Захисник Дмитро Іващенко був серед тих, хто одні із перших відчули відповідальність і стали на захист держави, у складний час мужньо чинили опір ворогу. Саме тому в Тернополі цього патріота відзначили орденом «Лицарський хрест добровольця».

Дмитро Іващенко народився 20 червня 1989 року у столиці України. Батько – фотограф, мати – мікробіолог, а хлопець обрав фах політолога. Навчався у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. 

Як і багато інших хлопців, які згодом вступили до лав добровольців, пройшов Революцію Гідності. Патріотичний дух закликав Дмитра бути поруч із тими нескореними, волонтерами, яких згуртувала любов до України. Бути поруч з тими, хто стояв, будував барикади чи ділився – власними коштами, необхідним одягом, харчами, люб’язністю. Там таких, як Дмитро, були сотні. Які не могли сидіти, коли десятки людей було жорстоко побито, вбито в результаті наступу силовиків.  

А після днів Гідності й свободи почав наступати агресор, почалася війна. І знову внутрішній голос говорив Дмитру, мовляв, хто, як не ми, український народ, станемо на захист. Як сидіти, коли хтось гине, кров проливає. Щось всередині нуртувало, спонукало – сумління, мрії, злість. Гідність не дозволяла сидіти, бо скласти руки означало погодитися на приниження, дати ворогу загарбати Україну. І ось Дмитро Іващенко – серед добровольців. Воював із побратимами у Мар’їнці, Авдіївці, Шахті „Бутовка-Донецька“, Пісках, Донецькому аеропорту, Водяному, Опитному.

У 2014-му чоловіка призначили рядовим першої роти, а наступного року доброволець – уже командир третьої роти. У 2017-му відбув ротацію в ОТГ Волинь. Отримав відзнаку за оборону Донецького аеропорту.

Як Революція Гідності тоді, так і  війна зараз має продовжуватись до повної перемоги, наголосив під час нагородження орденом «Лицарський хрест добровольця» Дмитро Іващенко.

—  Приємно насамперед, що на церемонію нагородження орденом прийшло чимало людей. Серед присутніх є і побратими, з якими разом служили, наступали, обороняли одні одних в окопах. Дякую за проявлену повагу! Нагороди, які слугують згадками про наші бої – се, звичайно, добре. Та ми маємо розуміти, що боротьба триває і на передовій знаходяться бійці, на передову йтимуть люди. Попереду ще багато праці, нашої боротьби, без якої не матимемо перемоги, — звернувся Дмитро Іващенко.

Доброволець також зауважив, що заслуговують поваги люди, які жертвують малим та великим, щоб у цей складний час українці не просто зберегли те, що сьогодні мають, але й розвинули, збудували міцну державу.

Почесний орден «Лицарський Хрест Добровольця» вручили захиснику України з Тернопільщини,  військовослужбовцю розвідувальної роти Павлу Міщаку.

Народився чоловік 6 червня 1984 року в селищі Березовиця на Тернопільщині. У 1999 році закінчує Острівську ЗОШ I-III ступенів та вступає до Тернопільського державного музичного училища імені Соломії Крушельницької.

Любов до музики гармоніювала із патріотичним духом хлопчини.Так, у часи студентських років долучився до лав громадської спортивно-патріотичної організації «Тризуб» імені Степана Бандери. Разом із Павлом Міщаком в організації перебувало немало свідомих учасників громадського руху, які йшли шляхом послідовної революційної боротьби проти режиму внутрішньої окупації. Керівників «Тризубу» затримували, нав’язували звинувачення, забороняли діяльність на території ворожої Росії, однак патріотичну діяльність організації не вдалося нікому спинити.

Отак гартувався дух вояка на націоналістичних, державницьких ідеях тризубу. Під кінець 2013 року, після нетривалого в’їзду до Франції, чоловік повертається в Україну, а в лютому 2014-го вступає до лав 5-го окремого батальйону ДУК «Правого Сектору». Восени 2016-го, у зв’язку із контузіями, звільнився у запас, а через два роки вже приймав присягу на вірність Батьківщині у лавах Збройних сил України.

