Він — той, хто тимчасово мешкає ледь не в кожному людському організмі. Через його присутність особистості «розчиняються» у натовпі. Самовпевненість, мотивація, наполеглива праця – його запеклі вороги, а пасивність, негатив та скутість – прибічники. Так, це – скандальний комплекс. І хоч його філософію зовсім не сприймають психологи, та все ж ми наважились відверто поговорити з ним про наболіле.

— Як Ви обираєте своє «помешкання»?

— Буває, що інколи я не надовго затримуюсь у підсвідомості, бо людина починає творити безглузді та непотрібні речі. Вона відвідує семінари для розвитку особистостей, йде в тренажерний зал, або ще гірше – приносить з бібліотеки безліч книг. Така  поведінка для мене є  надзвичайно дискомфортною, тоді я одразу виходжу на пошуки чогось нового – більш лінивого й ненависного до роботи.

— Більшість людей не погоджується з думкою, що займатись спортом, читати та навчатись – безглуздо. Чому Ви так думаєте?

— Моя філософія проста – справжнє задоволення від життя можна отримати лише під час лежання на дивані. Якщо ти боїшся щось робити, то нехай це роблять усі інші. Завжди перед тим, як спробувати щось досягати, порівнюй себе з іншими, чи такий ти розумний та привабливий, як вони.

— Ви полюбляєте «мати справу» з юною чи значно старшою підсвідомістю?

— По-різному буває. До когось я приходжу ще в дитинстві, а якщо поселяюсь там, то вже надовго. Дорослі стикаються зі мною після поразок чи невдач в особистому житті. А взагалі я дуже люблю побільше часу проводити із тим, хто не може влізти в сукню, яку придбав минулого року, і лише споглядає на вітрини модних магазинів, або ж з тими, хто стоїть останнім у шерензі на фізкультурі через низький зріст.

— Чи є у Вас якісь страхи?

— Усі думають, що інтернет завоював людство. Насправді, він у порівнянні зі мною –невдаха, бо все завойовую я, тому боятись мені нічого. Єдине, що вважаю трішки загрозливим для себе, то це інтелектуальні здібності, спортивні вправи, вдалий макіяж та пластичну хірургію.

— Є люди, які щодня критикують себе, хоч і психологи вважають це неправильним. Що ви думаєте про самокритику?

— Критикувати, критикувати і ще раз критикувати – це моя щоденна пожива.

— Чи змогли б Ви добровільно покинути своє помешкання та знайти нове, якщо б Вас «попросили»?

— Хоч я і здаюсь невблаганним, та зі мною можна про все домовитись. Тому раджу людям глибше занурюватись у власну підсвідомість для переосмислення. Можливо, ми дійдемо консенсусу.

Фото: з відкритих джерел