Анна Семенків

Анна Семенків

Більшість тернополян сумлінно дотримуються закону про заборону куріння, проте є люди, які не зважають на обмеження. В такому випадку збільшити кількість сумлінних курців можуть самі містяни, яким не варто боятися давати зауваження любителям сигарет.

Як розповів міжнародний експерт у сфері контролю над тютюном Костянтин Красовський, спільними зусиллями можна ще ефективніше боротися з порушниками закону, тим самим зменшувати число курців.

Чомусь не кожен знає всі місця, де не можна курити. Наприклад, дехто не забороняє людям курити поблизу громадських місць, адже не знає про цю обмеженість. От візьмемо медпрацівника, який вийшов курити біля лікарні. Він порушує закон, адже повинен із сигаретою відійти за територію закладу. Не можна курити і за порогом ресторану, хоч, можливо, ви вважаєте, що вже вийшли на вулицю. Категорично заборонено курити у під’їздах. Порушника досить сфотографувати, щоб ним потім займалася поліція, — повідомив Костянтин Красовський.

Чоловік зазначив, що людям, яким заважає курець, варто не боятися та підійти до нього і попросити відійти, навіть якщо любитель сигарет перебуває у дозволеному для куріння місці.

Інколи доводилося бачити, як люди захищаються від курців маленькими дітьми. Наприклад, на зупинці курить чоловік і ніхто із людей, які чекають на транспорт, не дає йому зауваження. Коли ж вони побачили, що прийшла мати з дитиною, ми одразу: «Не куріть, бо тут дитина». Так от, людям варто вміти захищати свої права самотужки, а не прикриватися дітьми. Звичайно ж, зауваження курцям варто давати ввічливо. Якщо людина поміркована і до того ж твереза, вона відійде у бік з сигаретою, — наголосив Костянтин Красовський.


Багатьом мешканцям квартир чимало неприємностей приносять сусіди, які щоденно курять на балконі, адже влітку через відчинене вікно шкідливий сигаретний дим долітає і у вашу кімнату. Міжнародний експерт у сфері контролю над тютюном Костянтин Красовський розповів, що можуть зробити тернополяни для того, аби люди не мали право курити на балконах.

Як зазначив експерт, наразі українське законодавство не обмежує права балконних курців, проте тернополяни своїми пропозиціями можуть вплинути на місцеву владу та добитися того, щоб сусіди – любителі сигарет більше не приносили їм незручності.

— У проекті Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів №4030а містяться положення, які регулюють куріння людей у приміщеннях. Наприклад, одне із них передбачає «зробити усі офіси, підприємства, готелі, гуртожитки та вокзали на 100% вільними від куріння». Як бачимо сьогодні, в більшості закладах харчування є літні майданчики. Там відвідувачам ніхто не забороняє курити, хоч там і немає достатньої циркуляції повітря. Щодо куріння у квартирах на балконах, то українському уряду варто перейняти досвід деяких країн, які вміють регулювати цей процес. Наприклад, у США при купівлі квартири людину питають – курить вона чи ні. Інколи в Америці через згубну звичку людині можуть не продати квартиру. А пропозиція щодо заборони куріння на балконах в Україні перебуває на стадії обговорення, — зазначив Костянтин Красовський.

Чоловік підмітив, що оскільки змінюються повноваження міських органів влади, українці, зокрема жителі Тернопільщини можуть сподіватися на зміни. За словами пана Костянтина, люди можуть запропонувати керівництву Тернопільської міськради розглянути пропозицію обмеження куріння на балконах, яку навіть можуть прийняти.

Варто зазначити, що 29 листопада 2017 року на офіційному сайті Адміністрації Президента України зареєстрована петиція про заборону куріння цигарок на балконах багатоквартирних будинків.


Багато хто з тернополян намагається старанно дотримуватися певного раціону протягом дня, проте є і люди, які не проти ситно перекусити перед сном. Таким любителям вечірніх частувань варто знати, що споживання їжі безпосередньо перед сном призводить не тільки до виникнення зайвої ваги, але й багатьох проблем зі здоров’ям.

За словами тернопільського дієтолога фітнес-центру «Fitonyashka» Катерини Гавриляк, вечеря перед сном призводить навіть до прискорення процесу старіння.

Відкрию вам секрет, що важливим захисником нашої молодості є гормон росту (соматотропін). Рівень цього гормону протягом дня тримається на приблизно однаковому рівні, але вночі його кількість збільшується в 5- 10 разів. Якщо людина вживає на ніч їжу, рівень соматотропіну залишається на звичному рівні. Це означає, що регенерація тканин та м’язових сполучень буде незначною в порівнянні з тою, якою могла би потенційно бути. За наявності незначного рівня гормону росту організм старітиме швидше, адже його оновлення буде незначне, — розповіла Катерина Гавриляк.

Фахівчиня додала, що їжа на ніч може «подарувати» людині декілька зайвих кілограм.

По-перше, у тих, хто вечеряє пізно ввечері, повільніше відновлюються м’язові волокна, які інтенсивно спалюють калорії навіть у ночі. По-друге, нервова система не встигає відновитися за ніч. Звідси –  стреси та переїдання на їхньому фоні. По-третє, знижується рівень метаболізму,наголосила пані Катерина.