Сьогодні доброволець – військовослужбовець розвідувальної роти ВЧ А4267. Захисник добре пам'ятає, як у 2014-му сотні Самооборони Майдану взяли на себе відповідальність за захист Вітчизни. Саме тому й розуміє, якою дорогою ціною дається спокій на мирній стороні.

Вистояти, зберегти державу зможемо, коли збережемо єдність, не зрадимо інтереси Батьківщини – наголосила тернопільська волонтерка Христина Феціца, яка у Тернополі вручала Павлу Міщаку «Лицарський Хрест Добровольця».

—  Споконвіку наші герої боролися за нашу державність, незалежність. Ся боротьба триває і досі. Саме зараз ми об’єдналися у цьому наша сила та перемога. Низький уклін добровольцям, які вболіваючи за долю своєї країни, пішли на передову, і ціною своєї крові та власного життя зупинили сильного агресора, — звернулася волонтерка, вручаючи добровольцю почесний орден.

Мешканець Підволочиська Ільчишин Андрій Богданович (позивний «Святий») 14 жовтня став одним із 20-ти добровольців Тернопільщини, якого нагородили орденом «Лицарський хрест добровольця».

Андрій Ільчишин є добровольцем 131-го окремого розвідувального батальйону. Народився майбутній батько-герой 8 грудня 1971 року. Навчався у ЗОШ № 1 міста Підволочиськ. Вищу освіту здобув у Львові. Був учасником Революції Гідності. На війну пішов рядовим, а повернувся лейтенантом Збройних сил України.

Воював разом із сином та дружиною в одному підрозділі. Пройшов бої у Маріупольському, Луганському, Донецькому напрямках. Одружений та виховує трьох дітей – сина та двох доньок. Наразі працює в «Укртелекомі».

Нагороди: почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, почесний нагрудний знак Командувача сухопутних військ ЗСУ «За службу», почесний нагрудний знак президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнака 131 ОРБ «Хрест розвідника», почесний знак «За участь у бойових діях УНСО» ІІ ступеня. Окрім цього, медаль «За жертовність і любов до України», почесний знак «Маріуполь. Відстояли – Перемогли», відзнака «Ветеран війни – учасник бойових дій», відзнака «Учасник АТО».

Додамо, що першим із сім’ї Ільчишиних на війну пішов батько Андрій, пізніше до нього приєдналися дружина Олена Ільчишин-Грех, (позивний «Вишня») – понад 2 роки перебування у лавах добровольців та син Андрій Ільчишин, (позивний «Правий») –  понад 3 роки.

Під час церемонії нагородження «Доброволець Тернопільщини», яка відбулася 14 жовтня, орден «Лицарський хрест добровольця» отримав Янзюк Сергій Іванович (позивний «Пумба»).

26-річний захисник України проживає в Тернополі, народився 23 травня 1993 року у Підволочиську. Шкільні роки він провів у спецбудинку. До 3-го класу Сергій Янзюк вчився у місцевій школі, від 3 до 7 класу виховувався у школі-інтернаті для сиріт, 8-9 класи навчався у Тернополі. Здобував освіту в училищі № 9 та Тернопільському національному економічному університеті.

У 2016-2017 роках був у складі підрозділу «Браконьєри» 5-го батальйону української добровольчої армії. Наразі проходить службу в полку «Азов».

«Пумба» брав участь у боях за Іловайськ, Широкіне, Авдіївку.

За свою громадську позицію Сергій Янзюк удостоєний нагород, зокрема, «За службу Україні», «За воїнство і доблесть», «Честь та слава» ІІ ступеня, «За оборонну Авдіївки» («Стояли на смерть» – на звороті – прим. авт.). 

Серед почесних краян, яким вручили орден «Лицарський хрест добровольця» в День зaхисникa Укрaїни, була і мешканка Копичинець на Тернопільщині Марія Двадцята.

