Традиційний відкритий всеукраїнський турнір з боксу «Азовець 2018» пам’яті В.Г. Сердяєва був для тернопільських боксерів особливо вдалим, адже після змагань хлопці повернулися до рідного міста із золотими та бронзовими медалями.

Разом із сильнішими хлопцями з різних міст України одними із кращих виступили тернопільські боксери в Кирилівці, що на Запоріжчині.  Хлопці показали високий рівень майстерності та повернулися додому із двома золотими і трьома срібними медалями.  

Зокрема, золоті медалі на престижному турнірі в Кирилівці здобули Максим Кармаліта і Тарас Яцишин. Троє інших спортсменів – Микола Загородний, Ярослав Шнуровський та Олег Юрковський здобули бронзу, поступившись у напружених поєдинках лідерам збірної.

Варто зазначити, що бокс — контактний вид спорту, єдиноборство, в якому спортсмени наносять один одному удари кулаками в спеціальних рукавичках. Рефері контролює бій, який триває до 12 раундів. Перемога боксера у випадку, якщо суперник збитий з ніг і не може піднятися протягом десяти секунд (нокаут) або якщо він отримав травму, яка не дозволяє продовжувати бій (технічний нокаут).

Гаражний розпродаж біля арт-бары «Коза» у Тернополі щосезону продовжує тішити містян. Особливо плідним на покупців був розпродаж, що відбувся у другий день осені, адже на ярмарок запастися цінними речами прийшло чимало тернополян.

Під час заходу містяни могли не тільки приміряти оригінальні речі, але й відпочити в цікавій компанії, поспілкуватися з продавцями, завести нові знайомства.

Для учасників розпродажу захід був насамперед цінним тим, що люди змогли дещо звільнити свої шафи від непотрібних речей та просто насолодитися вихідним.

— Вже доволі давно виготовляю антиалергенні в основному в’язані іграшки ручної роботи. В основному створюю тваринок, а також ляльок, героїв мультфільмів. Створення оригінальних виробів своїми руками для мене більше як хобі, адже це заняття допомагає мені заспокоюватися, розслаблятися. Якщо для когось найкращим способом розрядитися є головоломки, пазли, то для мене це створення іграшок. До того ж на початках не важко було виготовляти вироби, що здається, ніби до цього заняття я була схильна з дитинства, — розповіла одна із учасниць розпродажу Дарія Володченкова.

Загалом на осінньому розпродажі відвідувачам пропонували свый одяг та взуття, вироби рукоділля, косметику, листівки та інше близько 15 учасників.

Як розповіла співорганізаторка розпродажу Таїсія Антонюк, стати учасником заходу можна було дуже легко. Для цього охочим варто було лише заповнити невелику анкету через Google Форму та надіслати її організаторам.

—  Сьогодні ми запросили до участі й молодих ілюстраторів, майстрів, які прислали нам свої вироби для продажу. Це – листівки, пастила, солодощі без цукру, шкарпетки та інші вироби. Також до розпродажу долучився один молодий дизайнер, який спеціально для розпродажу зробив оригінальний арт-фотофон. Я також встигла оцінити цікавинки ярмарки і виміняла свій старенький берет на кольорову в’язану шапочку. Сьогодні я продаю не тільки одяг, але й книги, настільні ігри, аксесуари. Поки що ще нічого не продала, проте встигла виміняти деякі свої товари на інші, —  розповіла пані Таїсія.

Дівчина зазначила, що їй гаражний розпродаж приносить задоволення насамперед тому, що тут можна не так щось продати, як цікаво провести час, відпочити, розслабитися.

Багато тернополян помітили користь арт-терапії,  яка діагностує стан людини, лікує і навіть приносить глибоке позитивне «відчуття себе», яке ми називаємо «щастям» … А все тому, що це заняття задовольняє найголовнішу фундаментальну річ людини — потребу в само актуалізації.

За своєю суттю арт-терапія – це особлива форма психотерапії, яка спеціалізується на мистецтві, головним чином, на образотворчому. Арт-терапія буває основним або допоміжним методом терапії, виступає в якості одного із засобів подолання страху, який з'являється у зв'язку з наявністю внутрішнього конфлікту.

За словами тернопільської практикуючої психологині Галини Несмашної, завданням арт-терапії не є «намалювати красиво», а інше – виплеснути, вималювати весь накопичений стрес, щоб поліпшити стан свого здоров’я.

—  На відміну від мистецтва, арт-терапія не спрямована на те, аби людина створювала шедевр. Перед людиною стоїть завдання – не виконати добре роботу, а процес малювання: що ми відчуваємо під час малювання, як на нас діють кольори, рухи пензля, олівця. Людина може малювати будь-що і під час роботи використовувати різноманітні матеріали. У нас навіть був досвід створення з людьми мандали з ниток. Це, звичайно, більше належить до рукоділля, проте не менш сприяє гармонізації. Загалом арт-терапія сприяє корекції емоційного стану, сприяє зняттю накопиченої напруги, допомагає заспокоїтись чи просто зосередитись, — наголосила психологиня.

Варто зазначити, що арт-терапія дозволяє полегшити хід загальної терапії. Не цілком усвідомлювані внутрішні переживання і конфлікти часто буває легше виразити за допомогою зорового образу, ніж висловити при вербальній корекції. Це пов'язано з тим, що невербальне спілкування тікає від цензури свідомості, і в цьому його особлива цінність.