Дівчина додала, що тернополянам краще організувати своє харчування протягом дня так, щоб їсти перед сном не хотілось.

—  Білки та жири - це їжа складна для переварювання.  Вуглеводи ініціюють вироблення  інсуліну. Чим більша кількість інсуліну в організмі, тим менше виробляється гормону росту. Практично, так ми залишаємось у глухому куті – корисних продуктів для вживання на ніч немає. Та є вихід – останній прийом їжі повинен бути за 3-4 години до сну. Виключення з цього правила: нежирний кефір (це легко засвоюваний білок, якого в кефірі не так і багато) та висівки (це клітковина, яка не засвоюється в кишечнику, але ситість дає, — порадила Катерина Гавриляк.

Дівчина підмітила, що їсти занадто пізно, особливо якщо робити це регулярно, все-таки шкідливо. Тому тернополянам, які не хочуть добровільно старіти, варто пам’ятати, що їхня молодість в їхніх руках.


У найспекотніший місяць літа жителям Тернопільщини варто не тільки більше налягати на овочі та фрукти, але і щоденно випивати достатню кількість води для підтримання нормального водного балансу. Інакше саме через недостатнє надходження води в організм вас може турбувати головний біль, втома, неуважність, порушення пам'яті, зниження інтелектуальної активності.

Мешканцям Тернопільщини потрібно знати, що у спеку, особливо при надлишковому виділенні рідини через шкіру, знижується необхідний вміст калію і магнію в крові, а це веде до порушення ритму серця. Зазвичай таке відбувається з людьми, в яких порушений водно-електролітний баланс.

Як розповіла тернопільський дієтолог фітнес-центру «Fitonyashka» Катерина Гавриляк, якщо людина не отримуватиме щоденну потрібну кількість води, в організмі можуть розпочатися несприятливі зміни.

—  Зі спекою організм бореться шляхом потовиділення – коли випаровується піт, шкіра охолоджується. Ми починаємо частіше дихати, що теж пришвидшує потовиділення. Влітку з диханням тіло втрачає 0,5 л. води, а з потом виходить до 3 л. Через це водний баланс організму починає йти в мінус, до мінімальної поділки. Мозок включає режим «спрага» для поповнення втраченої вологи. Сигнал надходить до нирок та кишківника – людина починає виділяти менше сечі, яка стає концентрованою. Кишківник натомість розпочинає накопичувати воду, що може привести до закрепів. При хронічному недоборі рідини організм може запасати її у вигляді набряків. Нестача води призводить до сповільнення обмінних процесів, що може призвести до зайвої ваги. Часто відбувається заміна сигналу спраги та голоду. Краще в такій ситуації зайвий раз випити трохи води, ніж в черговий раз перекусити, — розповіла пані Катерина.

Дієтолог наголосила, що втамовувати спрагу потрібно краще чистою питною водою, що має температуру тіла.

—  Зазвичай необхідна нам норма чистої води вираховується на формулою: 30 мл. рідини на 1 кг.  маси тіла. При підвищених фізичних навантаженнях, залежно від їх типу, додається ще 600-1000 мл. В жаркі дні потреба організму у чистій воді різко виростає і про це нам періодично нагадує відчуття спраги. В такий період найкращим варіантом буде пити воду в невеликих кількостях (50-100 мл), але часто: великі об’єми води не засвоюються, лише  перевантажують нирки. Мінімальний об’єм рідини на людину вагою в 50 кг (без урахування фізичної активності ) у спеку буде становити 2,5 л. Забезпечте собі можливість завжди одразу втамовувати відчуття спраги, — підмітила Катерина Гавриляк.

Варто зазначити,що якщо людина зовсім не відчуває спраги, то не треба себе змушувати пити: зайва вода стане додатковим навантаженням для роботи органів.


Жителям Тернопільщини варто знати, що літо – не тільки пора вдалого відпочинку чи можливості отримати чудову засмагу. Особливо у серпні людям доводиться потерпати від досить високої температури, через що погіршується апетит, а також підвищується навантаження на органи травлення. Саме тому в останній місяць літа жителям області особливо потрібно правильно харчуватися.

Як порадила дієтолог фітнес-центру «Fitonyashka» Катерина Гавриляк, у спекотну пору жителям Тернопільщини варто поповнити свій раціон свіжими фруктами та овочами.

Взимку нашому організму необхідно багато енергії, яку ми отримуємо  з супами, гарячими стравами та іншою ситною їжею. Тільки в літній період наш апетит менший, та й потреба зігрітись вже не актуальна, — розповіла пані Катерина. — Я рекомендую людям список продуктів, які полегшать роботу організму, допоможуть очистити його від шкідливих речовин та освіжитися.

  1. Огірки.

Свіжі огірки – найкращий продукт для літнього раціону. Вони на 90 % складаються з води, окрім цього багаті кальцієм, вітаміном С та мінеральними солями.  Вживати їх можна без обмежень і в будь- якому вигляді.

  1. Ківі.

Цей фрукт є помічником для серцево-судинної системи, він також регулює серцебиття й тиск. Багатий кальцієм та вітаміном С. Робіть з нього фруктові салати, вживайте з ранковою кашею.

