Це судинна хірургиня, доцентка кафедри хірургії №1 Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Якимчук Олена.

Свій професійний шлях жінка розпочала у Незалежній Україні. Вона постійно навчається, покращує свою практику, і пишається тим, що працює в Україні.

Олена Якимчук із родини лікарів, тому в дитинстві замість казок гортала книжки з медицини. Проте продовжувати династію медиків не поспішала. Натомість дівчина хотіла стати журналісткою, придивлялася до «Києво-Могилянської академії»... Аж раптом у десятому класі потрапила з однокласниками на екскурсію на кафедру анатомії патологоанатомічного музею. Саме тоді усі ці склянки, пробірки, експонати запалили в ній інтерес та любов до медицини – й Олена подала документи до медичного вишу.

Вона хотіла, як і мама, бути акушеркою-гінекологинею, проте доля розпорядилася інакше. Спочатку слова очільника МОЗу про те, що країні потрібні сімейні лікарі та хірурги, а потім, що було вирішальним, захоплення старшими колегами, які своїм прикладом викликали у студентки повагу та бажання наслідувати їм.

Судинна хірургія – це непроста річ, у ній багато страшних та небезпечних речей, – усвідомила з плином часу Олена Якимчук, – Тут кожний випадок є унікальним, історії пацієнтів щоразу різні і вимагають особливих методів та підходів у лікуванні, тому велике значення має точність, філігранність техніки – це складно, але і цікаво, водночас.

По життю Олена неодноразово стикалася із поблажливим ставленням та недовірою до себе як до хірургині. На жаль, стереотипи заважають побачити в особі тендітної красивої жінки висококласного спеціаліста. Але своєю практикою та успішними операціями вона щоразу доводить зворотне. Показовим є один випадок. Якось колеги мимохідь попросили її глянути на ногу хлопця з травмою великої задньо-гомілкової артерії. Кровотечу було вже зупинено та рану зашито – лікарі вважали справу завершеною, проте Олена Якимчук розсудила інакше. Оглянувши проопероване місце, вона звернула увагу на набряк, що так і не вщухав. І лікарка вирішила переоперувати ногу, попри заспокійливі слова колег про те, що, мовляв, все буде гаразд, інша артерія візьме на себе функцію. Операція тривала понад дві години, хірургиня вшила венозну вставку… і кінцівка стала змінюватися просто на очах. За якихось 15 хвилин набряк зійшов. Тепер хлопчина бігає та грає у футбол, що навряд чи було можливим, не опинись поряд Олена Якимчук, яка, до речі, приїхала тоді зовсім до іншого пацієнта та мала обмежений інструментарій і час. Але інакше поступити вона просто не могла, бо порятунок життя та здоров’я людей – це те, чому вона присвятила своє життя.