Оксана Венгер із Копичинців вже понад рік створює гігантські маки, тюльпани, орхідеї, лілії, півонії, троянди, які не просто прикрашають інтер’єр, але й світяться.

Квіти з ізолону, фоамірану та органзи, квіткові бра й торшери жінка робить вже понад рік. Каже, вперше побачила такий витвір у торговому центрі. З того часу й зацікавилася.

– Якось в одному із торгових центрів Хмельницького я побачила ростові тюльпани з ізолону. Навіть зробила з ними кілька фото, бо дуже сподобалися. Коли повернулася, одразу почала шукати в інтернеті інформацію про цю техніку. Подивилася, які матеріали та інструменти потрібно, замовила їх й спробувала собі. З першого разу квітка вдалася. Як творчій людині мені результат дуже сподобався. Рукоділля для мене – не щось нове, раніше я працювала з глиною, тому якийсь досвід був, – розповідає Оксана Венгер.  

Жінка за професією – вчитель образотворчого мистецтва, а тому до створення кожної квітки підходить з особливим мистецьким смаком.

Майстриня зазначає, ізолон у створенні ростових квітів почали використовувати не так давно. Він ідеально підходить для рукоділля. Матеріал – не шкідливий, не має неприємного запаху, легко миється.

– Для створення квітів я використовую здебільшого ізолон. Він з’явився на ринку не так давно. Але кілька місяців тому я записалася в оналйн-школу зі створення ростових квітів. Там дізналася про багато інших матеріалів – органза, пластик, на який потрібно наклеювати кольорову плівку й працювати як з ізолоном. Нещодавно ми з чоловіком спробували попрацювати з електрикою, аби квіти були не просто окрасою інтер’єру, а світилися. Також починаю створювати й квіткові настінні годинники, – ділиться Оксана Венгер.

У роботі жінка використовує будівельний фен. Вирізає з ізолону необхідні деталі й під дією гарячого повітря надає їм необхідної форми. Щодо використання електрики, то спектр досить різноманітний – є і звичайні лампочки, і на пульті, що дає можливість змінювати колір світла.

Час створення таких флористичних шедеврів залежить від їх складності. Маленькі квіти Оксана Венгер створює два дні, великі – від семи до десяти днів.

– Найвищі квіти, які я виготовляла, сягали два з половиною метри у висоту. Найменші – 60 сантиметрів. Дуже маленькі квіти важко робити, бо неможливо приклеїти дрібні елементи до основи – обпікає пальці, тому я надаю перевагу квітам-гігантам, – пояснює майстриня.

Ще один виріб Оксани Венгер – крила з поліізолу, які використовують під час фотосесій як дорослі, так і діти.

Наразі жінка продовжує навчатися в онлайн-школі зі створення ростових квітів. Каже, попереду чимало творчих планів та експериментів з матеріалами.

Унікальну виставку «Кобзарів» Борщівського обласного краєзнавчого музею сьогодні, 9 березня, відкрили у тернопільському «Бункермузі».

В експозиції представили півтори сотні видань різних років, а загалом колекція музею складається з трьохсот «Кобзарів».

Вчений секретар Борщівського обласного краєзнавчого музею Леся Грабик розповідає, кожне видання – унікальне, має свою історію.

– З часу заснування музею, а це – понад 40 років, ми збирали великі колекції – археологічні, етнографічні, а почесне місце серед них посідає ця колекція «Кобзарів». Ми часто презентуємо її у різних містах, адже вона є найбільшою у Західній Україні. У 1993 році в Борщівському обласному краєзнавчому музеї було створено єдиний у Західній Україні відділ музею Тараса Шевченка – три кімнати. З того часу ми започаткували формування колекції «Кобзарів», – каже Леся Грабик.  

Є в колекції й такий «Кобзар», який, можливо, за життя тримав у руках геніальний поет.