  1. Малина.

Ягоди малини чудово втамовують спрагу, понижують жар, виводять з організму токсини, покращують обмін речовин.  Вони мають у своєму складі глюкозу, фруктозу, солі калію, вітамін С, каротин та ефірні масла.  Завдяки високому вмісту міді ці ягоди покращують настрій.

  1. Свіжа зелень.

Ще один незамінний продукт, причому,  у всі чотири пори року. Це – петрушка, кріп, шпинат, різні види цибулі, листя салату. Зелень вживайте у великій кількості – щедро  додавайте в літні салати, смузі, коктейлі, супи та ін.

  1. Кавун.

Кавун багатий клітковиною, пектинами, вітамінами групи В, залізом, магнієм, кальцієм.  Він стимулює травлення та обмінні процеси. Переконайтесь, що купуєте свіжий та справжній кавун, і буде вам щастя.

  1. Диня.

 Диня також чудово втамовує спрагу. Крім того, її використовують при лікуванні малокрів’я, серцево-судинних захворювань, при хворобах нирок та печінки. Вона має здатність заспокоювати нервову систему.  Позитивно впливає і на обмінні процеси.

  1. Болгарський перець.

Перець багатий вітамінами групи В, Р та каротином. Він є незамінним при анемії та низькому імунітеті завдяки високому складу мінеральних солей, магнію, натрію, фосфору, цинку, міді, хрому, заліза. Болгарський перець стимулює утворення шлункового соку, тому вживати його можна без запорук.

  1. Чорна смородина.

Чорна смородина – одна з найкорисніших ягід. Багата на вітаміни групи К, В, залізо та калій.  Плоди є протизапальним засобом. Смородина має здатність очищати кров та покращувати апетит. Прекрасно тонізую  у спеку.

  1. Кабачок.

Кабачок легко засвоюється нашим організмом, адже має мінімальну калорійність. Він здатен виводити шкідливі речовини та токсини. Має великий спектр поживних речовин. Кабачки можна запікати, смажити, робити запіканки чи пюре.

  1. Спаржа.

Заключним продуктом у нашому списку є спаржа. Вона є чудовим замінником гарніру в літній період, можна її вживати і замість каш. Спаржа дуже слухняний продукт в плані приготування, смакує з лимонним соком та, скажімо, кунжутом. Багата на рибофлавін – вітамін, що бере участь в процесах росту, позитивно впливає на стан шкіри, слизових оболонок, функцію печінки та кровотворення.  


Тернополянам варто взяти до уваги, що якщо у ваших чад є зайва вага – це проблема. Ожиріння в дитячому віці має виражену тенденцію до прогресування: у 60% випадків надмірна маса тіла у дитини чи підлітка в майбутньому трансформується в тяжкі соматичні захворювання.

Не даремно кажуть, що ожиріння стало епідемією XXI століття. При цьому кількість людей із зайвою вагою зростає не тільки в економічно розвинених країнах – США, Канаді, Німеччині, але й пострадянських, де Україна не виняток. Серед міст нашої держави проблема дитячого ожиріння торкається і Тернопільщини – до дієтологів звертаються батьки з проханнями підібрати для їхньої малечі вдалий раціон.

Батьки завше повинні звертати увагу на вагу та розвиток своєї дитини. Якщо не вирішити проблему зайвої ваги в дитячому віці, то у підлітковому це може мати серйозні наслідки. Наприклад, коли у дівчаток змінюється гормональних фон та формується менструальний цикл, збільшується й апетит. Через це незначна повнота може перерости в першу стадію ожиріння. Так закладено, що на вагу людини на 10% впливає генетика, а інше залежить від правильного раціону. Якщо батьки спостерігають, що у їхніх діток є зайва вага, вони повинні забезпечити для своїх чад максимально чистий і збалансований раціон. Дорослим потрібно пильнувати за малечею з раннього віку, бо якщо годувати дітей шкідливою їжею, у підлітковому віці дитині буде вкрай складно перейти на правильне харчування. Бо ж батьки привчили сина чи дочку до однієї їжі, через те психологічно важко буде кардинально змінити раціон, — розповіла тернопільська дієтолог, нутріціолог Мар'яна Лебідь.

Дівчина наголосила, що окрім правильного раціону, тернопільські батьки повинні забезпечити для своїх чад інший компонент – достатню фізичну активність, адже активний спосіб життя — важлива складова лікувальної програми при дитячому ожирінні. Збільшення енергетичних витрат за рахунок дозованого фізичного навантаження дозволяє знизити кількість депонованого жиру, відновити баланс між синтезом і гідролізом ліпідів, зміцнити серцево-судинну систему.


Підопічні Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату в селі Краснопуща на Тернопільщині роками сподіваються, що місцевий настоятель монастиря Різдва Івана Хрестителя отець Стефан Романик не конфліктуватиме з керівництвом закладу через землю.

«Ой чого ж так рано мати посивіла, а була у неї золота коса…», — стиха починає тягнути народну пісню Володимир – один із підопічних Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату в селі Краснопуща на Тернопільщині. Слухаєш і здається, що чоловік вкладає у той жалісливий спів усю зранену болем душу. За деякий час приходить ще один мешканець – Олексій, вбраний у новенький костюм з оригінальною краваткою-метеликом. В руці – магнітофон. Як дізнаюся, він також вдатний музика. «Зачекайте, я знайду одну пісню, заспіваю вам…», — майже благає Олексій.