Завдяки арт-терапії можна спробувати випустити пару - забезпечити прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям. Цей метод опрацьовує почуття і думки, які пацієнт зазвичай пригнічує. У деяких випадках невербальні засоби виступають, як єдино можливий засіб для вираження сильного переживання.

Чи знають тернополяни, що рукоділля – це не просто процес створення нової унікальної речі, а й те, що приносить нам радість від реалізації власного творчого потенціалу та діє певним чином на організм.

Виявляється, при деяких захворюваннях це заняття допомагає не гірше терапевта. Працюючи руками, ми заспокоюємось, врівноважуємось та переживаємо виключно позитивні емоції. Різні види рукоділля мають специфічний вплив на стан людини та здатні зняти стрес, покращити дрібну моторику рук та відновити біоритми організму.

Про чудовий психотерапевтичний ефект від заняття улюбленим вишиванням, в’язанням чи бісероплетінням розповідає і тернопільська практикуюча психологиня Галина Несмашна.

— Заняття рукоділлям, звичайно, не всім людям підходить, адже до цього заняття потрібно мати зацікавлення, схильність. Люди, яким подобається це заняття, отримуватимуть від роботи подвійне задоволення – естетичну насолоду та користь для фізичного та психічного здоров’я. Коли ми займаємося тим чи іншим видом рукоділля, ми впливаємо на нервові закінчення рук і це, звичайно, не може не позначатися на нас. Монотонні рухи, кольорова гама поступово знімають нервове напруження. Звичайно, якщо у вас ніяк не виходить справа, ви дратуєтеся через невдачі, то користі від роботи ви, звичайно, не отримаєте. Тож якщо робота з голкою, ниткою чи гачком дратує, не викликає зацікавлення, у вас нічого не виходить, краще варто поберегти свої нерви і не братися за це, — наголосила пані Галина.

Психологиня радить тернополянам, яким подобається рукоділля, не полінуватися витратити на цю роботу хоча б мінімум часу, адже натомість ви отримаєте багато користі.

Тернополянам варто знати,  як саме проявляється цілюща сила різних видів рукоділля:

• Вишивання вручну лікує головні болі, шум у вухах, розумову відсталість, запальні захворювання статевої системи, професійні захворювання рук та ніг, хвороби сечовивідної, кровоносної та лімфатичної систем. Також вважається, що вишивання захищає від зовнішнього негативу та знімає вроки.
• Вишивання на машинці лікує захворювання органів слуху, травми черепа та наслідки струсу мозку, а також допомагає покращити інтуїцію.
• Різьба та розпис по дереву лікує близорукість, гастрит, порушення вестибулярного апарату, допомагає боротися з алергічними дерматитами, травмами, гематомами.
• Шиття найбільше впливає на очі, руки і мозок. Лікує хвороби серця, нормалізує тиск, полегшує головні болі, знімає шок та безсоння, покращує склад крові.
• Макраме лікує хвороби нирок та серця, знімає нервове напруження, шлункові болі, спазми м’язів, а також допомагає боротися з сонливістю та гормональними порушеннями. Є й протипоказання: макраме не рекомендовано для людей з чутливою шкірою та поганим згортанням крові.
• Бісероплетіння лікує безсоння, головні та зубні болі, порушення обміну речовин, захворювання дихальних шляхів.
• В’язання на спицях лікує серцево-судинні хвороби, розлади травлення, головні та зубні болі, хвороби нервової системи, а також допомагає пережити потрясіння та вийти з депресії.
• В’язання гачком лікує кардіологічні захворювання, склероз, хвороби нирок та печінки, підвищену втомлюваність, остеохондрози. Допомагає позбавитись болю від старих травм.

Чимало тернополян помічало, що контакт із тваринами є дуже корисним для покращання самопочуття людини, зняття стресу, наповнення душі радісними емоціями. Крім того, спілкування тварин із людьми сприяє найшвидшому видужанню їх від різних захворювань.

Науковці переконують, що домашні улюбленці не лише позитивно впливають на психологічний розвиток людей, але й здатні захистити від небезпечних захворювань, наприклад астми чи раку. Багато тернополян також зауважать, що кішка, яка лягає біля голови господаря, знімає біль, дітки при спілкуванні з собаками перестають заїкатися, а коні взагалі здатні лікувати неврози та психічні розлади.

За словами тернопільської практикуючої психологині Галини Несмашної, не всі тварини можуть мати благотворний ефект на людину, тому до вибору домашнього улюбленця потрібно підходити індивідуально.

— У багатьох з нас живуть домашні улюбленці, які мають величезний вплив на наше життя. (або по-іншому енімалтерапія) – Зокрема, метод лікування тваринами називається анімалотерапія. Його часто застосовується в комплексі з іншими видами лікування. Доведено, що заняття з тваринами допомагають дітям і навіть дорослим справлятися як з фізіологічними, так і з психологічними недугами. Наприклад іпотерапія – метод лікування і реабілітації за допомогою коня є важливим напрямком анімалотерапії в Україні, користь від якої неабияка. Не менша продуктивність є і від каністерапії – лікування за участю собак, коли чотирилапий спонукає пацієнта до певних дій і покращує його психологічне здоров’я, — розповіла пані Галина.

Жінка підмітила, що лікувати можуть багато тварин, до того ж анімалотерапія вважається досить безпечним методом лікування. У неї практично немає побічних ефектів.

Тернополянам на замітку: що і як лікують домашні тварини

Кішки допомагають людям позбуватися від неврозів, розладів психіки та депресії. Крім того, ці тварини сприяють запобіганню ризику розвитку серцево-судинних недуг і патології респіраторної системи.

