Пісня тернопільського емігранта: Сусіди

Автор  Алла Сердюк Четвер, 16 червня 2016 13:19

На перший погляд, польський телевізор мало чим відрізняється від українського: реклама, якісь серіали, реклама, новини, знову реклама, художньо-документальні фільми з перервами на рекламу, кілька талант-шоу і розважальних програм. Є багато продуктів польської телевізії. Переважно фільми та серіали, які, до речі, цілком могли б замінити на українському телебаченні російські, але то лібрето з іншої опери. 

Шоу і розважальні програми у Польщі здебільшого зарубіжні, адаптовані державною мовою – наприклад, британські «Mastershef» чи «Britain's Got Talent». А поряд з тим показують полякам, здивуєтесь, й українські шедеври телеіндустрії. Чи здогадаєтесь, що то за передача має назву «Damy i wiesniaczki» (буквально «Дами і селянки»)? Про гіперболізований несмішними і безглуздими казусами тимчасовий обмін життями простачок з села і заможних панянок. Отож надивиться польська аудиторія тієї телевізійної квазікомедії, а тоді дивується і від брудних українських свиней, і він блискучих діамантів. Питає мене знайома полячка, чи справді в Україні одні пані ходять в шубах, а інші босоніж. Не надто задумуючись, кажу, що є таке, а потім довго намагаюсь зрозуміти, до якої категорії віднести себе – чи до загубленої в злиднях бідоти, змушеної постійно економити і не жити –

виживати, чи до тих, хто з пьєньондзами (пол. «гроші») в кишенях знають смак життя. І сенс, мабуть. Гублюся у роздумах і спиняюсь на тому, що поки в польських асоціаціях все одно не пасую ні до багачки, ні до «вішнячки». Але радше до котроїсь з героїнь серіалу «Дівчата зі Львова». Я розповідала про нього недавно: українські емігрантки приїхали до Польщі через, як кажуть місцеві, «льос», себто долю. Українську. Ті дівчата, хвала творцям серіалу, не селянки й не панянки. Звичайні, але щирі і освічені українки. Справжні, хоч і зіграні поляками. Такий імідж мені більше подобається, не крию. Чого не скажу про імідж моєї України – з війною, бідою, несправедливістю, нестабільністю і корупцією. Є хоч одне видумане слово? Війну в Україні, як вже про це згадала, поляки називають війною, не інакше, на відміну від нашого впертого «АТО»; уявляють її масштабнішою і водночас зовсім не уявляють її. Дивуються, що в Україні працюють школи і університети – війна ж. Дивуються, як м'ясо може коштувати 80 грн, коли зарплата 1500 грн – і дарма, що війна. Співчутливо дивляться на безталанних нас: «Така млода, а юж в вигнаню», – бринить мені коментар літньої продавчині з лагідними очима. 

Загалом тут, у Польщі, я зустріла привітних і добрих людей, готових допомогти і підтримати, без тіні фальші, зі щирим бажанням зробити приємність гостям-українцям, хай навіть милими спробами говорити до нас, на їхню думку, нашою рідною мовою: «Спасіба!» чи «Зрастє!». Або тих, кому байдуже, але їх я воліла не помічати.

«Шукай собі в нас менжа (то «чоловік» пол.), – радить якось шепотом інша полячка, зачувши про наші зарплати й ціни, – та й зоставайся в Польщі, візи-зазволєнія ніякі не будуть потрібні». Стенаю плечима, усміхаюся, кажу їй щось про льос, бо складно чомусь логічно пояснити, що мрію про інше життя – все-таки в Україні, де зараз війна, біда, несправедливість, нестабільність і корупція. «Тєжко?» – питають поляки. «Тєжко» – згоджуюся. А вони хитають сумно головами, бо ще пам'ятають, як самі виїжджали на заробітки до Німеччини чи Італії. Хоч не у всіх хороша пам'ять. Це факт. І десь між приязними, добрими або байдужими поляками є екземпляри іншого кшталту: радикали, які шукають у історіях причини ненавидіти українців. Знаходять, звісно, – козаки-кріпаки-ОУН-УПА. Є й ті, хто навіть не заглиблюючись в історичні деталі, просто не толерантні. Згадайте два міжнародні українсько-польські скандали кілька років тому. Спершу польський журналіст зназвав українок «роботами для прибирання», а за ним інші – ведучі популярної радіопередачі відверто і грубо ображали українських жінок, опускаючись до сексуальних принижень. 

Це випадки. Хоч і неприємні. Та знаю, подібних прикладів (чи й гірших) чимало не тільки у теле-радіопросторі – у справжності то пан не заплатить чесно, то виставить посеред ночі з валізами, то зверхньо покрутить носом: «Тьфу, українець!»

Не зміряємо всіх під один ґатунок – що у Польщі, що й в решті дальших закордонів – люди бувають різні. Але ми сусіди. А добрий сусід, каже наш мудрий народ, кращий за брата. Зі сходу з таким щастям нам не повелось, ще раз відчули це на власних рваних вибухівкою ранах. Були колись рани і від західних братів-сусідів. Так, було... Нині ж важливіше, як буде. І буде добре, якщо таки візьмемось за своє майбутнє, наведемо лад на рідному подвір'ї і перестанемо зиркати за сусідськи тин. Ну хіба лиш краплю туди, де сонце сідає, щоб позичити кращого, і на хвилю на сонячних схід, щоб позбутися врешті злого. 

 

Дочекатися хепі-енду можна тільки в телевізорі, де реклама, якісь серіали, реклама, новини, знову реклама, художньо-документальні фільми з перервами на рекламу, талант-шоу і розважальні передачі. У реальному житті за хепі-енд треба боротися. Маємо, на жаль, льос: боротися мусимо з сусідами...

 

Алла Сердюк

Читати попередній блог авторки

 

Фото з відкритих джерел

Прокоментувати:

СОЦІУМ

22.02.2024 soroka
Аграрій Петро Гадз придбав трактор для господарських потреб психоневрологічної лікарні
Герой України, власник агрокомпанії «Бучачагрохлібпром» та господарства «ГАДЗ» Петро Гадз придбав трактор «Скаут» для Тернопільської…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3810.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.