Щороку у третій четвер травня у всьому світі відзначають день одного з ключових символів української культури – вишиванки.

Вишита сорочка – не просто одяг. У першу чергу, вона відображала, як бачать світ навколо мешканці різних куточків нашої країни. Тож повсюди візерунки мають свої характерні особливості.

Тернополянка Олександра Ситник вже понад 5 років займається створенням автентичних вишитих сорочок.

Жінка зізнається, що вишивати її вчили змалечку, а вже згодом вона сама повернулася до цього заняття у більш зрілому віці.

На фото: Олександра Ситник

– В дитинстві бабця і мама, які володіли багатьма техніками, вчили і мене вишивати. Але тоді це мені було не цікаво і взагалі здавалося, що я ніколи в житті цього робити не буду. Але прийшов період, коли з'явилися перші іноземні журнали і почала вишивати зображені в них квіти, потім – міські пейзажі, – розповідає «Сороці» Олександра Ситник. – До вишивання сорочок мене, можливо, підштовхнуло знайомство з людьми, які були захоплені саме автентичною вишивкою. Це стало таким поштовхом, коли мені захотілося цього навчитися. Виникло бажання відтворити сорочки різних регіонів, тому що це, направду, дуже цікаво.

Олександра Ситник каже, що для неї вишення традиційних візерунків – це можливість долучитися до культури регіону.

На фото: Буковинська вишивка

– Хоч це може й прозвучить пафосно, але для мене створення вишитих сорочок – це продовження традиції своєї родини, відчуття приналежності до української культури, ідентифікація себе як українки, – говорить майстриня. – Крім того, це збереження традиційного народного мистецтва і технік вишивки. До цього бажано залучити якомога більше людей, щоб  воно жило далі, а не пропало.

В колекції жінки не менше 30-ти вишиванок, які відтворюють вишивані традиції різних сіл та районів України.

На фото: Борщівська сорочка вишита верхоплутом

– У мене є сорочки Західного Поділля, Снятинська сорочка вишиванка Східного Поділля, з Вінничини, також  є сорочка, вишита за мотивами Буковини, Полтавська і сорочка з моєї батьківщини – Житомирського Поділля. До Дня вишиванки я якраз закінчила сорочку Борщівську верхоплутом. Ця техніка характерна тим, що спочатку прокладається основа, а потім по ній заплутується вовна. Тобто на вивороті сорочки є тільки маленькі ниточки від основи, а весь візерунок, об'єм, фактурність  – зверху, – розповідає пані Олександра.

Скільки часу піде на створення однієї традиційно вишиванки сказати складно, зазначає жінка.

На фото: Борщівська вишиванка

– Час на створення залежить від того, які техніки застосовуються, наскільки об'ємна вишивка. В різних регіонах різні традиції: десь вишивали лише рукав, бо зверху одягалася кирсетка і не було потреби вишивати ні спину, ні груди. Звичайно, на таку  роботу піде менше часу. А от в традиціях нашого Західного Поділля, зокрема в Борщеві, навпаки вишивався повністю рукав, перед і спина, бо рахувалося, що це – знаки-обереги.  Створювати таку вишивку доведеться довше, – пояснює пані Олександра.

Також на складність роботи впливають нитки та матеріал.

На фото: вишита сорочка Житомирського Полісся

– Якщо це сучасні, рівномірні тканини, безумовно, на них простіше шити, але я дуже люблю старі коноплі. Коли ти розумієш скільки праці вкладено, щоб отримати це полотно, з’являються до нього якісь особливі відчуття. Ти просто схиляєш голову перед майстерністю цих людей та їхнім терпінням. Тому дуже люблю вишивати на старих коноплях. Звичайно, на це йде більше часу. Нитки також використовую різні: бавовна, льон, шовк і вовняні, якими вишивали на Борщівщині, – додає Олександра Ситник.

Майстриня каже, що навіть на Тернопільщині вишивка кожного регіону відрізняється своїми етнічними особливостями.

На фото: Снятинська вишиванка

– Ближче сюди, до Львівщини, будуть одні візерунки, до Дністра – вже зовсім інші. Борщів і Заліщики дуже відрізняються від усієї України своїми техніками. Кожному регіону притаманні свої особливості вишивки: техніки, візерунки і навіть мода. Звичайно, техніки районів, які близько розташовані, перепліталися: люди одружувалися, переїжджали з села в село і це привносило свої зміни в характерну для регіону вишивку, – каже Олександра Ситник. – Вишиванка відображала уявлення людей про світ. Візерунки були не просто прикрасою одягу, а як оберіг – як кольором, так і вишитими знаками. Тепер модно говорити, що традиційна вишивка – це генетичний код нації. Щось в цьому, напевно, є.

На фото: Вінницька вишиванка