Собаки підтримують вагу своїх господарів, а значить, чоловіки і жінки активно проводять час і дотримуються правильного способу життя.

Коні є відмінними помічниками в реабілітації травмованих або поранених людей.

Дельфіни надають лікувальний ефект з допомогою ультразвукових хвиль. Дельфінотерапія показує неймовірні результати в лікуванні психологічних розладів, психотравм та депресивних станів.

Лікування п'явками застосовується при таких захворюваннях як венозні застої, варикозна хвороба, травматичні рани і виникаючих на їх місці трофічні виразки, широко використовуються п'явки у період приживлення пересаджених тканин організму.

З відходом квітучого, сонячного літа, різким збільшенням жовтих кольорів на вулиці, появи холодного вітру, сльоти в багатьох тернополян погіршується настрій, що негативно відбивається на загальному самопочутті. Це призводить до того, що від містян все частіше можна почути словосполучення «осіння депресія». Під цим поняттям переважно мають на увазі психологічний стан, обумовлений поганим настроєм і небажанням приймати навколишній світ таким, яким він є.

Коли на вулиці стає холодніше, в організмі жінки теж починають відбуватися деякі зміни. Тим більше, якщо перехід на нову пору відбувається різко: вчора ще було тепло і сонячно, а сьогодні з ранку похмуро, дощить та похмуре небо, це все народжує в голові відповідні думки. У холодні і похмурі дні тернополяни можуть відчувати ще деякі симптоми, до яких відносяться: агресивність; сльозливість; порушення сну; безпорадність.

За словами тернопільської практикуючої психологині Галини Несмашної, такий депресивний стан в усіх проходить по-різному, хтось може відчувати тільки деякі з перерахованих симптомів, інші відчувають на собі дію всіх відразу.

— Все, що відбувається у природі, впливає і на нас, адже викликає певні зміни настрою, самопочуття. От перехід від літа до осені супроводжується зменшенням кількості сонячного випромінювання, збільшенням тривалості ночі, частими опадами. Це призводить до зміни фізичних, біохімічних процесів в організмі людини, особливо якщо перехід на нову пору відбувається різко. Через зміну пори року в деяких людей може дещо змінюватися режим дня, бо закінчується період відпусток, стає щільнішим графік. Такі зміни, незручності не призведуть до виникнення безпосередньо депресії, проте зниження емоційного фону забезпечать,  — поділилася пані Галина.

Жінка наголосила, що першим кроком для тернополяни на шляху боротьби з осінньою депресією, є не боятися потішити себе навіть незначними дрібницями. При цьому абсолютно неважливо, що це буде – купівля букета квітів, плитка шоколаду, похід в кіно чи вилазка в ліс з друзями.

— Тернополяни часто вважають, що якщо в них знижується емоційний фон, то їх вже спіткала депресія. Це лише невелике пригнічення, яке людина може подолати сама, при цьому зусиль для цього потрібно небагато. Інколи досить знайти собі цікаві заняття, дотримуватися чергувань режиму роботи й відпочинку, знаходити позитив у простих речах – спілкуванні, читанні, прогулянках, прослуховуванні музичних творів, спогляданні на витвори мистецтва. До речі, картини в яскравих кольорах, смачна страва, кінокомедія, класична музика та деякі інші дрібниці можуть неабияк підняти вам настрій. Цих речей може бути досить, аби минула нудьга і усмішка знову засяяла на вашому обличчі, — підмітила психологиня.

Галина Несмашна зазначила, що лише розвинута депресія вимагає професійної уваги та допомоги фахівця, адже є серйозним захворюванням.

Тернополянам на замітку: профілактика осіннього депресивного стану

1. займатися справою, яка приносить задоволення;
2. мати цікаве хобі і присвячувати йому регулярно час;
3. займатися спортом, будь-яким видом спорту;
4. частіше зустрічатися з друзями і близькими людьми, дорожити стосунками, не забувати родичів;
5. знати, які маленькі радості здатні миттєво підняти настрій, і частіше дозволяти собі користуватися цими секретами гарного самопочуття.

Небезпека стресу в сучасному світі турбує багатьох тернополян, ритм життя яких змушує перебувати в постійному русі. Для одних містян стресові ситуації можуть бути стимулом до подальших дій, а інші не знають, як уникнути нервових потрясінь, тим самим зменшити ступінь небезпеки стресу.

Навіть незначні симптоми стресу можуть мати негативний вплив на повсякденне життя тернополян. Це може проявлятися в дратівливості, безпідставних побоюваннях і страхах, що переростають в справжню агресивність, коли ситуація дуже запущена. Якщо організм людини постійно знаходиться під впливом нервового напруження, то можливе загострення хронічних недуг (наприклад, хвороб шлунка, кишечника або шкіри, а також серцево-судинних захворювань).

Небезпека стресу полягає ще і в тому, що людина в такому стані може почати палити або випивати. Спочатку все виглядає досить безневинно, але в подальшому це може призвести до зловживання і, відповідно, до погіршення здоров'я. Також деяким тернополянам властиво заїдати стрес, що призводить не просто до набору зайвої ваги, а до ожиріння.

За словами тернопільської практикуючої психологині, психотерапевтки, оргконсультантки Ольги Томченко, попри те, що стрес не часто позитивно впливає на наш організм, короткочасні хвилювання зазвичай приносять користь здоров’ю.