– Сьогодні до Тернополя ми привезли 150 «Кобзарів». Ексклюзивне – прижиттєве. Ймовірно, сам Шевченко колись тримав його у руках. Цей «Кобзар» видали у 1860 році в Петербурзі коштом відомого цукрозаводчика Платона Симиренка. Також унікальним є перше ілюстроване видання «Гайдамаки» з 1886 року, воно містить рідкісні ілюстрації, – розповідає Леся Грабик.

В Українському домі «Перемога» сьогодні, 5 березня, нагородили переможців конкурсу малюнків «Зимовий Тернопіль».

Упродовж місяця три сотні учасників не лише з Тернополя, але й Києва, Львова, Кременця, Рівного передавали красу «Файного міста» на полотнах у техніках «Графіка», «Живопис» та в нестандартних техніках.

Переможців визначено в різних вікових категоріях та у різних номінаціях.

– Я у 60-х роках приїхав до Тернополя. З того часу малюю його і зимою, і влітку, і весною, і осінню. Відтоді робіт є вже більше п’яти сотень. Усі малюнки, які сьогодні тут представлені, є найкращими. Бажаю малювати, малювати і ще раз малювати наше чудове місто. А коли підростете, приєднуйтеся до наших пленерів, – зазначив під час нагородження заслужений художник України Євген Удін.

Про враження від участі у конкурсі учасники розповіли «Сороці».  

– Сьогодні я отримала диплом за перше місце. Дуже радію, адже взяла участь у такому конкурсі вперше. На моїй роботі зображено тристоронній годинник, що знаходиться у центрі Тернополя. Захоплююся малюванням ще з дитинства. Дуже дякую мамі за те, що у п’ятирічному віці віддала мене на гурток малювання. З того часу з фарбами не розлучаюся, – каже учениця тернопільської школи № 15 Вікторія Дущак.

Катедральний собор у нічний час зобразив учень Тернопільського ліцею № 21 – спеціалізованої мистецької школи імені Ігор Герети Захар Лабяк.

– Я малюю практично від народження. Любов до мистецтва мені передалася ще від прабабусі та прадідуся, які дуже гарно малювали. Прадідусь навіть створив дуже красиву картину, коли перебував у Сибіру. У майбутньому я хочу стати професійним художником, тому вже зараз активно над цим працюю, – поділився Захар Лабяк.  

Організували конкурс управління освіти і науки міської ради, Тернопільський комунальний методичний центр науково-освітніх інновацій та моніторингу і ГО «Євген Удін і Компанія».

Жіноча краса не має вікових обмежень. Цю тезу підтверджує фотовиставка «Антиейджизм», яку сьогодні, 3 березня, відкрили у Тернополі.

В Українському домі «Перемога» презентували відверті світлини дев’яти жінок «золотого віку». Усі вони – учасниці проєкту Тернопільського міського територіального центру під назвою «Антиейджизм».

Із жінками упродовж трьох місяців працювали психологи, стилісти, візажисти, перукарі, а фотограф Вілена Орловська закріпила результат фінальною фотосесією.

Про свої враження від участі в проєкті учасниці розповіли «Сороці».

– Зйомки проходили у дуже піднесеній атмосфері. Все вдавалося, я зовсім не комплексувала і легко увійшла в роль моделі. Радію, що сьогодні можу бачити такий гарний результат, але сумно, що проєкт завершується. Це – вже історія. Звісно, будуть нові ідеї, у яких я обов’язково братиму участь, – каже 62-річна Любов Корнелівна Салова.  – Тернопільський міський територіальний центр я відвідую вже 7 років. Взагалі веду активний спосіб життя – їжджу на електричному самокаті, подорожую, люблю спорт.

Аби розділити радість на виставку прийшла й подруга Любові Салової – народна артистка України Люся Давидко.

– Ми із Любою зустрілися на лікарняному ліжку під час пандемії коронавірусу. Так почали спілкуватися й стали добрими друзями. Ця виставка – гарна, святкова. Я як жінка добре розумію те, якими ми можемо бути, якщо хочемо, – поділилася Люся Давидко.

Ще одна учасниця проєкту «Антиейджизм» – тернопільська журналістка, письменниця, поетеса, громадська діячка Леся Любарська.

