Ви коли-небудь замислювались над тим, наскільки глибокою може бути річка чи озеро, повз яке крокуєте кожен день? Скільки секретів можна заховати у його водах?  Та кого варто боятися більше — водяної безодні чи людських емоцій? Над цим мимоволі замислюєшся, коли читаєш роман Поли Гоукінз  «Глибоко під водою».

У центрі сюжету — маленьке містечко Бекфорд та розташований поруч Затон Утоплениць, історія яких тісно переплетена між собою. Здавна місцина відома тим, що у цих водах — добровільно чи ні — прощалися з життям жінки. Темне та моторошне місце, яке не дає спокійного життя місцевим жителям, що змушені розповідати древні історії різноманітним шукачам пригод. Однією з таких була Нел Ебботт — одержима затокою письменниця, яка прагнула розкрити історію Затону настільки, що стала її частиною. Вона загинула у цих водах, залишивши по собі недописану книгу, доньку-підлітка, тонни пліток, таємниць та ненависті, які пронесла крізь усе життя.

Історію загибелі Нел Пола Гоукінз передає через спогади, думки та почуття жителів Бекфорду, які, як виявилося, так чи інакше з нею пов’язані. Головними героями стають ледь не усі місцеві, долі яких, ніби нитки павутини, переплетені між собою. Складаючи картину подій з життя героїв стає зрозуміло — бекфордцям також є що приховувати. Невідомо, що страшніше — “Таємничий Затон Утоплениць” чи люди, що скористалися місцевою легендою, щоб позбутися “небажаних жінок”.

Темна та похмура атмосфера твору до кінця тримає читача у напрузі а спосіб подання історії дозволяє краще зрозуміти персонажів. Безперечно, саме це і є однією з сильних сторін твору — глибокий психологізм та продуманість образів, яких, до слова, у книзі немало. Турбуючись про всестороннє висвітлення розповіді Пола Гоукінз подає її від імені десятьох не схожих між собою героїв, кожен з яких має свою історію, проблеми і таємниці. Окрім родичів та знайомих Нел Ебботт історія торкається і інших жертв сумнозвісного Затону Утоплениць, що дозволяє читачу повністю зрозуміти, що саме відбувається у Бекфорді.

Головною ідеєю книги є висвітлення долі “небажаних” жінок, їхньої взаємодії з суспільством та ролі у ньому. Цю ж тему було висвітлено у попередньому романі авторки – «Дівчина у потягу», що, до слова, став бестселером. Схожа між собою головна думка двох книг стала причиною їх постійного зрівнювання між собою, що абсолютно неприпустимо. Обидві історії — унікальні і разюче відрізняються між собою не лише кількістю дійових осіб, а й сюжетом, стилем написання та атмосферою.

Присвячуючи книгу “всім, хто каламутить воду”, Пола Гоукінз готує читача до того, що буде відбуватися у самому творі і ніби натякає на “людське” походження незрозумілих та загадкових на перший погляд явищ. Цим романом авторка показує, що не завжди все так, як може здатися на перший погляд. І це твердження стосується всього: подій, місця чи людей. З цим складно не погодитися, читаючи думки нібито хороших персонажів, які в цей момент постають перед читачем з абсолютно протилежної сторони.

Роман змушує задуматися над природою та причинами людських вчинків та по-новому поглянути на здавалося б звичні речі. Мимоволі ставиш запитання: чи справді все було так, як я думаю? Адже не лише природа має звичку ховати свої секрети глибоко під водою…

Фото: з відкритих джерел