—  У сучасному суспільстві людина змушена стикатися з ситуаціями, які призводять до частого напруження. Саме тому і виникає стрес як захисний механізм – природна реакція організму на дію будь-яких сильних зовнішніх впливів. Ми можемо від будь-яких подій «зарядитися» стресом: біг,  катання на каруселі, враження від нового оточення. Такий стрес – приємний. Важливо насамперед, як ми вміємо протидіяти стресу, як ми відходимо від нього. Як не прикро, але деякі життєві обставини все ж змушують нас засмучуватися, почуватися негармонійно у цьому світі. Часто тиск із зовнішнього світу йде настільки сильний, що людина просто не в силі впоратися з усіма неприємними сюрпризами, випробуваннями. Людина в такому стані може почати палити або випивати, багато їсти, більше спати, сваритися з оточенням, —  розповіла пані Ольга.

Психотерапевтка підмітила, що той, хто усвідомив, чим небезпечний стрес, повинен спробувати змінити зовнішні обставини свого життя. Наприклад, поміняти роботу або коло спілкування, звернутися по допомогу до фахівця. І найголовніше - змінити своє ставлення до стресових ситуацій, навчитися стримувати емоційні пориви.

—  Я допомагаю різним людям, яких об’єднує одне – вони потрапляють у кризову ситуацію, з якої їм важко самотужки вибратися. Я детальніше вивчаю, яка конкретно допомога потрібна людям, що варто виправити, покращити пацієнтам. Коли ж людина впорається з усіма негараздами, їй уже не потрібна буде моя допомога, адже вона зможе самотужки крокувати вперед. Аби подолати стрес, людина може послуговуватися загальними рекомендаціями. Тільки варто пам’ятати, що кожен із нас є індивідом, який насамперед потребує допомоги іншого, тож не кожна порада може бути дієвою. Тому, на мою думку, найкращий спосіб зарадити негативним наслідкам від стресу – звернутися по допомогу до фахівця, —  наголосила психотерапевтка.

Пані Ольга підмітила, що чим раніше людина почне здійснювати профілактику стресу, тим швидше їй можна очікувати на позитивні результати.

Чи багатьом тернополянам відомо, що одні з найпопулярніших магазинів міста для стимулювання покупців придбати більше товару застосовують психологічні методи впливу на свідомість. Для цього вигадливі маркетологи використовують музику, кольори, світло і навіть запах.

Маніпулюють у крамницях покупцями переважно через запахи. Наприклад, у продуктових магазинах можуть спеціально розпилювати аромат свіжої випічки.

За словами тернопільської практикуючої психологині, психотерапевтки, оргконсультантки Ольги Томченко, ефективним засобом маніпуляції також є музика. Зокрема, мережі супермаркетів зазвичай стратегічно обирають музику, метою якої є створити людині певний настрій.

—  Маркетологи використовують музику з метою збільшити купівельну спроможність населення. Часто обирають класичну музику, адже люди, які слухають гарну класику, потрапляють у стан заспокоєння: перед ними зникають певні бар’єри. Відповідно, стаєте більш охочі до того, аби придбати дорогу річ. Саме тому в магазинах, де продають золото, дорогий одяг, включають переважно класику. Разом із музикою на людей ефективно діють і запахи. Якщо в магазині розпилити аромат печеного хліба, смаженого м’яса чи який інший, люди купують більше товару, аніж попередньо планували, —  поділилася пані Ольга.

Психотерапевтка додала, що різна музика в магазинах неоднаково впливає на тернополян. Зокрема, надто швидка квапить людей та змушує якомога скоріше покинути магазин, у той час, як повільна музика в супермаркетах може подовжити час, проведений серед продуктів.

Ольга Томченко також підмітила, що в магазинах також існують інші хитрощі, які примушують покупця брати товар. До таких належать загальні правила викладки речей, продуктів, які відображають особливості сприйняття людиною групи товарів.

У більшості супермаркетів працює закон правої руки, це коли рух покупців організовано проти годинникової стрілки. У такому разі покупець, рухаючись по магазину, весь час повертає ліворуч і його погляд падає на середину правої від нього стіни. Якраз там розташовані «золоті полиці» з найдорожчим товаром, або з терміном придатності, що закінчується.

Немало тернополян знають, що музика може заспокоїти або, навпаки, роздратувати, розвеселити чи примусити плакати. Тільки не всі містяни чули, що музика може замість таблетки допомагати від головного болю, зайвої ваги, неврозів або безсоння.

Музикотерапія, або лікування музикою, має досить довгу історію застосування і особливо хороші результати дає при лікуванні нервових захворювань, для зняття стресу. Існує два основних види музикотерапії. Перший - активна, при якій людина сама бере участь в процесі створення музики за допомогою музичних інструментів або співу. Другий вид - пасивна, коли людина слухає музичну програму, спрямовану на усунення певних проблем.

За словами тернопільської практикуючої психологині, психотерапевтки, оргконсультантки Ольги Томченко, особливо корисною як для дорослих, так і дітей є класична музика, яка лікує і душу, і тіло.

—   Багато науковців у свої часи говорили про те, що музика може поділятися на кольорову гаму, де кожна мелодія відповідає певному відтінку. Наприклад, якщо якийсь один колір можна розбити на спектр кольорів, то їх можна накладати і в музиці. При цьому правило «золотого січення», яке працює на малюнку, має застосування в музиці, особливо класичній. Ідея поєднання музики і кольору захоплювала митців багатьох країн світу. Різні установки, що поєднують музику і колір, наприклад, демонструвалися американським кінорежисером Діснеєм, Віденським інститутом психології тощо, —  розповіла Ольга Томченко.