Непроста доля за плечима в кожного з підопічних, для яких будинок-інтернат у релігійному центрі Бережанщини став чи не єдиним пристановищем. Від одних відмовилися батьки, других рідні привезли доживати віку, а треті, втративши найближчих людей, не мали більше куди податись. Сьогодні у закладі проживає 62 чоловіки, причому поодинокі оселилися тут ще юними та прожили в будинку не один десяток років.

Справді, якщо завітати до інтернату та уважніше придивитись до його жителів, впадуть в очі не тільки молоді, жваві погляди та щира усмішка чоловіків, але й смуток на поораних зморшками вже старечих устах деяких мешканців. Якщо би на Батьківщині навіть і знайшлася рідна сторона для цих підопічних зі стажем, більшість, певне, не захотіла би залишати тиху оселю серед зелені садів та полів на Бережанщині.

6789.jpg

Фото - один із будинків-корпусів для підопічних

За старовинним василіанським монастирем…

За десятки метрів від церковної обителі – храму Різдва Івана Хрестителя та будівель з келіями "принишкли" чотири невеличкі хатинки – корпусні будинки для підопічних. У період радянського застою – від 1979 року влада відвела під Бережанський будинок-інтернат і монастирський храм. Перший поверх церкви слугував чоловікам за їдальню, а на другому розміщувалися житлові приміщення для підопічних – багато кімнат, де в кожній мешкало по 2-4 чоловіки. 

«Коли радянське керівництво відібрало у Василіян храм, то спершу там заснували геріатричний будинок, який пізніше переобладнали в будинок-інтернат для чоловіків. Перших мешканців інтернату налічувалося 210 осіб. Окрім основних приміщень, у підпорядкуванні будинку перебувало й невелике підсобне господарство. В радянські часи наш заклад був одним із перших та найкращих у союзі серед будинків-інтернатів. Потім отці Василіяни через суд повернули собі колишню власність», —  розповідає тимчасово виконуючий обов’язків директора Бережанського будинку-інтернату Андрій Кузів.

Чоловік зазначає, що помешкання серед буйної сільської зелені – ідеальне місце для людей із психоневрологічними розладами. Тут підопічні можуть цікаво організовувати дозвілля на природі – займатися спортом, садівництвом, доглядати за територією, збирати лікарські рослини та інше. На думку пана Андрія, якщо таких людей переселити до міста, – це негативно відіб’ється насамперед на їхньому духовному здоров’ї. Мешканці почуватимуться не на своєму місці не тільки через брак навколишнього простору, але й через недоброзичливе ставлення місцевих мешканців, які будуть не раді новим сусідам.

З розповідей Андрія також дізнаюся, що психоневрологічний будинок-інтернат став як домом для підопічних, так чи не єдиним місцем зайнятості для більшості працівників закладу.

«Оскільки в Україні одна з головних проблем – безробіття, жителям нашого та сусідніх маленьких сіл важко працевлаштуватися за місцем проживання. Наш будинок-інтернат сьогодні забезпечив роботою 60 людей. Наші працівники справно виконують свої обов’язки, добре обходяться з підопічними. Оскільки в кожному корпусі має бути цілодобовий нагляд за мешканцями, тому там удень і вночі позмінно чергують санітари. У нас також є п’ять медиків, кухарі та працівники банно-прального комплексу. Працівники з роками добряче прив’язалися до підопічних, тому щоденно стараються робити все, аби покращити їм перебування тут. Якби не було цього закладу, багато жінок, які мають маленьких дітей на не можуть виїхати за кордон на заробітки, були би без зайнятості», — ділиться в. о. директора.

38474491_1673429052779027_2215411996055044096_n.jpg

Фото - підопічні біля власної розкішної клумби

«Ну а куди мені ще посуватися…»

Переступаю поріг одного з корпусів, як мене біля дверей привітно зустрічають підопічні. Закликають: «А давайте я покажу вам свою кімнату? Он гляньте, тут телевізор маємо, а ось тут моє ліжко…!» Мешканці демонструють своє обійстя та охоче розповідають про себе – звідки родом, коли оселилися у нашому краї, як їм живеться в мальовничому куточку Тернопільщини.

Здавалося би, спомини про батьківський дім, рідню, малу батьківщину мають лише роз’ятрювати душевний біль та неохоче «йти з уст», проте для чоловіків це не просто смутні згадки. Розказуючи свої історії, підопічні тим самим ніби хочуть сказати, що вони – не забуті Богом люди з особливими потребами в маленькому закутку цивілізації, а такі ж, як інші, чиїсь сини, працелюби, людинолюби, вдатні майстри, співаки, помічники, сини свого народу. Що у них також є свій закарбований у пам’яті славний родовід та завжди живі істинні прагнення до любові та щастя.

879867584.jpg

Фото - одна із кімнат для підопічних

Один із підопічних – Володимир Павленко бере мене за руку та веде у свої простори – охайну кімнатчину. Чоловік розповідає, що перебуває тут уже двадцять чотири роки, а до того йому доводилося чимало поневірятися по різних куточках України.

