«Смачна» казка з еротичними мотивами та ілюзія на щастя: рецензія на фільм «Віддана» (обережно, спойлери)

Автор  Анна Семенків Неділя, 19 січня 2020 19:03

Чому краще відмовитися добровільно бути підневільним, можна зрозуміти через призму життя двох головних героїнь української мелодрами «Віддана»: доньки хатніх робітників Стефанії та її пані Аделі – дочки доктора Ангера. У Тернополі прем’єра стрічки відбулася в кінотеатрі «СінемаСіті» 16 січня.

У художньому фільмі події розвиваються у 1868 році у Станіславові. В центрі розповіді – складні стосунки між служницею Стефанією Черненько та панянкою Аделею Анґер. Через пожежу в будинку лікаря Анґера загинула його дружина, однак з вогню врятувалися дві дівчинки – власна донька господаря і дочка наймитів. З цього часу Анґер виховує обох дівчаток разом – юнки спільно відвідують школу, граються, живуть. Після смерті батька Аделя виходить заміж, а Стефанія продовжує господарювати у її будинку.

Історію життя головних героїнь у фільмі подали у формі своєрідного щоденника Стефи. Ще від середини перегляду глядача занурюють в інтриги складних взаємовідносин дівчат. Суперечність за суперечністю. З одного боку показано, наскільки Стефанія віддана, терпляча, турботлива з господинею. Миє, доглядає, одягає, накриває для пані розкішні столи. Добровільно віддалась у найми та без жодної плати виконує найважчу хатню роботу.

З іншого боку, не все так просто у стосунках героїнь. Десь із середини показу Стефанія вже не стримує свого невдоволення: Аделя завше ревнувала батька до Стефанії, хотіла мати все краще, навіть колись залицяльника відбила. Попри поблажливе та товариське ставлення до Стефи, господиня зі своїм чоловіком нерідко дорікала дівчині її становищем. Мовляв, служниця! Треба нам нову служницю найняти, яка би менше балакала, бо ти засмучуєш. Хоч Аделя мала довірливі відносини зі Стефою, однак ніколи не допускала її до тої межі, аби служниця відчула себе рівною з хазяйкою. Тож «простолюдинці» нічого більше й не залишалося, як часто наголошувати на своєму нижчому становищі.

Відтак, у кінці фільму, як на мене, безглуздо з уст Аделі звучать виправдання: «Якщо ти служниця, Стефо, то чому я щоразу думаю, перш ніж сказати щось, щоб тебе не образити? Чому я боюсь того, що ти можеш подумати? Чомусь боюсь тебе принизити? Якщо ти сестра, то чому ми не робимо все разом? Чому ти завжди висміюєш мене, варто мені бодай натякнути на якусь хатню роботу? Чому, якщо ти сестра, ти завжди підкреслюєш, що я — пані, а ти — моя покірна служниця?» Господиня, яка в дитинстві викрала у батька годинник і підсунула Стефі, а в подальшому сипала на дівчину докори «Не справляєшся!», врешті "прозріла" почала цінувати, кого втратила?!

Після перегляду художнього фільму постало тільки одне питання – чому Стефа на полишала Аделю та дозволяла користуватися собою? Влучно у фільмі мовиться «наче два дерева сплелися та не дають одне одному рости». Звучить ця фраза наче підказка –  ось у цьому головна проблема взаємин служниці та пані. Але що ж не дає Стефі піти від хазяйки. Любов чи, можливо, ревність? Як на мене, Стефанію тримало біля господарського дому родинне щастя. Точніше, ілюзія на щастя. Між Аделею та її чоловіком Петром була любов, потім у домі з’явився хлопчик Фелікс, якого подружжя всиновили. Стефа, вочевидь, хотіла влитися в їхній затишок. Вважала, що господиня зі своїм обранцем без неї не зможуть. Фелікса Стефа, певне, також частково вважала своїм сином.

Тільки, як не сумно, будь-яка ілюзія – всього лиш хитро замаскована вигадка, яка колись розвіюється. Відтак, Стефа, яка колись гордо відкинула пропозицію єврейського красеня Велвеле поїхати у новий світ і продовжила жити в ілюзії родинного щастя, під кінець фільму нарешті зняла пелену з очей. Як би Стефа не варила, доглядала, любила, «люди зустрічатимуться з Аделею, цілуватимуть їй руку, посміхатимуться до дитини». Не до Стефи! Дбаючи про чиюсь родину, не побудує Стефа свого затишку.