– Ми – жінки, які заперечують старість. Хочемо бути завжди молодими, впевненими в собі й бажаємо цього іншим. Для того, аби оголитися на фотосесії також потрібна впевненість. Звісно, всі світлини пристойні, вони добре розкривають красу та ніжність жінок «золотого віку». Головне – аби в душі була радість, любов та внутрішня краса. У своєму вірші я кажу: «Ми буденності сказали «ні». І хай там що говорять, комусь – мурашки по спині, для нас – емоцій море». Звісно, не кожен може позитивно ставитися до цієї фотосесії, але ми отримали дуже багато хороших емоцій, – зазначила Леся Любарська.  

Чемпіонат Тернопільської області з фрістайлу (могул) сьогодні, 26 лютого, зібрав у тернопільському гірськолижному комплексі «Savych_Park» майже сотню юних лижників.

У швидкості, вправності виконання акробатичних елементів та ритмічності поворотів змагалися вихованці дитячо-юнацької спортивної школи «Екстрім» різних вікових груп. Менші учасники по черзі пройшли через трасу, а найстарші вихованці також виконували стрибки з трампліну.

– Сьогоднішній чемпіонат проводить управління фізичної культури і спорту Тернопільської ОДА. Наймолодші вихованці школи «Екстрім», які сьогодні беруть участь, народилися у 2015 році. Найстарші – з 2003 року. Кожен із них тренується різну кількість часу. Хтось прийшов до нас цьогоріч, а хтось – присвятив лижному спорту вже декілька років. За сьогоднішніми результатами ми відберемо дітей для участі у всеукраїнських змаганнях, – каже старший тренер відділення могул дитячо-юнацької спортивної школи «Екстрім» Оксами на Щербанюк.

Про свої враження від участі у чемпіонаті «Сороці» розповіли юні учасники змагань.

– Я дуже люблю кататися на лижах, а ще ходжу на футбол. Треба багато тренуватися і кататися, щоб все вміти. Я навчаюся у другому класі, – каже Данислав Любінський. – Сьогодні я отримав третє місце, дуже радію, що зміг так добре з’їхати.

Його братик – 5-річний Тихомир тренується разом із Владиславом.

–  Ми з братиком любимо кататися на лижах та грати у футбол. Завжди робимо це разом. Я почав кататися недавно, але мені це подобається, – розповідає Тихомир Любінський.

А 16-ти річна учасниця змагань Яна лижним спортом займається ще з першого класу.

– На лижах я стою вже 11 років. Не уявляю, яким було б моє життя без цього виду спорту. Коли я їду трасою, відчуваю кайф. Це такий адреналін, якого немає у нашому звичному житті, – зазначає Яна.

У різних вікових групах визначили переможців. Їм вручили кубки, медалі та грамоти. Решту учасників чемпіонату отримали солодкі подарунки.

Так, переможцями у своїх категоріях стали:

Дівчата 2013 р.н. і молодші

1. Кравчук Софія
2. Ардан Софія
3. Кондратюк Мар’яна

Юнаки 2013 р.н. і молодші

1. Кушик Платон
2. Любінський Тихомир
3. Пласконіс Владислав

Дівчата 2012 р.н.

1. Хома Вікторія
2. Подолянчук Дарина
3. Ткачук Тереза

Юнаки 2011 р.н.

1. Тарасюк Володимир
2. Соловій Артур
3. Любінський Данислав

Дівчата 2011 р.н.

1. Бондарук Софія
2. Плішко Катерина
3. Салій Ангеліна

Дівчата 2010 р.н.

1. Буштинська Віолетта
2. Нітефор Катерина
3. Кравчук Соломія

Юнаки 2008-2010 р.н.

1. Дорош Арсен
2. Олендр Матвій
3. Денисюк Ігор

Дівчата 2008-2009 р.н.

