14 березня Книгарня «Є» вітала в себе ультранаціоналіста із Донецька Дмитра Білого. Письменник, доктор історичних наук, музикант-бандурист, осаул, професор кажедри українознавства – це людина, що в різних зонах України врівноважує національний код, вміло й містично висвітлює у своїх науково-популярних розвідках історію нашої держави: «Козацький оберіг», «Заложна душа», «Басаврюк ХХ».

В особі Дмитра Білого присутній цей «зібраний ген», який збираючись через декілька поколінь «вибухнув» у його творчості.Хто знайомий з його творами – підтвердить, що він вливає у літературу свіжу «кубанську кров».

У цих трьох презентованих книгах письменника присутній образ жертви – слабкої дівчини. Коли його запитали, чому саме з дічат він робить жертву, котру треба рятувати, дав пояснення: «В українській літературі дівчина є уособленням України, і в «Басаврюку ХХ» один із ворогів України каже: «Щоб підкорити народ. В першу чергу треба підкорити його жону». Оцей архетип порятунку дівчини – це багато в чому український архетип – втілення нашої держави. І якщо чоловіки не стають на захист тендітної дівчини, то годі казати, що вони зможуть врятувати Україну».

 За словами Дмитра Білого, саме під впливом празької школи в його творах формується тип борця – людини,яка весь час готова до боротьби: «Завжди в українській літературі навязувалось, що українці – це вічні страждальці, вічно грані й вічно голодні, і всі кому не лінь завжди їх починають гнобити й принижувати. Та в деяких напівпідпільних виданнях я побачив зовсім інший етнос України: не вічних кріпаків, а українця, як людину, котра може постояти як за себе, так і за свою державу».

«Коли працюю над текстом, найперше я беру якусь конкретну історичну основу, намагаюся не допускати ляпів в описі, перебігу подій. А потім, у цей історичний сюжет додаю щось своє, чого в джерелах історії не знайдемо. У мене багато друзів і знайомих, і беречи чкийсь типаж когось із них, – відправляю його десь у 17 ст., і придумую, що б він там міг робити у цей період і з такими сюжетними вивертами» – весело розповідає автор.

–Скажіть як історик з Донеччини – ваші ідеї щодо розвитку ситуації в країні?

–Десь приблизно тиждень тому ситуація «зависла» між тим, що ця війна все-таки йде на заниження, через події, що мають перебіг у Росії. У мене була єдина надія на тимчасове припинення цієї війни. Думав, що в Російській державі почнеться боротьба між різними кланами, а потім «він» буде прибраний, і їм деякий час буде не до України. Мене дивувало одне. Чому все це розпочалось так пізно, а не в 90-х? Адже цей конфлікт спостерігається давно й має глибоке підгрунтя. Це ворог. Який ніколи не заспокоється, поки буде незалежна Україна. Ще один можливий варіант – фронтальні вторгнення у найближчі місяці. Сам по собі Донбас не потрібен Росії, він потрібен виключно як плацдарм для подальшого наступу на наші території.