Психотерапевтка підмітила, що музика впливає на вироблення гормонів, які пов'язані з емоційними реакціями, наприклад з відчуттям радості і тривоги, проявом відваги, мужності. Саме тому часто практикується використання в комплексно-санаторному лікуванні психотерапії з елементами музики, яка значно покращує самопочуття хворих на неврози, депресії, розлади сну.

—   Всяка музика має добрий вплив на людину,  Вона дійсно здатна підняти настрій, а також пробуджує, підтримує резонанс нашої душі. Не даремно кажуть, що психотерапія – це і є музика, тому вона сприяє розслабленню. Якщо основні органи – слух, зір допомагають нам зосереджуватися на реальних предметах, явищах, аби ми не «літали у хмаринках», то музика допомагає нам більше зануритися в себе. Завдяки приємній мелодії ми резонуємо тонкими струнами своєї душі, — зауважила жінка.

Пані Ольга підмітила, що спокійна музика допомагає організму справитися зі стресом, адже під час її прослуховування зменшується вироблення гормонів стресу – таких, як кортизол і адреналін. Також тиха спокійна мелодія знижує кількість серцевих скорочень. При її прослуховуванні дихання людини стає глибшим і рівнішим, тому тиху музику особливо корисно слухати гіпертонікам.

Фото - з відкритих джерел

«До того, як я почав працювати над собою, був людиною з довгим волоссям та дивною зовнішністю. Бувало, через такий зовнішній вигляд інколи навіть виникала плутанина. Наприклад, коли у транспорті я стояв спиною до когось, до мене могли звернутися: «Дівчино, передайте решту». Коли ж я обертався, було: «Ой, перепрошую, хлопче». Або ж навпаки: «Хлопче…. Пробачте, що прийняла вас за хлопця. Ось ваша решта!» — непростою історією життя поділився 29-річний мешканець Києва трансгендерний чоловік Олександр (за паспортом Марія, жіноче ім’я змінено, прізвище приховано, – прим. авт..), який народився дівчиною, проте завше почував себе не у своєму тілі. Чоловік розповів, наскільки важкий шлях йому довелося подолати, переступаючи через зневіру, нерозуміння, осуд, зневагу, цькування до того часу, коли він завдяки величезним зусиллям, непохитній праці зміг утвердити себе сильним, сміливим, впевненим у собі чоловіком.

Через те, що був не такий, зазнавав цькувань у школі

Сьогодні Олександр має всі чоловічі ознаки зовнішності та може вільно йти вулицями Києва, не привертаючи увагу оточення своїм виглядом, як це було раніше. Чоловікові також вдалось успішно реалізуватися на престижній посаді. Водночас на його роботі ніхто з працівників не знає, що до того часу, як їхній трансгендерний колега неабиякою працею отримав спортивний і накачаний стан, чоловіча душа роками мусила поєднуватися з худеньким жіночим тілом та довгим русявим волоссям.

Довелося Олександру й у шкільні роки витерпіти немало знущань від деяких однолітків, яким суперечлива зовнішність однокласника була не до вподоби.

« З дитинства не грався забавками, які, згідно з гендерних особливостей людини, цікавлять дівчат – ляльки, бантики, рюшки. Більше приваблювали іграшки та ігри, які традиційно стосувалися протилежної статі. Ще з раннього шкільного віку через те, що виглядав не так, доводилося терпіти цькування у класі. Звичайно, не всі однокласники знущалися з мене. Були й діти, які не хотіли зачіпати та добре ставилися до мене. Коли у старшому віці настав період статевого дозрівання, в мене почали рости груди. Я цього соромився, адже не відчував ніяких переваг від набуття жіночих статевих ознак. Постійно сутулився…», — згадує Олександр.

Попри те, що сьогодні трансгендерний чоловік активно займається спортом та витримує значні фізичні навантаження, у школі він був звільнений від фізкультури через вроджений порок серця – відсутність одного з клапанів головного органу людини. Школяр довгий час уникав спортзалу, доки один із вчителів все таки змусив хлопця займатися на фізкультурі.

«У старших класах був у нас фізрук, який кожного учня чи не силоміць заганяв до спортзалу. Я говорив йому, що мені не можна займатися спортом, але той наче не слухав. Доводилось коритися. Якось було, що на одному з занять я найшвидше пробіг за короткий час і, відповідно, отримав високу оцінку. Мені вдалося перевершити всіх у бігу, тому що вмів швидко долати короткі відстані. Вчитель, який тільки радів з моїх успіхів, заохочував мене продовжувати досягати високих результатів на спортивній ниві. У цьому плані я дещо підтримав свого наставника – долучався до спортзмагань. З часом інтерес до шкільного спорту в мене зник через гнітючі відчуття, які доводилося відчувати на біговому полі. Лишень уявіть: на старті стоять дівчата-учасниці та я з незрозумілою зовнішністю», — ділиться чоловік.

Як розповідає Олександр, після здобуття середньої освіти у школі, йому нічого не залишалося, як піти навчатися на кравця, садівника, кухаря чи на кого іншого в області. Тож чоловіку надалі доводилося самотужки й без вищої освіти пробивати собі дорогу, щоб утвердитися на певній посаді.

Багато трансгендерів не витримали – вдалися до алкоголю, наркотиків, вчинили самогубство. Олександр обрав інше

Перед тим, як пройти складний шлях до досягнення зовнішніх ознак чоловічого гендеру, Олександру довелося пережити відчуження між статтю. Навіяні упередженнями, людські приписи «ти повинен жити в жіночому тілі, адже жінкою народився» тоді лише додавали напруження, тиснули на свідомість юнака.