Дівчина народилася 25 грудня 1987 року у столиці України. Після закінчення Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №152 з поглибленим вивченням англійської мови пішла працювати. Потім переїхала до Львова. Ще у школі в дівчини прищепилася любов до вивчення мов. Захоплюється Марія і туризмом. Ночі під зоряним небом, відпочинок від буденності, спілкування з природою та мандри миловидними куточками України – се те, що чарує патріотку та дарує наснагу.

Доленосні події під час Революції Гідності спонукали дівчину приєднатися до оборонців Майдану. Спершу була серед достойних українців, які у ці дні три роки виступили за європейський вибір народу, а потім пішла доброволицею на війну. Брала участь у бойових дія в місті Щастя, будучи у лавах тих, хто, попри кулі снайперів, гранати, твердо стояв на позиціях.

Після повернення із війни додому почала займатися розведенням кроликів. Займається також будівництвом. Заміжня.

Як зазначила доброволиця на церемонії нагородження, Подвиг Героїв Майдану, полеглих бійців, їх патріотизм і відданість рідній землі завжди залишатимуться в пам’яті. Українці завше згадуватимуть тих, хто зміг повалити узурпаційний режим та захистити гідність українського народу.

—  Дякую кожному, хто долучається до нашої спільної боротьби: волонтерам, друзям, побратимам… Завдяки вам я відчувала на війні значну підтримку. Переглядаючи тепер світлини із зони бойових дій, із Майдану, я ніби знову занурилася в ті часи, коли гинули наші українці під ворожими руками. Дуже се боляче, коли бачиш, як убивають захисників, які вийшли, бо доля рідної землі їм небайдужа. Спостерігаю, що сьогодні на церемонію нагородження прийшло немало дітей, які є нашим майбутнім. Важливо, що все, що ми робимо для того, аби тут був мир та спокій, робимо насамперед для наших діток. Сподіваюся, що з них виростуть справжні українці, які в майбутньому розбудують нашу державу. Державу без війни. А ми виступили проти чи не найбільшого ворога у світі. Боронитимемо свої позиції надалі. Тому перед тим, як підписати перемир’я з Росією, я закликаю десять разів подумати. Бо звідки ми знаємо, що це не буде саме те перемир’я, через яке потім воюватимуть наші діти, — наголосила Марія Двадцята.

Захисниця-доброволиця додала, що не варто шукати компромісів із федерацією-агресором у питанні відведення українських військ, проведення виборів на непідконтрольних територіях Донбасу. Не потрібно допускати здачі національних інтересів.

Радецький Ігор Романович (позивний «Кеп») 14 жовтня був удостоєний ордену «Лицарський хрест добровольця» у рамках першої офіційної церемонії нагородження «Доброволець Тернопільщини».

Захід відбувся у Тернопільському академічному театрі ім. Т. Шевченка за участі добровольців, їхніх родин, організаторів, волонтерів та гостей свята.

Ігор Радецький – доброволець 131-го окремого розвідувального батальйону, проживає в Іспанії. Він народився 14 жовтня 1961 року у селі Великі Бірки.

Пішов добровольцем на війну, брав участь у боях Маріупольського напрямку (Іловайськ, Широкине, Піщевик, Павлово), Луганському напрямку: Катеринівка, Станиця Луганська. Ігор Радецький був у батальйоні «Кривбас» та виносив на собі свого важкопораненого сина Богдана з оточення в Іловайську. Одружений, виховує двох синів, проживає та працює в Іспанії.

Орден «Лицарський хрест добровольця» передали його сину Богдану.

Щодо нагород, то Ігор Радецький удостоєний також: орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Хрестом розвідника командування 131-го окремого розвідувального батальйону, нагрудним знаком «Іловайськ 2014», нагрудним знаком «Учасник АТО», почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – Перемогли», нагрудним знаком «За жертовність і любов до України».

Феномен добровольства здавна притаманний українцям. Століття тому прадід тернополянина Віктора Ратушного у проводі ОУН боровся задля втілення заповітної мрії про незалежність України, а тепер, у час творення новітньої історії України, сам Віктор пішов воювати проти російського агресора.

