Його історія — це історія вкоріненої несправедливості, де від батьків до онуків тягнеться шрам від одного й того ж леза. Від розкуркулення і таборів предків до особистого розчарування — усе пронизане болем зламаних надій. Він знає, що цей режим — не новий, а лиш продовження того ж самого гніту.
Йому — 56. Родом — із села Доброводи, тоді ще Монастириського району. Військовий досвід здобув у морській піхоті на балтійських берегах, хоч хотів служити тоді в Афганістані. Але найбільша його особиста життєва драма у прагненні отримати мистецьку освіту. Чотири рази вступав до вишів на омріяний напрямок, розповідають у Тернопільському обласному ТЦК СП з посиланням на видання «20 хвилин».
— Служу від початку повномасштабної, — переходимо до розмови про вже сучасну історію. — Записався до взводу охорони 44 окремої артилерійської бригади. Совість не дозволяла відсиджуватись.
Там, на фронті, знову пише. Уже не вірші та п'єси, а роздуми щодо теперішніх реалій.
— Там немає визначних історій, — наче заперечує на просьбу пригадати епізоди з фронту. — Є суцільна рана.
Далі зізнається, що шкодує, що не може повернути штик на корупціонерів. Однак знає, що стоїть за свою землю. Згадує молодих побратимів, вважає що має тримати над ними «парасолю»:
— Не хочу ховатися за їхніми спинами. Поки ми є — вони ще не крайні. Я відчуваю свою місію — іти перед ними. Вирішив, краще сам піду на війну, ніж плекати внуків без батька.
Безпосередній командир Балтики на псевдо Чечен характеризує його лише з позитивного боку як відповідального сержанта, на якого можна цілковито покластися. Служать разом майже від початку. На час відсутності командира Балтика на правах повної довіри приймає і гідно виконує його обов'язки, користується авторитетом серед побратимів.
— В обов'язки Балтики входить охорона і оборона відведених нам об'єктів, — говорить Чечен. — Завдання з організації виконує чітко, маючи відповідний досвід і вольовий харакер, йому нескладно розподілити людей по бойових постах, його слухають і поважають.