1. Рудик Каріна
2. Года Вероніка
3. Греса Аліна

Дівчата 2007 р.н. і старші

1. Журак Оксана
2. Королик Яна
3. Заяць Олена

Юнаки 2007 р.н. і старші

1. Ковбасюк Павло
2. Перець Дмитро
3. Буштинський Валерій

Справжнім трендом здорового харчування у світовій кулінарії стали пророслі паростки трав чи овочевих рослин – мікрозелень.

Дієтологи називають їх «суперфудом», адже мікрогрін, попри мінімальну калорійність, є джерелом великої кількості поживних речовин.

Про переваги мікрозелені та особливості її вживання «Сороці» розповіла тернопільський нутриціолог, експерт з харчування Анастасія Кожарко.

– Мікрогрін у здоровому харчуванні останнім часом став так само популярним як, наприклад, спіруліна чи чіа. Звісно, я не можу сказати, що це панацея від усього, але якщо ми введемо пророслі паростки овочевих рослин чи зернових у свій раціон, ефект буде дуже хорошим. Коли люди чують слово «мікрозелень», то, чомусь, найперше їм на думку спадають саме паростки пшениці. Так, у нас справді поширений цей вид мікрозелені, однак вирощують найрізноманітніші рослини – руколу, горох, редиску, буряк, базилік тощо, – каже Анастасія Кожарко.

Мікрогрін сповільнює процес старіння

Мікрозелень не просто зміцнює імунітет, але й омолоджує організм, каже експертка з харчування.

– Будь-яка зелень дуже корисна, бо містить спектр вітамінів, а особливо – фолієву кислоту. Вона є в небагатьох продуктах, зокрема міститься у зелені. Якщо ж брати мікрозелень, то у ній фолієвої кислоти та антиоксидантів є в рази більше, аніж у дорослих рослинах. Це допомагає сповільнити процес старіння. На чому базується старіння – у людському організмі утворюються вільні радикали, а антиоксиданти захоплюють їх. У такий спосіб вони впливають на молодість. Часто антиоксиданти навіть називають елементами молодості, саме тому я б радила включати їх у раціон, – розповідає Анастасія Кожарко.

Експертка також пояснює, що мікрогрін корисний й тим, що росте лише кілька днів.

– Мікрозелень росте недовго, а тобто бере із навколишнього середовища набагато менше усіляких негативних елементів. Якщо ми вирощуємо її в приміщенні, там немає шкідливих викидів, але є вуглекислий газ, який ми видихаємо. Відповідно, мікрозелень вбирає набагато менше негативних речовин, які ми потім будемо з’їдати, – зазначає Анастасія.

Вирощуйте культури, які ви вже споживали у дорослому вигляді

Чим різноманітнішою буде мікрозелень у раціоні, тим більше корисних елементів отримає організм, каже нутриціолог.

– Я раджу вирощувати ті культури, які ви вже вживали в раціон. Наприклад, якщо полюбляєте руколу чи базилік, то можете вирощувати мікрозелень цих культур, бо організму вони вже добре відомі, йому не потрібно до них адаптовуватися. Це дуже важливо для людей, схильних до алергії. Якщо ви вживали дорослі форми цих рослин, то паростки, звісно, не повинні викликати алергічних реакцій. Не зациклюйтеся на одному виді мікрозелені. Чим різноманітнішим буде ваш «зелений» раціон, тим більше користі отримає організм, – підкреслює Анастасія Кожарко.  

Половина тарілки – зелень

Зелень має бути у раціоні щодня, однак її варто комбінувати з іншими стравами, аби збільшити кількість корисних елементів, розповідає Анастасія.

– Половину тарілки може становити зелень, але я б не радила вживати лише мікрозелень. Якщо ми будемо додавати її до салатів, омлету, запіканок, то отримаємо набагато більше користі. Мікрозелень можна вживати й щодня, можна й кілька разів на тиждень. Звісно, краще не піддавати її термічній обробці, бо у свіжому вигляді мікрогрін містить більшу кількість вітамінів, а температура на них згубно випливає, – пояснює нутриціолог.

Насіння – із спеціалізованих крамниць

При купівлі насіння для вирощування мікрозелені важливо, аби воно було екологічно чистим, каже Анастасія Кожарко.