«Родом я з Ізмаїла, що на Одещині. Коли мав два рочки, батьки мене покинули. Як потрапив у Західну Україну, не пам’ятаю, адже був маленьким. Пригадую лише, що до семирічного віку здобував дошкільну освіту в Тернополі, а потім потрапив у Гримайлівську санаторійну школу-інтернат. Коли закінчив школу, мене направили до Кам’янця-Подільського, а потім – в інтернат у Краснопущу, адже більше не мав куди йти. А 25 грудня буде 25 років, як я тут перебуваю. Таке моє життя, ну а куди мені ще посуватися…?! Був я на Одещині – у Травневому, де народився. Побачився з рідною матір’ю, та вона не прийняла мене, тож довелося повернутися сюди.

В цьому інтернаті мені дуже подобається. Товаришую з іншими підопічними, а у теплу пору для мене саме задоволення щось вирощувати на городі – троянди, чорнобривці, редиску, огірки. Маю доступ до інтернету і завдяки соцмережі я познайомився з дуже хорошою жінкою Ангеліною Василівною, яку назвав своєю матір’ю. Ще до нашої першої зустрічі моя названа матуся відправляла мені пакунки з чудовими речами, а потім приїхала до мене. Ми з нею ніколи не втрачаємо зв'язок – листуємося, зідзвонюємося. Чекатиму, коли моя дорога матір знову приїде погостювати до нас», — говорить підопічний.

38444811_467964957005202_4428969545490759680_n.jpg

Фото - підопічний Володимир Павленко біля своєї троянди

Чоловік ділиться спогадами, а надворі накрапає літній дощик, омиваючи Володимирову клумбу з чорнобривцями. Під монотонний стукіт дощу чоловік закінчує свою розповідь і одразу ж пропонує: «А давайте я заспіваю вам? Утну народної…». Стиха починає тягнути знайомі слова «Ой чого ж так рано мати посивіла…».

Поспілкувавшись із Володимиром, зустрічаю в корпусі іншого підопічного – Віталія Рубінського, який родом із Джанкойського району нині окупованого Криму. Знайомимося. Чоловік присідає поруч, щоб я послухала і його історію. Живими ясними очима Віталій то приязно дивиться на мене, то інколи відводить їх та зупиняє на заплаканій шибці.

«Батьків у мене немає . Пригадую, що коли був маленький, мав дідуся й бабусю, які через старість не могли мене дотримувати біля себе. У дитячому та юному віці перебував в інтернатах у Коропці, Підгайцях, аж доки не потрапив у Краснопущу. Не буду ж під тином сидіти… Тут до мене усі добре відносяться, тож не має на що скаржитися. Лише попередній директор недобре поводився зі мною. Навіть було, що зачинив мене у заґратованій кімнаті, адже керівнику не сподобалося, що я став свідком одного прикрого випадку… На щастя, мені недовго довелося сидіти під замком, адже тоді у Краснопущу поспів представник омбудсмена Володимир Шевченко та визволив мене.

Сьогодні мені ніхто не чинить кривди. Не сиджу тут і без діла. Як деякі інші мешканці, відвів собі біля будинку трішки ділянки під невеличкий городець, доглядаю за ним. Із хлопцями облаштовуємо футбольне поле, адже маємо два м’ячі – футбольний та волейбольний, які нам подарували волонтери. У молодші роки я трішки займався спортом, та зараз вже не дуже цікавлюся цим. Найбільше люблю рибалити. Влітку охоче йду збирати ягоди, а наприкінці червня завше заготовляю липовий цвіт. З дозволу директора інтернату можу самостійно йти у село за покупками, а також до лісу чи на ставок», — розповідає Віталій.

38470877_288775048548939_5481553282553872384_n.jpg

Фото - підопічний Віталій Рубінський доглядає виноград 

Чоловік додає, що, буває, у вільний час любить вести душевні розмови з іншими співмешканцями, яких об’єднують як спільні прикрощі, втрати, поневіряння, так і прагнення. Як підмічає підопічний, кожен із жителів інтернату пройшов нелегкі життєві випробування і, як ніхто інший, знає, як живеться покинутій людині на світі.

Нестача людяності поруч із війнами за землю: місцевий монах вже 8 років по шматочках відсуджує територію в будинку-інтернату

Підопічним зі стажем, що перебувають у закладі майже від початку його заснування, закарбувались у пам’яті нелегкі часи, які переживав інтернат у різні роки не за одного керівника. Це була не тільки байдужість, брак гуманності, але й навіть жорстокість, включаючи грубе порушення прав людини.

Сьогодні, після численних перевірок, доган та звільнень окремих працівників будинку-інтернату, зміни керівництва, підопічні вже не скаржаться на погану їжу, недобросовісних директорів, брак одягу, гнилі матраци, карцер. Життя мешканців за останні два роки справді почало налагоджуватися, адже корпуси всередині тепер милують око побіленими стінами, пофарбованою підлогою. Гідне уваги й те, що в окремих кімнатах, де проживають підопічні, поміняли старі матраци, поставили сучасні ліжка, деякі меблі.

