Живописне село Переволока на Тернопільщині багате на диво-пам’ятки природи, які на околицях поселення чатують на цікавого туриста. Однією з таких неповторних витворів природи, яку невгамовні стихії тисячоліттями виточували, кришили, наліплювали, вимивали з ніздрюватої гірської породи, є Травертинові скелі, що простягаються від правого берега річки Стрипи. У нутрощах цих унікальних скель, складених сірувато-жовтим травертином, ховається непротяжна, проте багата на виверти, заглибини й підвищення печера.

Як від подиху вітру, так від стуку об камінь, від людських кроків, наче живе, розлягається відлуння по вузьких просторах таємничої темряви. Живою ту природну заглибину роблять і підземні води, які сотні, тисячі, мільйони років не припиняють свій рух. Під цим невтомним та невгамовним потоком не встоїть навіть найтвердіший камінь, який води розмиватимуть частинками та нестимуть ці крупинки-мінерали далі й далі до цивілізації. От і досі водна стихія точить породи Травертинових скель та печери...

Якщо проникнути під виступи гірської породи, можна побачити, як стінки диво-печери відтінюють мальовничими натічними формами кальциту. Красу цю не осягнути поглядом, адже світло ліхтаря не проникне в усі закутки печери, не охопить променями кожну звивину та западину. До того ж, навіть найяскравішого світла замало, аби оцінити істинну красу віковічного каменю.

Тунелі, на які поділене просторище печери, виходять аж до каплички «Панський сквер» на сільському кладовищі. Пробратися цими звивинами до цвинтаря під силу тим, хто не боїться тісного простору, адже лізти тунелями доведеться навколішки. Ще селяни розповідають, що в радянські часи у печері переховувалися бандерівці, які добре маскували отвір до природньої заглибини. Знайти вхід у схованку могли лише «свої» або ж добре обізнані місцеві жителі.

 Фото - з вільних джерел