«Долати пригнічення, депресію допомагали фізичні навантаження, які здійснював чи не щоденно для того, аби мати сильне, треноване тіло. Мав перед собою мету – виглядати, як чоловік, і до неї невпинно йшов. Регулярно ходив і ходжу у спортзал, займаюся на тренажерах. Як у залі, так і вдома виконую низку вправ із власною вагою – віджимання, підтягування, присідання, нахили тулуба. Аби набирати масу, багато харчуюся. Мій раціон майже повністю складається з білкової їжі. На роботу завше беру з собою по контейнеру з гречкою, вареними яйцями, домашнім сиром, м’ясом…

Доводиться приймати і гормональні препарати – ті, що не належать до сильнодіючих і які продають без рецепта. Від гормонів є деякий позитивний результат, хоча й розумію, що від них можуть бути побічні ефекти. От після того, як я почав приймати деякі з препаратів, зовсім не можу вживати нічого з алкоголю. Інакше – виникає алергічна реакція: червоніють і сльозяться очі, чхаю, порушується ритм серця. Було, що якось випив хмільного квасу. Опісля шалено почало битися серце. Оскільки серцеві м’язи у мене були натреновані завдяки фізичним навантаженням, то орган витримав стрес і серцебиття поступово нормалізувалося.

Попри те, що я не один рік у повну силу викладався в періоди тренувань, витрачені зусилля не відповідали тому результату, на який очікував. Нарощення м’язів, набуття фізичної витривалості відбувалося дуже повільно. Не розумів, у чому ж загадка. Можливо, винні гени в клітинах м'язів, які у жінок є менш активні, ніж у чоловіків. Якось вишукував пізнавальну інформацію в мережі й натрапив на статтю про гормони. Якщо знаєте, основними чоловічими гормонами, які відповідають за енергію, силу та основне – розвивають і зміцнюють м’язову тканину, є андрогени. В організмі їх головним чином виробляють насінники. Якщо я народився у жіночому тілі – мій організм не може їх продукувати», — підсумовує Олександр.

Співбесідник розповідає, що продовжує посилено займатися спортом, адже не з людей, які швидко втрачають віру в себе. Його спортивним кумиром є Лорен Кемерон – американський фотограф-трансгендер, який став відомий світові не тільки як автор відвертих знімків людей із трансгендерністю. Фотограф-знаменитість завдяки невтомній праці над собою, постійній мотивації настільки зумів трансформувати власне тіло, що зараз колишня жінка-білявка – це мускулистий вусатий ковбой із татуюваннями.

Зараз Олександр задоволений своєю маскулінною тілобудовою. Дуже хоче киянин мати рельєфне тіло, проте каже, що ще є над чим працювати. Потрібно «зганяти» з окремих ділянок зайвий жир, підтягнути сідничні м’язи. Він не розуміє, чому багато чоловіків не використовують отримані від природи можливості, адже їм, за правильно підібраної методики, набагато легше натренувати статуру до атлетичної.

Як зізнається чоловік, в додачу до належної маскулінної зовнішності хочеться, щоби в повсякденному житті й поведінкою не виявляв нічого жіночного.

«У транспорті я займав переважно заднє сидіння, адже цікаво було спостерігати за молодими парами, які, бувало, сиділи попереду. Дивився, як хлопець спілкується з дівчиною, як виявляє до своєї половинки знаки уваги. Дещо із цього занотовував у пам’яті для себе. Загалом, під час зустрічей з жінками своєю галантністю, увагою, турботою намагався перевершувати будь-якого іншого чоловіка», — пригадує Олександр.

Як підмічає співрозмовник, йому не важко перебувати в чоловічому оточенні. Якщо про його трансгендерність ніхто не знатиме – всі думатимуть, що Олександр чоловік, бо зовнішність нічим не викаже. Лише уникає киянин спільних походів у сауни, лазні, на пляжі. Коли й хочеться позасмагати біля води, то йде на віддалену територію, щоб подалі від людей. Якщо ж хтось проходитиме близько біля нього, перелягає зі спини на живіт, щоб не бентежили чужі погляди.

Олександр пам’ятає, коли було зовсім важко справлятися з душевним болем, навіть вдався в релігію. По духу найближчими були Свідки Єгови. Зараз чоловік набагато менше піддається гнітючим помислам, адже чоловіче «я» перемогло й більше не бунтує з жіночим. Якщо, за його словами, багато трансгендерних людей не витримують внутрішнього зламу, вдаються до вживання алкоголю, наркотиків чи навіть чинять суїцид, то Олександра цей злам у собі поборов тягарем праці.

Дві сторони однієї особистості: у рідному селі – Марія, а в Києві – Олександр

Непростим кроком, який довелося зробити чоловікові після стількох поневірянь та душевних переломів, – здійснити камінг-аут перед найріднішими людьми – матір’ю, сестрою. Після того, як Олександр вирішив зробити перехід та утвердити себе як трансгендерний чоловік із гетеросексуальною орієнтацією, не міг обійтися без підтримки рідні. Для Олександра було важливо усвідомити – якщо найближчі люди тебе приймуть, не зневажатимуть, не будуть засуджувати, ти можеш розраховувати, що зі своєю проблемою не залишишся один. Що на цьому куточку планети завжди знайдеться місце, де будеш близьким, потрібним, незалежно від того, як виглядаєш, кого любиш.

