Студенти та викладачі Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка мали можливість поспілкуватись із доволі непересічною особистістю – Володимиром Шовкошитним, український поетом, прозаїком, публіцистом, громадським, політичним та державним діячем, доктором філософії в галузі політології, народним депутатом України І скликання, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, президентом Міжнародної організації «Союз Чорнобиль», одним із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ», першим заступником Голови Національної спілки письменників України (НСПУ).

Спершу Володимир Федорович розповів про себе, свою молодість та творчість. Згадав пан Володимир і про те як вирішив стати письменником:

- Мене письменником зробив невідомий світу митець. Він не був Драчем, Олійником чи Павличком, яких я вже і в 2 класі знав. Моє село Світанок, що на Київщині, – останнє в області перед Черкащиною. Тоді ще дороги не було, а зараз – траса. Добирався лиш той, кого могли довести. І от довезли на «Шевченківські дні» трьох діячів. Двоє з них – еквілібристи. Уперше тоді почув слово, а їх запам’ятав на усе життя, бо були вони старі і дуже п’яні. Він і вона. Третім був пристойний чоловік в костюмчику, не такий, як я. Він вийшов на сцену і почав говорити правильні речі про Тараса Шевченка, цитував Кобзаря. Мені захотілося ближче з ним поспілкуватися. Я купив за 2 копійки в лавці зошит. Підбігаю до нього і прошу, щоб дядько-письменник розписався. Я не знав тоді, що таке автограф. Той ставить підпис і питає, як звати. Я відповідаю : «Вова». І він пише : «Рости, Володю, на славу Україні!». Ото я і «вимахав».

Під час зустрічі Володимир Шовкошитний  багато жартував та розповів про те, що кожне спілкування зі студентами приносить якісь осяяння. У 2010 році, коли письменник вперше побував у стінах тернопільського вузу, то ще тоді зауважив, що «щастя – це бути хлопцем та вчитися на «філфаці».

Спікер вів мову не лише про письменництво, а й про свою видавничу діяльність та товариські стосунки з Іваном Драчем.

- Пам'ятаю, Іван телефонує до мене і каже : «Не хочеш мене надрукувати?». «А який дурний видавець не хоче надрукувати самого Драча?! Тільки притомне щось напишіть,» - відповідаю йому я. Та й шануємо одне одного. Він надсилає мені вирізки із газет, щось написане від руки із назвою «Дожити до соловейка». Нормальний чоловік написав би: «до весни», а він – «до соловейка». І до речі, запам’ятайте : «Тьох-тьох-тьох»,-  співають тільки самотні солов’ї, поки пари не знайшли.

Крім того, Володимир Федорович поділився своїм доробком, який здобував у іпостасі не лише письменника чи видавця, а й режисера. Письменник висловив свою гостру позицію щодо Росії, прокоментував книги, які видавав та писав самостійно. А на завершення зустрічі з студентами пан Володимир прочитав інтимну поезію та побажав молоді вірити в свою мрію. І не просто мати що-небудь, а й розуміти, ким це дає змогу бути. Митець також зауважив, що кожен, перш за все, повинен володіти моральними цінностями.