– Якщо ви плануєте вирощувати мікрогрін, то насіння обов’язково необхідно придбати спеціальне, аби воно не містило добрив та пестицидів. Мікрозелень росте недовго, а тому немає потреби захищати рослину від негативних чинників, обробляючи її хімічними речовинами, які дуже шкідливі для організму. Тому краще купляти насіння мікрогріну у спеціалізованих крамницях органічних продуктів. Так ми захистимо себе від отруєння, – пояснює Анастасія. 

Нутриціолог розповідає, що зрізану мікрозелень можна зберігати у холодильнику 5-7 днів. Чим триваліший термін зберігання, тим більше корисних властивостей втрачають паростки. Необхідно також захистити зелень від потрапляння вологи, бо це може спричинити процес загнивання паростків.

Квіткові шедеври, висота яких сягає 180-ти сантиметрів, виготовляє Наталія Войціховська з села Миролюбівка на Тернопільщині.

Гігантські півонії, жоржини, гортензії, троянди можуть прикрасити інтер’єр чи стати елементом декору будь-якого свята

Наталія Войціховська почала створювати ростові квіти три місяці тому.

– Я виготовляю не просто квіти, але й квіти-торшери, які ще називають світлячками. Три місяці тому вперше натрапила у мережі на фото таких виробів. Почала переглядати композиції великих розмірів й вирішила: а чому б й собі не спробувати?! Мене зацікавило, з якого матеріалу роблять такі шедеври флористики. Багато інформації я знайшла в «Ютубі», однак це були лише ази, а хотілося більше. Тоді я придбала майстер-клас у режимі онлайн й створила свою першу квіту – жоржину. Була дуже приємно здивована результатом роботи, – розповіла жінка «Сороці».

У доробку майстрині вже є понад два десятки квітів, у планах – гігантські гербери, кульбаби, маки, волошки, ромашки.

Необхідно кілька днів, аби створити таку квітку. Процес – нелегкий, потребує чимало матеріалів та інструментів, розповідає майстриня.

– Для виготовлення ростових квітів я використовую  будівельний фен, гарячий пістолет, канцелярський ніж, аерограф, дриль, молди. Матеріалами слугують ізолон, фоаміран. Вони легкі, не бояться води, перепаду температур, не провокують алергічних реакцій. Для стебла використовую металопластикову трубу, – каже Наталія Войціховська.

Жінка пояснює, хоч і фоаміран дорожчий, аніж ізолон, але квіти з нього виглядають як живі – бархатні та приємні на дотик.

Процес творення квітки складається із трьох етапів. Спершу майстриня вирізає деталі, згодом під дією температури надає їм необхідної форми. Останній крок – зібрати та склеїти між собою усі елементи.

– Я не працюю на швидкість, а на якість. Якщо є натхнення, то можна зробити композицію з трьох квітів за 5-6 днів. Бувало таке, що люди називали мої вироби «збирачами пилу», однак це не так. Їх легко можна помити, при цьому не пошкоджуючи матеріали, – пояснює Наталія Войціховська.

Надалі майстриня планує розвиватися у цьому напрямку. Каже, дуже хоче потрапити на офлайн майстер-класи, бо, на жаль, через карантин такої можливості зараз немає.

За професією Наталія – медсестра, однак ця робота їй не до душі.

– Я двічі пробувала працювати за спеціальністю, але вирішила не мучити себе, бо це – не моє. Присвячую себе сім’ї та створенню квітів у вільний час. Отримую від цього неабияке задоволення. Людина може шукати себе та вивчати щось нове упродовж всього життя, неважливо, скільки тобі років. Головне – бажання, натхнення, підтримка рідних та впевнений крок вперед. Бажаю кожному не боятися мріяти й діяти. Це не соромно, а вкрай важливо, бо усе в житті можливо, – підсумовує Наталія Войціховська.