«Окрім допомоги влади, з нами співпрацює багато волонтерів як із району, так і області – БФ «Дотик», БФ «Сфера доброти», а також деякі церковні громади. Благодійники частково забезпечують нас ліжками, одягом, постільною білизною, столами, тумбочками та гігієнічними засобами, як от памперси, серветки. Саме завдяки волонтерам підопічні зараз мають функціональні ліжка, якими навіть не обладнано більшість місцевих лікарень. Звичайно, більшість корпусів – не нові, проте в окремих ми зробили та продовжуємо робити часткові ремонти. Для більшої зручності підопічних своїми силами будуємо новий корпус, який, сподіваємося, спорудимо до кінця року», — повідомляє Андрій Кузів.

Керівник наголошує, що головною проблемою, яка непокоїть сьогодні як його, так і підопічних, є конфлікт із настоятелем монастиря Різдва Івана Хрестителя отцем Стефаном Романиком, який хоче витіснити мешканців інтернату із теперішніх місць проживання.

«Роками тому духовенство через суд повернуло собі келії монастиря, а також дерев’яне приміщення біля церкви. Сьогодні отець Стефан хоче отримати й невелику ділянку землі біля корпусів, яку планує переобладнати у стоянку для прихожан. Ми готові поступитися і зробити так, щоб це подвір’я перейшло до церковної власності. Тільки головна мета монаха – позбутися сусідства підопічних, адже отець вважає, що нашим чоловікам – не місце біля святої території. Я не розумію цієї позиції пана Стефана, адже знаю, що по Україні біля багатьох духовних центрів стоять геріатричні заклади, пансіонати, будинки-інтернати, які чудово ладнають з місцевим духовенством.

Аби викорінити наших підопічних з Краснопущі, отець вже близько восьми років не гребує різними методами – пише про наш заклад численні наклепи та надсилає цю неправдиву інформацію у ЗМІ, санстанції, деякі служби. Відповідно, до нас приїжджають люди і проводять не одні перевірки. А кореспонденти, замість того, щоб здійснити повноцінне журналістське розслідування й побачити, які докорінні зміни відбулися у закладі за останні два роки та як зараз живуть підопічні, чомусь першочергово налаштовані на те, аби висвітлити інформацію про наш будинок-інтернат у поганому світлі. Від місцевих мешканців дізнаюся, що отець під час проповідей ширить серед місцевих вірян брехню про нас, обзиваючи мене та підопічних негуманними словами», — наголошує Андрій Кузів.

В чому ж саме підопічні та нинішній в. о. керівника «провинилися» перед настоятелем у Краснопущі Стефаном Романиком, поцікавилася безпосередньо в отця.

«Сьогодні Бережанським будинком-інтернатом розпоряджається людина нечесна та нещира, яка «ходить по трупах». Улітку пан Андрій обирає із закладу декількох підопічних та веде до свого дому. У 30-градусну спеку вони збирають у свого начальника сіно на полі, копають город, ріжуть дрова. Також цей чоловік змушує людей вичищати зі стайні гній. Сьогодні умови в інтернаті досі жахливі, а підопічні мусять тіснитися в маленьких кімнатках, які розраховані лише на 3-ох людей, а не на 9-ох. Коли віряни приходять на Службу Божу, щоб помолитися, підопічні просять у жителів гроші, цигарки. Мешканці будинку-інтернату – це хворі люди, за якими немає належного догляду. Їм не місце поряд з відпустовим центром. Я не хочу ні в кого відбирати землі, а лише повернути ту територію, яка по праву належала церковній громаді», — повідомляє отець Стефан.

76809876.jpg

Фото - один із будинків-корпусів для підопічних

Лукавите, отче! Місцевий монах закидає: «Директор – експлуататор!», а сам дає підопічному бензопилу

Численні скарги про порушення прав підопічних, зокрема спонукання їх до важкої праці, не залишив поза увагою і регіональний координатор Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини у Тернопільській області Володимир Шевченко. Як розповів представник омбудсмена, під час кожного з візитів-перевірок до Бережанського будинку-інтернату він виявляв, що випадки порушень, про які надходили повідомлення від Стефана Романика та його прибічника – активіста Івана Макуха, не підтверджувалися.

«Раніше, коли інтернатом керувала Оксана Град, підопічні скаржилися здебільшого, що до них погано ставляться працівники закладу. Пізніше, за нового керівництва на скарги підопічних дирекція набагато більше звертала увагу та реагувала – винні працівники отримували зауваження, догани. За два роки за участю моніторів та представників секретаріату ми зробили декілька перевірок у будинку-інтернаті  і кожна з них показала, що ситуація в закладі лише покращується. Я бачу, що сьогодні, окрім більш гуманного відношення, мешканці також отримали й ремонти у кімнатах, нові речі, якісне та повноцінне харчування, адже за попередніх керівників цього не вистачало. Майже для всіх підопічних було проведено медогляд, а також впорядковано документацію.

