І справді, школяр, для якого на першому місці завжди стоїть прагнення бути у всьому першим, нерідко в дорослому віці страждає на психологічні та фізичні розлади. Тернопільським батькам варто пам’ятати, що постійними супутниками учня-відмінника може стати: низька самооцінка; ревниве ставлення до успіхів інших; боязнь зробити помилку; апатія або навіть депресія через невдачу або через відсутність похвал; болісне сприйняття критики на свою адресу.

Як поділилася тернопільська психологиня, арт-терапевтка Тетяна Кітчак, батько чи мати рідко винні у формуванні «комплексу відмінника». На думку пані Тетяни, на вироблення підвищеного прагнення дитини до успіху впливає радше сімейна система – батьки часто доволі прискіпливі і до себе та своєї діяльності, що «торкається» й дитини.

— Люди часто очікують від дітей значно більше, ніж ті можуть дати, при цьому дорослі можуть часто не враховувати вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини часто. Аби не допускати цього, варто: звіряти власні вимоги стосовно того, чи адекватні вони віку, стану, потребам та здібностям дитини; не оцінювати та не порівнювати малечу з іншими дітьми («А Петрик/Оля кращий!»); помічати та заохочувати спроби до діяльності, навіть якщо дитина може не досягнути успіху. Потрібно також учити дитину, що помилятися – не страшно і, що цінніше, доводити це власним прикладом. Пояснювати, що важлива не оцінка заради оцінки, а процес чи результат власної роботи. Приймайте дитину таку, якою вона є, не намагаючись «виправити» у ній щось. Заміть того, щоб критикувати дочку чи сина, шукайте способи вирішення чи вихід у складних ситуаціях, — наголосила Тетяна Кітчак.

Жінка підмітила, що батькам не варто забувати спостерігати за собою, адже дорослі завше є прикладом для дитини. Потрібно не тільки самим уникати оцінювання власних дій, але й не допускати, щоб дитина відчувала себе у системі вічного оцінювання.