Спільно з 16-ма іншими добровольцями Тернопільщини Віктора Ратушного у День захисника України цьогоріч прижиттєво нагородили орденом «Лицарський Хрест Добровольця».

Позивний у Віктора – «Вальтер». Хлопець народився та проживає в Тернополі. Доброволець 6-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор». Ще з дитинства Віктор надихався героїзмом та відчайдушністю прадіда Івана, котрий був провідником ОУН на Кіровоградщині. Як згадує родина свого славного предка, у Івана склалося непросте життя, та був чоловік великою людиною – від крайового до професора університету у Глазго – місті на заході Шотландії.

В цей непростий та героїчний час боротьби за власну державу Віктор Ратушний, спільно з сотнями інших патріотів і патріоток, пішов на війну добровольцем. Мав бої у Мар'їнці. Під Донецьком у 2019 році вояк отримав вогнепальне поранення, коли під час евакуації із позиції потрапив зі своєю групою в засідку.

Сьогодні Віктор – керівник книжкового видавництва та підприємець. Одружений, виховує двох доньок. Сповідує чоловік націоналістичні погляди. Як мовиться, в українського націоналіста Велика Ідея в серці, вогонь революційного духа в грудях, міцні й гнучкі м'язи, сталеві нерви, бистрий соколиний зір і слух та твердий п'ястук. 

—  Хоч не кожен може захищати нашу країну зі зброєю в руках, та усякий із нас може по-іншому показати, що вболіває за свою Батьківщину. Так, у кожному вчинку у будь-яку хвилину життя ви покажете обличчя своєї України. Нехай ваші дії будуть не соромом для тих,х то поліг за наше мирне майбутнє. Гідний приклад показуйте і своїм дітям. Аби наші нащадки знали, хто зі зброєю в руках першими протистояли озброєній російській армії, — зазначив Віктор Ратушний на церемонії нагородження.

Як наголосив доброволець, саме завдяки багатьом героїчним представникам української нації – їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора, дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію. 

Під час урочистостей з нагоди вшанування добровольців Тернопільщини орденом «Лицарський хрест добровольця» нагородили 20 захисників України (17 – прижиттєво та 3 – посмертно).

Почесну відзнаку отримав тернопільський студент Гуменюк Володимир Володимирович, який від 18 років воює за нашу державу.

Володимир є добровольцем  ДУК «Правий сектор», його позивний «Історик».

Народився юний боєць у Тернополі 7 серпня 1997 року. Навчався у ЗОШ № 19 та Тернопільському національному технічному університеті ім. Івана Пулюя. На схід відправився потай від рідних. Пройшов бої у Донецькому напрямку: Мар’їнці та Авдіївці.

– Хочу попросити лише одне: не дати плюнути в лиця живим і на могили мертвих, – зауважив під час нагородження Володимир Гуменюк.

Зазначимо, що хлопець – неодружений, зараз Володимир Гуменюк продовжує навчання та живе мирним життям, проте у разі необхідності готовий знову піти у «гарячу точку», аби захистити свою державу.

Майдан, а потім війна – ось так із зими 2013 року склалося життя Євгенія Приходька добровольця Тернопільщини, якого 14 жовтня вшанували орденом «Лицарський хрест добровольця».

Народився Євгеній Приходько 27 травня 1988 року. Закінчив школу в містечку Сосниця Чернігівської області. Навчався у сільськогосподарському технікумі, а потім була армія – з 2006 по 2007 роки. Коли повернувся зі строкової служби, вступив до Чернігівського державного інституту економіки і управління. Закінчив виш у 2012 році.

Коли розпочався Майдан, Євгеній не міг залишатись осторонь боротьби українських громадян за свої права. Так, 1 грудня 2013 року поїхав до столиці України. Цього дня в центр Києва з’їхалися ще сотні тисяч людей, обурених корупцією, міліцейським свавіллям, узурпацією влади, політикою русифікації та зближення з Росією.

