На перший погляд, польський телевізор мало чим відрізняється від українського: реклама, якісь серіали, реклама, новини, знову реклама, художньо-документальні фільми з перервами на рекламу, кілька талант-шоу і розважальних програм. Є багато продуктів польської телевізії. Переважно фільми та серіали, які, до речі, цілком могли б замінити на українському телебаченні…
З Тернополя, Києва, Івано-Франківська, Рівного, Хмельницького, Кривого Рога, Полтави, Бердянська чи Сум. З безміру інших дрібних пунктів на жовто-блакитній родючій карті, де шумлять густі ліси, буяють хліби і багата земля нудиться без доброго плугатаря. А той десь емігрантом-іммігрантом оре, сіє і жне. Емігрант з України. Та для…
... А нашого цвіту по всьому осяяному сонечком світу. І кожен шукає собі зручного місця під тим сонцем, затято летить з нашвидкоруч складеними валізами до теплих чужих країв. Там сумує, чекає, чудується-вражається, гріється-вигрівається під несвоїми гарячими променями, розквітає, в'яне... Бо нема у вирії такого ж сонця, нема…
«Бедрику золотий, підніми крильця й полети Звідкіль буде дощик, звідсіль буде дощик...» Дуже подобалось мені в дитинстві бавитись з цим червоним веснянкуватим жучком. Пущу його собі на долоню і спостерігаю, як те мале літнє щастя вперто і впевнено мандрує від лінії життя до лінії долі, тоді перелазить…
Я зустрічалася з нею тут тричі. Вперше вона, ще сонна й невмита, мляво усміхнулася мені на причалі в Гдині. Холодні хвилі з гострими шматками балтійської криги намагалися її розбудити, та, певно, дарма. То був березень. Зимовий березень. Наступного разу вона вже з припудреним носиком, але такими ж…
Як була малою, мріяла стати мандрівницею. Бувати собі весь час в незвіданих ніким краях, розуміти багато чужих мов, знати безліч чужих звичаїв, куштувати незвичну їжу, носити дивний одяг, мешкати під зорями, долати перешкоди і відстані, а потім з перемогами, завжди-завжди з перемогами, повертатися додому. Та, на жаль,…
Чи забуду коли, якою свіжістю пахнуть травневі нарциси, не перші-ще не останні? Як прохолодного весняного ранку обпікає шкіру єдина крапля роси, скотившись занадто зеленим листям тих квітів? Як повільно піднімається сонце, пробуджене птахами, і як їхній спів довго-довго бринить у вухах? Як серце стривожено калатає, а ноги…
Я насправді не знаю, чи в Кракові живуть люди. Їх я там бачила, на те нема сумніву, – високі, низькі, худенькі й не дуже, з очима сірими, карими, зеленими, блакитними і вузькими, на вустах зі словами германськими, романськими і слов'янськими, в руках з гаджетами і фотоапаратами. Так,…
У мене за спиною два десятки літ. І весь цей час життя моє вперто, старанно й на практиці вчило, що ніколи, геть ніколи не можна бути до кінця впевненим у тому, як закінчиться кожне єдине сьогодні і, тим паче, як розпочнеться завжди очікуване завтра. Бо й не…
Тільки геть лівий або той, у кого немає інтернету, не знає про «епопею» з туалетним папером в Тернопільській ОДА. «Обсмоктали» цю тему з усіх боків, зробили винними і хлопа, і пана, обговорили, поширили, а головне – посміялися. А про те, що самі себе лицем у багнюку стромляли…