Щодо конфлікту з місцевим духівником, то, як мені відомо, саме отець не хоче йти на компроміс з в. о. директора паном Андрієм. Скарги, які йдуть від монаха, через їх непідтвердження, я перестав сприймати як щось значуще й навіть правдиве. І справді, коли Стефан Романик повідомляє, що очільник закладу експлуатує підопічних, а ми приїжджаємо і бачимо зовсім інше. Цієї весни під час чергового візиту у Краснопущу стали свідками того, як монах дав підопічному бензопилу, щоб той різав отцю дрова», — повідомляє Володимир Шевченко.

На думку координатора, церква, яка знаходиться у краї, зобов’язана насамперед допомагати нужденним людям, якими є підопічні. До того ж, за словами пана Володимира, нагнітання ситуації через конфлікти не личить отцю та ніяк не формує його авторитет серед громади. Як зазначає Володимир Шевченко, поширюючи наклепи, розбрат, отець Стефан тим самим лише погіршує долю людей, які потребують уваги, підтримки, співчуття, розуміння, а не душевних тривог. Регіональний координатор вважає, що церковні служителі повинні насамперед дбати, аби люди, які живуть поруч із храмом, перебувати в комфортних умовах.

Що непорозуміння між місцевим настоятелем та теперішнім керівництвом будинку-інтернату можна вирішити шляхом порозуміння, сподівається і директор департаменту соціального захисту населення Тернопільської ОДА Вадим Боярський.

«За роки проживання підопічні неабияк споріднилися з живописною Краснопущею, яка стала їхньою домівкою. Тому, мабуть, жоден із мешканців не хотів би перебиратися на іншу територію. Сьогодні обласна влада шукає пристосовані приміщення, куди би змогли переїхати підопічні із Краснопущі. На жаль, відповідних місць, де би були належні для проживання умови, на Тернопільщині на разі немає. До того ж, якщо будинку-інтернату доведеться «переселятися» в інший район, це створить незручності для працівників закладу, які не змогли би добиратися на місце праці за десятки кілометрів. В такому випадку потрібно набирати новий персонал, а багато людей, які проживають в ближніх селах, можуть втратити роботу.

 З обласного бюджету щорічно надходять для інтернату кошти, які йдуть на поточний ремонт приміщень, зарплати для трудового колективу, придбання речей, обладнання та інші витрати. Звичайно, якщо би доля закладу остаточно вирішилася і назавжди улягли усякі суперечки, з обласного бюджету можна було б просити додаткові фінанси, наприклад, для побудови нових корпусів, господарських приміщень. Зараз ми не можемо направляти в заклад більші ресурси, адже невідомо, що чекатиме на будинок-інтернат найближчим часом», — зазначає Вадим Боярський.

Директор наголошує, що сьогодні за нового керівника умови проживання в закладі значно покращилися. Як наголосив пан Вадим, за цей і попередній роки до інтернату без попередження неодноразово приїжджали перевірки, в т.ч. комісія департаменту, які не виявляли порушень.

38449411_2153313514941142_2861787445773467648_n.jpg

Фото - один із підопічних Олексій Конанихин біля квітів, які виростив сам

Після пообіднього дощу густі трави, дерева Краснопущі засяяли під променями небесного світила. Не оминуло життєдайне сонце і хатинки-корпуси біля Василіанського монастиря. Щедро полилися промені на яблуні, квіти, городину, викохану дбайливими руками підопічних. Запах розпашілої від тепла зелені проникав навіть до будинків, у яких перечікували зі мною сльоту чоловіки. Сподіваюся, що сонце після негоди та в погоду завше звеселятиме променями сади-городи підопічних, а чоловіки з року в рік у мирі та злагоді милуватимуться пейзажами Краснопущі.

Анна СЕМЕНКІВ


Тернополянам варто знати, що відвідавши кальянну, люди не стільки відпочинуть, розслабляться, як завдадуть здоров’ю значної шкоди. В кальяні шкідливий навіть не стільки сам нікотин, який потрапляє в організм, а продукти горіння – хімічні сполуки, що руйнують організм.

При це розповів під час прес-конференції міжнародний експерт у сфері контролю над тютюном Костянтин Красовський.

— Якщо проаналізувати, то кальян – це ціанистий калій, який, наприклад, може мати смак малини. До того ж мало хто знає, що цей прилад для куріння більш згубно впливає на людське здоров’я, аніж сигарети. Лише коли ми викурюємо шкідливі речовини з кальяну, не відчуваємо їх, а відчуваємо той же смак малини. Саме тому перебувати у приміщенні, де курять кальян, більш небезпечно, аніж де курять сигарети. Це пов’язано із двома причинами. При курінні фільтрується дим з кальяну, всі гази – речовини без кольору і запаху проходять, залишаючись у повітрі. Якщо ми зайдемо в будь-яке приміщення, де курять сигарету, захочемо зразу ж піти звідси, бо нам «вдарить» у ніс неприємний запах. У приміщенні, де курять кальян, ви не відчуєте смороду, хоча кількість шкідливих речовин у повітрі буде значною, — повідомив Костянтин Красовський.

Чоловік додав, що при курінні кальяну дим – вологий і охолоджений, тому потрапляє в легені глибше, тим самим завдає легеням більшої шкоди.