«На жаль, мати виховувала мене самостійно, адже батько вживав оковиту і це звело його з життя. Звичайно, жінці, яка віддала мені стільки турботи, любові, важко було усвідомити, що я перетворююся. Коли почав розповідати, що зі мною відбувається, що почуваюся «не у своєму тілі», мати плакала, не розуміла, чому таке трапилося, дуже переймалася, як складеться моє життя надалі, що казатимуть про нас сусіди, родичі. Я ж намагався якомога спокійніше пояснити, що таких людей, як я, – багато, що немало із них знайшли способи долати труднощі, зуміли повноцінно жити, працювати. Матері звичайно, потрібен був час, щоби прийняти все і зрозуміти, що мій гендер залишиться зі мною.

Розмовляв і з сестрою. Вона також спершу бурхливо сприйняла почуте та була дещо шокована. Ставила стандартні питання – «Чому?», «Що відчуваю?», «Що переживаю зараз?». Я розповів їй про свої проблеми: про злам, який відбувається всередині, про відчуження від жіночої сутності, про те, наскільки «руйнівними» під час транзиції (переходу) для тебе стає людське нерозуміння, стереотипи», — зауважує співрозмовник.

Вихідними киянин частенько їздить погостювати до батьківського дому. Як розповідає Олександр, якщо підвести паралелі – він у Києві та в будинку свого дитинства – дві різні людини.

«У столиці я відкритий, адже тут про мою гендерну ідентичність знають лише одиниці із оточення. Коли ж приїжджаю в село та переступаю поріг рідної хати, сусіди дивляться на мене, як на казна-що. Односельці знають, що в моєї матері є дві доньки, тому не розуміють, що за хлопець учащає до жінки та де ділася колишня Марія. Мене ж селяни роками пам'ятали, як дівчину! Марна річ пояснювати людям на селі, що таке трансгендерність та яких життєвих труднощів зазнають трансгендерні особи Україні, — зауважує співрозмовник.

Чоловік також розповідає, що навіть у великому місті не варто сподіватися на гуманність людей, з якими він перебуває у товариських, робочих відносинах. На думку Олександра, зайвий розголос про трансгендерність викличе не тільки нездорову увагу оточення до своєї персони – від шквалу прискіпливих запитань до «цікавих» поглядів, але й понизить його авторитетність на роботі. До того ж, серед кола знайомих завжди знайдуться трансфоби, які неприйнятно і навіть агресивно ставляться до будь-яких невідповідностей соціальної і біологічної статі.

«Своїх друзів я поділяю на три категорії. Перші – найближчі товариші, переважно представники ЛГБТ, з якими я цілковито відвертий щодо своєї гендерної ідентичності. Наступна група – люди, які знають мене, як Олександра, і яким я ніколи не розповідав про свій жіночий бік. До речі, ім’я Олександр я придумав для себе на одному з попередніх місць праці. Відтоді воно так і закріпилося за мною. Можливо, дещо в моїй поведінці, в розмові, в манері триматися з людьми і насторожує колег по роботі. Певне, хтось із працівників і здогадується, що я трансгендер. Щодо третьої категорії людей, то це, як я вже казав, мої батьки, родичі, односельці, які або прийняли мою ідентичність, або ж не розуміють, не сприймають цього явища», — розповідає киянин.

Те, що найважче подолати: сміливий погляд та міцна чоловіча статура, а в душі досі боїться кривдників

«Є така незвичайна риба –  короп, яка, згідно стародавньої культури, вважається головною серед мешканців водних глибин. Попри фізичну силу на рівні з іншими рибами, ця істота має настільки велику силу волі та бажання досягати свого, що долає чималі відстані проти течії. Це єдина істота, з якою я асоціюю себе за характером, адже вважаю себе цілеспрямованим, бунтарем. Не бажаю коритися обставинам, які можуть збити людину з ніг, повалити на землю. Якщо колись робитиму татуювання, то зображення коропа буде єдиним, яке би хотів носити на своєму тілі», — зізнається чоловік.

Як на роботі, так і по житті Олександр завше намагається переборювати труднощі та крокувати далі, залишаючи позаду проблеми, пройдене. Він продовжує працювати над своїм тілом, сумлінно виконує обов’язки по роботі. Як ділиться чоловік, якщо його колеги люблять інколи «халявити» – можуть швидше піти з роботи, витрачають час на перекури, посиденьки, розмови, то він цього не робить. Продуктивно спрямовуючи кожну хвилину зайнятості, чоловік тим самим отримує не тільки нові знання, вміння, але й досягає кар’єрних успіхів.

Якщо зараз побачити Олександра на вулиці, у метро, в парку чи на робочому місці, то й на думку не спаде, що перед вами колишня жінка, яка не вписувалася в рамки стереотипізованого суспільства. Вільно простуючи вперед, чоловік уже не дасть нікому зайвого приводу поглянути на себе скоса. Не дозволить він і скривдити слабшого. Тож якщо якась дівчина пізно ввечері супроводжуватиме киянина темними провулками, їй не варто непокоїтися за безпеку – Олександр зуміє впоратися з вуличними хуліганами. Тільки в душі трансгендерного чоловіка є одна перепона, яку той несе з собою з раннього дитинства та якої не може позбавитися досі.