«Зима, що нас змінила» – виставку з такою назвою сьогодні відкрили у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Експозиція присвячена вшануванню подвигу учасників Революції Гідності та увічненню пам’яті Героїв Небесної Сотні.

На стендах та оглядових вітринах представили особисті речі, світлини, документи і нагороди полеглих Героїв з Тернопільщини, а також філателістку, яка розповідає про період революційних подій в Україні взимку 2013–2014 рр.

– Цю виставку ми відкрили завдяки батькам Героїв Небесної Сотні. Адже саме вони привезли сюди речі своїх дітей – і з дитячих років, і з періоду Майдану, – розповів директор комунальної установи Тернопільської облради «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини» Євген Філь.

На відкриття виставки приїхали й рідні Героїв Небесної Сотні.

– Я хочу, щоб усі присутні тут змогли зазирнути в очі цим юнакам і одному дорослому чоловіку. Це – ті люди, які дуже багато зробили для України. Я намагався переконати свого сина, щоб він зберіг життя. Я виховувався у радянські часи. Підсвідомо у людей того часу заклався страх, ми іншої держави не бачили. А вони – молоді, вони не застали цього. Я пам’ятаю коли Устим був маленький, то знайшов в мене старий значок «жовтенятка» з Іллічем. Він взяв його в руки і каже: «тату, а що то за покемон?». Я хочу, щоб молоде покоління ніколи не повернулося у «совок» й не знало, як це, коли немає свободи слова, коли доводиться стояти годинами у черзі за хлібом. Я хочу, щоб наша держава була такою, за яку боролася Небесна Сотня. Я казав Устиму: «народиш українців, виростеш їх українцями, тоді держава буде». Він відповів: «тату, якщо я звідси піду, України не стане. Тому цю пожертву треба цінувати, не злити Майдан, не продати Україну, – зазначив батько героя Небесної сотні Устима Голоднюка Володимир Голоднюк.

Уже «на носі» той день, який найбільше асоціюється з коханням та романтикою – 14 лютого.

Вітрини магазинів та кафе забиті вщент святковим декором, а жодна рекламна вивіска не обходиться без маленького сердечка. Здається, навіть повітря в Тернополі сповнюється атмосферою свята та запахом квітів, які скоро знову стануть «хітом продажів» разом м’якими іграшками та шоколадом.

Усі ми звикли сприймати кохання як «метеликів в животі» та відчуття польотів на «сьоме небо», але психіатри описують цей чарівний стан трохи інакше.

Про закоханість, її стадії та «симптоми» тернопільська лікарка-психіатриня Діана Попович розповіла «Сороці».

Кохання викликає звикання

– Ми всі коли-небудь закохувалися. «Симптоми» такі: безсоння, втрата апетиту, ейфорія і вчинки, які в звичайному стані не робимо. Ці відчуття мало чим відрізняються від дії наркотиків і також викликають сильне звикання. У закоханих така ж мозкова активність, як і у наркоманів, які потребують дози, – пояснює Діана Попович.

Лікарка каже, під час закоханості система оповіщення про небезпеку (мигдалина) і система суджень і міркувань (префронтальна кора) у людині приглушені.

– Активність мигдалини зазвичай підвищується в стресових ситуаціях, ми використовуємо її для оцінки ситуації при спілкуванні, наприклад, бреше інша людина чи ні. Знижена активність в цих ділянках скорочує кількість негативних оцінок і недовіри до іншої людини, що дозволяє досягти більшої близькості. Тому у цукерково-букетному періоді ми ходимо у «рожевих окулярах». В цей час нейротрансміттер дофамін буквально затоплює наш центр задоволення. Активуються нейронні мережі, пов'язані з станами одержимості, манії і нерозсудливості. Аналогічним чином амфетаміни, кокаїн і опіати (героїн, морфін) запускають ці ж структури, – пояснює Діана Попович. 