Кінокартина "Віддана" режисерки Христини Сиволап — екранізація роману "Фелікс Австрія", що став переможцем премії "Книга року ВВС-2014", української письменниці Софії Андрухович. Над сценарієм працювали Аліна Семерякова та власне сама авторка. У фільмі зіграла актриса з Польщі, Маріанна Янушевич, їй дісталася роль українки Стефи, а Олеся Романова, українка, зіграла напівпольку-напівнімкеню Адель. Спеціально для стрічки пошили понад 150 костюмів і зібрали понад 300 образів періоду кінця ХІХ і початку ХХ століть.

У фільмі неоднозначно подано романтику, реалізм і навіть фантастику, колоритно зображено Україну часів Австро-Угорщини. У фільмі є як пересічні, так і невипадкові персонажі. Так, фокусник Ернест Торн, який робить вистави з елементами ілюзії та потім шукає хлопчика-утікача Філіпа у домі Аделі, — тут не просто чародійник-злодій. Він якраз для того, щоби продемонструвати головний мотив фільму – ілюзію, в яку так хочеться вірити Стефі. «Саме так фокусник Ернест Торн робить свої вистави. Напускає туману, заломлює світло від свічки у тьмяних люстрах. Він не обманює — він просто створює ілюзію. І люди бачать те, що самі хочуть побачити».

Що викликало неприємний дисонанс – оголеність героїнь. На початку мелодрами Стефа повільно роздягає, миє розкішне тіло господині у ванній з травами, а потім сама оголюється в самоті. Роздягається, роздивляється у дзеркало, наче порівнює себе з панею. А трейлер взагалі вводить глядачів в оману. Після перегляду трейлера може скластися враження, що у фільмі – багато еротики, а ще – натяк на лесбійські зв’язки між ключовими героїнями. Знову - ілюзія. Бо сюжет – про сестринські відносини, спільний побут, ревнощі за любов батька. На екрані – декілька оголених сцен тільки на початку, від яких надалі і сліду не залишається. Складається враження, що еротику тут подали тільки задля привернення уваги глядача до пікантного.

Не можна не відзначити й елементи фантастики, які з одного боку, оживляють розповідь, а з іншого – дещо відволікають від основного сюжету. Так, у стрічці можна побачити низку візуальних ефектів: оживають кулінарні рецепти Стефи та портрети на стінах господарського будинку; викинуті через вікно смажені лини стають живими, пролітають через місто та падають у річку; рухаються паперові фігурки людей під чарами фокусника.

Важливою у фільмі є й тема кулінарії. Приготування численних страв тут показали не так для того, щоби «возвеличити» кулінарні здібності Стефи, а щоби показати колоритний побут тодішнього населення. Приготування страв, накривання розкішних столів, уміння господарів добре почастувати гостей в ті часи справді відігравало важливе значення у повсякденному житті багатого люду. По вмінню готувати насамперед оцінювали господарські здібності хазяїв. Від початку й до кінця фільму можна побачити, як Стефанія порається на кухні, наповнюючи стіл великою кількістю наїдків. Аж не віриться, що одна дівчина може зготувати стільки добірних страв. Глядачам, які підуть на фільм на голодний шлунок, важко буде витерпіти перед «смачними» кадрами.

Анна СЕМЕНКІВ

Прокоментувати:

СОЦІУМ

29.03.2020 soroka
«Новий очільник ОДА прийшов, щоб навести порядок? Чи зайти «в долю?», – голова тернопільської «Хвилі» Олексій Станько
Будівництвом сільських амбулаторій на Тернопільщині, що так і не запрацювали, займалися ТОВ «Тербудсервіс» та ТОВ…

Подорож вихідного дня

15.11.2019 Анна Семенків
Видовищний Тернопіль побачили з кілометрової висоти (фото)
Попросились, щоби із нами розділили своє чергове здіймання над землею люди, яким доступна широта неба,…

Місто в кадрі

DSC_3688.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.