"Допоміг сформувати батальйон і рушив з ним на передову”: історія полеглого полковника з Тернопільщини
Заступник командира 85 батальйону тероборони полковник Сергій Лі вже був на пенсії, коли почалася повномасштабна війна. Тоді військовий зрозумів, що його знання і досвід зараз потрібні країні. Він допоміг сформувати батальйон і рушив з ним на передову, на Запорізький напрямок.
Вдова полковника, Людмила Лі каже, її чоловік загинув 9 жовтня під час стрілецького бою.
- Чоловік знав, що я дуже люблю квіти, завжди, де б він не був, в будь-якому полі, завжди нарве букет гарних польових квітів. Виходить з машини в бронежилеті і з букетом. Такий мій Лі… А тепер залишається тільки йому квіти носити.
Людмила Лі тепер щодня ходить на цвинтар, де похований її чоловік.
- Він постійно був в окопах з хлопцями на передовій. Йому було важко, він не виглядав на свій вік, але через шість місяців йому мало виповнитися 60 років.
Людмила зберігає улюблену форму чоловіка, каже, його позивний був "Брюс".
- На його формі є його позивний, бо прізвище — Лі, то так символічно туди був і Брюс.
Батько Сергія мав корейські корені, мати — з Росії. Сам він вважав себе українцем, розповідає його вдова. У 17 років він вступив у Сумське військове артилерійське училище. Згодом завершив київський університет оборони України. У 1998 році очолив ракетну бригаду. 24 лютого минулого року був на пенсії і займався своїм невеликим бізнесом.
- Коли почалася повномасштабна війна, одразу пішов у військкомат, йому запропонували стати комбатом, організувати. Бо зібралися люди, кожен хотів щось зробити, захистити свій край. Він був командиром з бойової підготовки.
Людмила каже, Сергій був гарним організатором і дбайливим лідером.
- Він підійде, кожного запитає: чи тобі тепло, сухо, чи ти ситий. Тому на нього всі і казали "Батько Лі".
Коли полковник поїхав на фронт, Людмила через місяць поїхала за ним на Запорізький напрямок. І з того часу була з ним на передовій.
- Я працювала там кухарем. Я не військова людина, але дуже хотіла допомогти. Спочатку, як і всі — готували, пекли, плели кікімори, намагалися наблизити перемогу і відбити того лютого ворога. А потім я все казала: "візьми мене до себе". Але я, як реп’ях причепилася і стала військовою. Ми були настільки щасливі і схожі один з одним. Він завжди сміявся і казав: "таку жінку, як ти треба пошукати". А я — щоб на другий кінець України під пулі, я нічого не боюся.
Людмила зберігає фотографії, які зробила, коли була з чоловіком на фронті.
- Він завжди був усміхнений. Його син Юра приїжджав до нас в частину, багато допомагав, він волонтерить.
Вдома є амуніція Сергія. Людмила розповіла, що у липні 2023-го полковник Лі отримав перше поранення, тоді життя йому врятував шолом.
- Влучив осколок, частина прорізала голову, але шолом був хороший і врятував йому життя, тоді чоловік залишився живий. Він завжди хлопцям наголошував: не шкодуйте грошей, бо це ваше життя і ви маєте бути в гарних засобах захисту.
За словами Людмили, в останні дні перед загибеллю, чоловік був спокійний і трохи сумний.
- Відбили штурм, зв’язку я з ним не мала. Зі штабом зв’язалася, сказали, мабуть він залишиться на позиціях, бо мають знов штурмувати. Хвилин 20 після того подзвонили і сказали, що Брюса поранили і везуть.
Людмила розповіла, що разом з чоловіком любили куховарити і мали багато планів. Після війни полковник Лі збирався зробити вдома музейний куточок, аби діти і внуки пам’ятали, як українці здобували перемогу. Тепер, каже жінка, потрібно втілювати плани самій.
Джерело: Суспільне Тернопіль
