люди добрі. Я і сам часом такі дописи перепощую, перечитую і горджуся. Але от вам ложечка дьогтю в бочку себе коханих.

Гуляю містом, говорю по телефону, спостерігаю картину: біля пам’ятника Олександру Пушкіну, на лавочці, у білий сонячний день, під майже заквітчаними деревами, мирно і «смачно» спить мужчина. Я собі думаю : «Договорю – сфотографую, напишу жарт типу, ось як гарно спиться на природі у весняний день». Поки я цю трендову думу думав, до лежачого підійшла жінка, дуже гарно зодягнута, на підборах, пані років 40 – і почала його будити. І тут до мене дійшло, що посеред міста, на лавці лежить мужчина з закритими очима і без явних ознак життя. І ніхто, навіть я, не додумався підійти і перевірити, чи він бодай живий. А пані ця – додумалася. На щастя цього сплячого принца – обійшлося, він таки спав і був п’яний. Жінка його файними ляпасами вернула із рожевого єдинорога на землю, під ноги Пушкіну. Допомогла йому підвестися і сісти, переконалася, що він цілий і пішла.

Я ж спостерігав картину збоку. Мужчина той вже сидів і хитав схрещеними ногами як школярик. І через годину я йшов майданом і він так само сидів.

А я це все до того, що добре і чисте місто Тернопіль боялося забруднити руки об п’яного у центрі міста. А що подумають, а як подивляться, а може хто знайомий буде іти. А мені ця пані лишилася героїнею і нехай їй паска буде смачною, і десь там «зарахується».