До складу кожного кальяну входить шматочок вугілля, який під час роботи приладу вигоряє та виділяє чадний газ, який вдихають курці. Це збільшує концентрацію газу в повітрі, що навіть сигарети не виділяють його стільки. До того ж, ви не застраховані, що через мундштук вам не передадуться інфекційні захворювання. До того ж, воду у приладі рідко міняють. Тому пам’ятайте, якщо ви ввійшли в ресторан чи бар, де курять кальян – тікайте звідси негайно. Інакше ви перебуватимете в зоні небезпеки, яку навіть не відчуєте. До того ж, куріння кальяну у приміщенні – недозволене. Якщо ви десь бачите порушення цієї заборони, варто писати скаргу, — наголосив пан Констянтин. 


Із 2010 до минулого року кількість курців в Україні знизилася на 5%, при цьому позитивна тенденція щодо зменшення числа споживачів сигарет не оминула й Тернопільщину.

Упродовж 2012-2017 років поширеність куріння у Тернопільській області зменшилась на 7%, проте 15,8% мешканців області продовжують курити. За даними Держстату, рівень поширеності куріння на Тернопільщині є нижчим за загальноукраїнський показник, котрий складає 18,7%.

Як розповіла під час прес-конференції директорка Ukrainian Media E-school Оксана Панасівська, такі дані повинні позитивно впливати на жителів області та стимулювати їх продовжувати успіхи щодо зниження кількості курців.

Журналістські стереотипи та штампи сьогодні досить непогано працюють, до того ж існує багато перекрученої та неповної інформації стосовно куріння. Наприклад, стереотипи стосовно куріння «люди втомилися боротися», «справа безнадійна» варто розвінчувати, адже тютюнопаління сьогодні знижується. На жаль, навіть у мене не було інформації про позитивну статистику щодо куріння. До того ж, ми повинні вміти правильно подавати позитивну інформацію, яка також може бути вкрай цікавою, рейтинговою, важливою для суспільства, — розповіла Оксана Панасівська.

Те, що в Тернопільській області та в Україні в цілому відбулося суттєве зменшення поширеності куріння, підтвердив у відсотках і голова правління ГО “Життя”, член Ради Реанімаційного пакета реформ, експерт у сфері контролю над тютюном Андрій Скіпальський.

— Про це свідчить не лише державна статистика, але й дані Глобального опитування дорослих щодо вживання тютюну – за 7 років частка щоденних курців в Україні скоротилася майже на 20% (з 25% у 2010 році до 20,1% у 2017-му). Така тенденція є результатом прийняття антитютюнових законодавчих ініціатив. Так, 3 2012 року заборонено курити в громадських місцях, зокрема в закладах ресторанного господарства, заборонено рекламувати тютюнові вироби, на пачках сигарет з'явитись графічні попередження про шкоду куріння, а вартість сигарет значно зросла. Щоб продовжувати ефективну боротьбу за здоров `я українців, потрібно й надалі посилювати законодавство, зокрема прийняти антитютюнові законопроекти №2820 та №4030а, — пояснив Андрій Скіпальський.

Варто зазначити, що щорічна глобальна тютюнова епідемія забирає з життя понад 7 мільйонів осіб, із яких близько 900 тис. не є курцями і вмирають через хвороби, які викликані вторинним тютюновим димом.


Ноу-хау електронні сигарети, які стали досить швидко популярними серед курців, є не менш шкідливими, аніж звичайні сигарети. Вони не тільки викликають залежність, але й призводять до захворювань різних систем організму.

Про це розповів у Тернополі голова правління ГО «Життя», член Ради Реанімаційного пакета реформ, експерт у сфері контролю над тютюном Андрій Скіпальський.

Доволі невтішною тенденцією є те, що, за останніми дослідженнями Всесвітньої організації охорони здоров'я, в Україні 18% дітей у віці 13-15 років є споживачами електронних сигарет. За класифікацією ВООЗ, електросигарета – це електронна система доставки нікотину. Тобто це той же шприц, через який нікотин надходить до легень. На жаль, у нашій державі відсутнє будь-яке регулювання вмісту, продажу та маркетингу електронних сигарет. Увесь товар, який ви бачите в кіосках, починаючи від електронних сигарет і закінчуючи рідинами з нікотином, які інколи навіть містять смакові добавки та смертельні дози наркотичної речовини, вільно продають дітям, не залежно від віку, — підмітив Андрій Скіпальський.

Чоловік наголосив тернополянам, що стандартні компоненти рідини картриджа ніхто не перевіряє, тому там , окрім відносно безпечного складу, який вказують виробники в маркуванні, можуть міститися «приховані» компоненти.

— Кожен п’ятий школяр-підліток є споживачем електронних сигарет і це – катастрофа. Ми маємо нове покоління населення, коли діти заходять в нікотинову залежність не через споживання сигарет, а через куріння модних електронних пристроїв. Коли підліткам набридне заправляти, змінювати картриджі, заряджати пристрій, вони перейдуть на куріння традиційних сигарет і стануть споживачами тютюнових корпорацій, — підмітив пан Андрій.


Сторінка 19 із 29

СОЦІУМ

18.11.2024 soroka
Класичний університет Тернополя відтепер співпрацюватиме з Національним авіаційним університетом
Західноукраїнський національний університет підписав меморандум про співпрацю з Національним авіаційним університетом. На зустрічі були присутні…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3818.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.