А після Революції Гідності хлопець вирушив добровольцем на війну. Був у складі українського волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри», ДУК «Правий Сектор». Брав участь у звільненні міст Авдіївки та Красногорівки, селища Піски, височини Савур Могили.

На сьогодні доброволець займається національно-патріотичним вихованням молоді на Чернігівщині. Організував табір «Сіверська Січ». Під час спортивно-патріотичних занять в таборі діти вчаться верховій їзді та стрільбі з лука. Навчаються також вправлятися з автоматом Калашнікова та сюрикенами, плавають на човнах, виявляють місця радіозв’язку ворога та знешкоджують їх.

 В центрі табору майорить прапор – це реліквія Січі, його привіз з Авдіївки брат Євгена. На прапорі надписи бійців. В наметах підлітки вчаться розбирати автомат. Зброєзнавство в таборі викладають військовослужбовці, бійці ООС, поліцейські.

Сам організатор занять Євгеній Приходько розповів, що за літо в «Сіверській Січі» відпочине до п’ятисот дітей з усієї області. Окрім проведення дозвілля за патріотичним вихованням, Євгеній разом із дружиною Мартою – щасливі батьки – виховують донечку Іванну.

На урочистій церемонії нагородження «Доброволець Тернопільщини» Євген Приходько отримав орден «Лицарський хрест добровольця» з рук волонтерки Марії Шестопалки та активістки Ірини Чорної.

—  Дорогих наших захисників часом називаю своїми синочками. Нехай Пресвята Богородиця подарує кожному із наших добровольців частинку миру, злагоди та спокою. Як кажуть у народі, разом ми – сила, тому йтимемо до перемоги спільно. Нехай здоров’я та веселість забуяє на нашій квітучій землі, бо кращої, аніж українська земля, ми не знайдемо. Хочу вклонитися перед нашими патріотами із «Правого Сектору», зокрема перед сим хлопчиною Євгеном, якого тепер нагороджую. Пам’ятаю, були випадки, коли волонтерила, готувала їжу для наших бійців. Була третя ночі, а ці хлопці допомагали мені дістатися додому. Вдячна їм за боротьбу, — звернулася волонтерка під час нагородження.

У Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Т. Шевченка 14 жовтня відбулося перше урочисте нагородження добровольців «Доброволець Тернопільщини».

Орден «Лицарський хрест добровольця» прижиттєво вручили 17-м захисникам, посмертно – трьом. Серед них – Стасів Михайло Ярославович – лікар-хірург, ветеран війни в Афганістані, ветеран російсько-української війни, майор медичної служби, військовий медик-доброволець 128 окремої гірсько-піхотної бригади.

Майбутній герой України народився 21 листопада 1968 року у селі Гайворовка Теребовлянського районі. Закінчивши місцеву школу у 1983 році, продовжив свою освіту у Бучацькому радгосп-технікумі. Згодом – учасник бойових дій в Афганістані. У 1989 році він стає слухачем підготовчого відділення Тернопільського державного медичного інституту, який успішно закінчує у 1996-му році.

Михайло поєднував роки навчання в медінституті із роботою медбрата. Після завершення навчання працював за фахом. Добровольцем ЗСУ став у серпні 2014 року. Він рятував життя солдатів у місті Попасноа, селищі Луганське, Станиці Луганська.

Його не стало раптово, 1 квітня 2016 року. Коли Михайло перебував вдома у нього раптово зупинилося серце у віці 47 років.

Почесну відзнаку «Лицарський хрест добровольця» на першій офіційні церемонії нагородження «Доброволець Тернопільщини» прийняла його дружина Наталія Стасів.

Зазначимо, що Михайло Стасів є переможцем громадського проекту «Перший народний праймеріз 2015» 100 кращих тернополян 2015. Його нагороджено орденом «Честь і Слава», медаллю «Захисникам Вітчизни», відзнакою «За мужність та милосердя», відзнакою Тернопільської міської ради.

Окрім цього, удостоєний відзнакою «За заслуги», званням «Почесний громадянин Тернополя», орденом «ЗА СПАСІННЯ ЖИТТЯ» – посмертно.