Закоханість – не емоція

– Закоханість – це не емоція, як ми могли б подумати. Вона підсилює або зменшує наші емоції, функціонує як мотиваційна система. Закоханість вмикається і вимикається нейротрансмітерами, які виділяються в мозку: дофаміном, окситоцином і норепінефрином – комбінація, що викликає приємні відчуття. Початкові стадії любові розглядаються швидше як спрага або голод, аніж як стабільна, постійна емоція. Нас переповнює задоволення, приплив дофаміну наповнює наші рецептори. Він грає ключову роль у тому, як ми переживаємо почуття винагороди. Підсумок: ми відчуваємо блаженство, – розповідає Діана Попович.

Психіатриня зазначає, коли вивільняється дофамін і запускається система винагороди мозку, наша свідомість отримує повідомлення: «Зверни увагу на те, що відбувається, жадай це». Це і є причиною того, чому люди навіть після нещасливого кохання закохуються знову.

Почуття близькості відрізняється від романтичної любові

– МРТ-дослідження пар, які були щасливі в шлюбі протягом десятиліть, показали, коли вони бачили фотографії один одного, активність спостерігалася в інших областях мозку в порівнянні з «молодими» парами. Активність була помічена в ділянці, яка відповідає за материнський інстинкт. Тут вже вступає у дію гормон окситоцин. Це може стати поясненням тривалої, постійної прихильності один до одного в серйозних відносинах. Взагалі почуття близькості дуже відрізняється від романтичної любові. Закоханість – це запаморочення, захват, ейфорія, енергія. Коли ти відчуваєш глибоку прихильність, ти більш спокійний і задоволений, – наголошує Діана Попович. – Бажаю усім, щоб прекрасне почуття любові приходило завжди на благо, зближувало нас і в радості, і в горі, і ніколи не «відключало» голову.

Тернополянка Анастасія Салюк, яка навчається у 10 класі, видала першу художню книгу.

«Коханий Париж. За крок до мрії» – саме так називається прозове видання юної авторки, у якому вона поділилася враженнями від відвідин столиці Франції.

Про процес написання та видання книги школярка розповіла «Сороці».

– «Коханий Париж. За крок до мрії» – це історія про здійснення моєї заповітної мрії – поїздку до французької столиці. У цьому виданні я описала свої почуття, емоції, цікаві ситуації з відпочинку. Сподіваюся, книга надихне та змотивує читачів. Я намагалася наповнити її позитивними емоціями, адже кожному з нас їх по-особливому не вистачає, – каже Анастасія Салюк.  

Писати книгу дівчина почала у період весняного карантину, через рік після подорожі.

– Я побувала в Парижі весною 2019 року. Це була сімейна подорож із мамою, татом та молодшим братом. Враження були настільки сильними, що не покинули мене навіть через рік. Весною 2020 року я почала викладати свої спогади та емоції на папір. Поїздка була дуже яскравою і книжка, сподіваюся, вийшла такою ж. Вражень дуже багато, їх вистачило на цілу книгу, – розповідає Анастасія Салюк.

Над виданням дівчина працювала два тижні. До виходу книги у світ про неї знали лише рідні Анастасії й люди, які мали відношення до видавничих процесів.

– Перші читачі – батьки. Вони допомогли мені втілити цю мрію, зокрема матеріально. Я дуже хвилювалися, як на моє видання відреагують друзі. Окрема вдячність їм за підтримку. Саме друзі стали другими читачами, – зазначає Анастасія Салюк.

Серед захоплень дівчини – танці та читання.

– Дуже люблю художню літературу як українську, так і зарубіжну. Авторів улюблених немає, бо кожен письменник – це зовсім інша особистість із своїми історіями. Мені цікаво спостерігати за кожним автором. Особливо, якщо ти знаєш біографію і можеш здогадатися, з яким періодом життя пов’язана його історія, – каже Анастасія.

Перші сто примірників книги вже розійшлися. Днями видавництво додрукує ще один такий же наклад.

Десятикласниця не збирається зупинятися на досягнутому. Каже, видавничих ідей є ще дуже багато. Зараз Анастасія готується до іспитів, адже цьогоріч екстерном закінчує Тернопільську ЗОШ № 14 ім. Богдана Лепкого й планує вступати до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет української філології.