«Переважно на вулиці, коли перебуваю серед юрби людей, почуваю деякий острах, ніби чекаю, що хтось із оточення готовий у певну мить спрямувати у мій бік дошкульну уїдливу фразу, насмішку через «не такий» вигляд. Коли йду кудись, а позаду мене ідуть люди, мені здається, що вони пильно дивляться мені услід, оцінюють мою зовнішність, про щось здогадуються… Звичайно, я розумію, що всі ці страхи, які глибоко засіли у мені, – надумані та абсурдні, бо мій вигляд зараз нічим мене не видає. Тільки я поки що не можу змусити себе позбутися нав’язливої боязні, адже це закладено глибоко психологічно. Якщо для того, аби вдосконалювати тіло, я докладаю величезних зусиль і зараз можу бачити успіхи своєї праці, то морально змусити себе пересилити свій страх поки що не вдається. Сподіваюся, що згодом таки вистачить мужності впоратися з цією проблемою», — ділиться Олександр.

Співрозмовник сподівається, що віднайти спокій йому вдасться тоді, коли перестане натикатися на вияви дискримінації стосовно себе. Тільки цього, за словами чоловіка, досягнути практично неможливо. Якщо ж люди, які близько знають киянина лише під іменем Олександр, можуть тільки підозрювати про його стать, то жителі рідного села, для яких трансгендерний чоловік завжди був дівчиною Марією, ніколи не зможуть прийняти його інакшість.

Приниження гідності, безпліддя, втрата чутливості геніталій – ось ціна за прагнення бути собою

«Бути трансгендерною людиною і спокійно почуватися там, де проживаєш, можеш, лише якщо ведеш приховане життя. Транс-людям переважно найважче влаштуватися на роботу, адже не уникнути багатьох запитань щодо твоєї статі, особливо якщо це робота з офіційним оформленням.  Роботодавці можуть відмовити у працевлаштуванні, бо бояться, що матимуть проблеми через «невідповідних» працівників. Та найчастіше не беруть на роботу через особисті міркування, мовляв, «нам таких не потрібно». Я, на щастя, не стикався із подібною дискримінацією на робочому місці. Наприклад, мій нинішній начальник знає, що я трансгендер, проте його не дуже непокоїть моя стать. Він оцінює мене за тим, як виконую свої обов’язки.

Найважче – з транспортом, адже якщо їхати кудись, то користуюся лише автобусами. Поїздами ніколи не їжджу, адже тоді довго довелося би розтовкмачувати про трансгендерність здивованому провідникові. Переважно провідники потягів – мешканці сільських місцевостей, які навряд чи знають щось про існування гендерних розбіжностей і сприймуть твою розповідь за дивовижу. Якщо виникають певні проблеми зі здоров’ям, відвідую лише приватних лікарів. Послугами банків не користуюся. Ще одна неприємність може виникнути, якщо мене десь пограбують – в поліцію навряд чи буду звертатися, аби, чого доброго, самому не виглядати злочинцем в очах правоохоронців», — розповідає Олександр.

Чоловік наголошує, що бути видимим та не боятися, що тебе дискримінуватимуть через гендер, можна лише після повного переходу – операції та заміни документів. Нині в Україні процедура корекції статі включає в себе декілька тривалих та виснажливих етапів: діагностика у сексопатолога/психолога, перебування близько місяця у психіатричній клініці, діагностика та дозвіл на медичні втручання від комісії, гормональна терапія й операції та знову ж на комісії остаточне отримання дозволу на зміну документів.

Перелік документів, які треба зібрати і подати в комісію, щоб отримати дозвіл на медичні втручання, є доволі довгий. Комісія збирається у Києві лише двічі на рік, до того ж кількість заявок на кожне засідання обмежена. Як розповідали Олександру знайомі, члени комісії проводять роботу із трансгендерними людьми жорстко, у принизливій та негуманній манері – починаючи від недотримання етики і закінчуючи приниженням людської гідності. Після операції будуть незворотні наслідки на репродуктивну систему організму – безпліддя. До того ж, через перетворення геніталій можна частково чи навіть повністю втратити їх функціональність та чутливість. Після хірургічного втручання потрібно ще тривалий час приймати гормони, які випише ендокринолог.

«Процедура корекції статі поки що недосяжна для мене ще й через фінансову неспроможність оплатити операцію та проходити гормональний курс. Сьогодні якісні гормональні препарати коштують недешево. Наразі задоволений тим, що у мене є зараз – зовнішністю, роботою, товаришами, ріднею, яка мене прийняла. Можливо, з роками для трансгендерних людей будуть відкриті нові можливості – фінансове сприяння на проведення операцій, менш дискримінаційне ставлення членів комісії.

Попри те, що маю, одного не вистачає – побудувати родину з жінкою, яка би розділяла зі мною успіхи та невдачі. Дуже хочеться приходити додому і знати, що ти відкриваєш не пусту квартиру – вдома тебе чекають. Мрію про одруження, хочу бути батьком. Навіть інколи сниться, що я тримаю за руку дружину, гуляю з сином. За мить усе зникає – прокидаюся. Після подібних сновидінь цілий день сам не свій, почуваю відразу до життя. Краще не прокидатися після таких снів.

Можна любити своїх рідних, можна мати домашніх улюбленців і на них спрямовувати любов, увагу, але це не замінить почуттів до коханої. На жаль, скільки мав у своєму житті стосунків з жінками – все зводилося до того, що не міг задовольняти їх без статевого органу. Думаю, тому вони йшли від мене. В принципі, абсолютно щасливих людей не буває. Навіть коли все маєш – відчуваєш потребу в чомусь чи комусь. Я вірю, що у цьому світі є така ж, як і я, самотня душа, яка мріє, що зараз відкриються двері і її пригорнуть. Сподіваюся, що ми колись зустрінемося з нею», — підсумовує Олександр.

 
Анна Семенків

Фото - з вільних джерел та є ілюстрацією до матеріалу