Великогаївська громада вчора зустріла загиблого Героя, жителя  с. Баворів – Степана Гевка.

Кортеж із тілом зустрічали на колінах та з квітами. У кожному селі жителі спільно зі священнослужителями помолилися за душу загиблого.

З перших днів війни Степан поповнив ряди місцевої тероборони, а згодом - лави ЗСУ. Служив на Запорізькому напрямку.

У цивільному житті Степан був майстром, професійно займався мисливством.

Будучи вірним військовий присязі, захищаючи Україну, віддав своє життя за наш спокій та мирне небо. Йому був лише 41 рік.

Вічна пам’ять!

Вічна Слава Герою!

Фото: Великогаївська громада

Дві успішні атаки СБУ на Кримський міст в жовтні 2022 року та липні 2023 року продемонстрували, що росія не здатна захистити цей логістичний об’єкт. Тож він і надалі перебуватиме під загрозою через винахідливість української спецслужби та військових.

Про це йдеться у останньому звіті розвідки Міноборони Британії. https://twitter.com/DefenceHQ/status/1714879183271211392

«Хоч міст і повністю функціонує, але його використання залишається обмеженим через заходи, введені після першої української атаки в жовтні 2022 року, оскільки вантажівки та паливо продовжують перевозити поромами. Крім того, захист мосту вимагає від росії постійної концентрації великих сил, які могли б бути розгорнуті в інших місцях», - наголошує розвідка Британії. 

Нагадаємо, що СБУ вперше підірвала Кримський міст за допомогою вантажівки з вибухівкою. А вдруге міст атакували унікальні дрони «Морський малюк», які є власною розробкою СБУ. Також морські безпілотники підірвали десантний корабель «Олєнєгорський горняк», танкер «SIG» та ракетний корабель «Самум». А минулого тижня — уразили носій крилатих ракет «Буян» та корабель «Павел Державин».

Труха-Україна, разом з тернопільською мережею пабліків Труха, витратила 21 млн грн на допомогу ЗСУ. Зокрема, ці кошти були спрямовані на закупівлю дронів, військової амуніції, одягу та взуття, автомобілів, пального, інших необхідних речей та медичну реабілітацію бійців.

Допомога була надана різноманітним підрозділам та бригадам, зокрема, 128-ій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, яка зараз працює на Запорізькому напрямку.

Труха-Тернопіль – один з найпопулярніших телеграм-каналів Тернопільщини, частина найвідомішої мережі всеукраїнських пабліків «Труха», яка з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну допомагає нашій державі боротися з російською пропагандою, фейками та дезінформацією.

Адміністратор Труха-Україна Максим Лавриненко заявив, що команда каналу пишається тим, що змогла зробити свій позитивний внесок у боротьбу України за свободу та незалежність.

«Ми не збираємося зупинятися на досягнутому. Щодня удосконалюємо робочий процес, вчимося швидко розпізнавати фейки та дезінформацію. Продовжимо працювати і надалі, щоб допомогти нашій країні перемогти в цій війні», – сказав Лавриненко.

Труха-Тернопіль – це важливий партнер Збройних сил України на інформаційному просторі. Команда каналу надає неоціненну допомогу у боротьбі України за свободу.

Від початку повномасштабної війни росії проти України Міністерство охорони здоров’я разом із партнерами продовжують активно працювати над забезпеченням закладів охорони здоров’я безперебійним електроживленням. Адже через щоденні загрози обстрілів з боку російської армії українські медичні заклади працюють у надекстремальних умовах, що значно ускладнює процес надання медичної допомоги населенню. 

Так, у рамках підготовки до зими, українські медичні заклади мають 4 095 генераторів. Обладнання забезпечуватиме безперебійне енергопостачання, аби медзаклади могли повноцінно функціонувати навіть в умовах віялових чи аварійних відключень електроенергії. 

Зазначимо, що кожен із генераторів спрацьовуватиме у разі аварійного відключення електрики та постачатиме напругу в мережу. Тож у разі надзвичайної ситуації та завдяки автономним джерелам живлення у закладах охорони здоров’я безперебійно працюватимуть відділення інтенсивної терапії, операційні та критично важливе обладнання, яке рятуватиме життя пацієнтів. 

Міністерство охорони здоров’я висловлює вдячність всім партнерам та донорам за таку активну допомогу Україні у нелегкий час та за їх участь у забезпеченні стабільної та злагодженої роботи українських закладів охорони здоров’я. 

Пресслужба Міністерства охорони здоров'я України

Для справжнього кохання не стануть перешкодою ні воєнні дії, ні довга розлука.

Військовий з Тернополя Сергій Спільніченко на кілька днів приїхав із пекла війни, щоб одружитися із своєю коханою Наталею Волянюк.

Пара зустрічалася десять років. Сергій та Наталя планували зіграти весілля наступного року, та вирішили не чекати, а одружитися зараз, бо війна різко змінила усі життєві пріоритети.

– Ми познайомилися з Сергієм у 2012 році. Сиділи один навпроти одного у компанії спільних друзів. Його обличчя мені здалося дуже знайомим, але ми все ніяк не могли пригадати, де бачилися. Через місяць зрозуміли, що я брала в Сергія інтерв’ю, коли працювала журналісткою, – розповіла «Сороці» Наталя Волянюк.

Познайомилися 10 років тому

Дівчина каже, їхня з коханим історія розпочалася з дружби. Сергій сподобався їй своєю мужністю, силою, прямолінійністю та дещо запальним характером.

– На початку нашого спілкування у мене не було планів зустрічатися, але, як  згодом виявилося, у Сергія плани на мене вже тоді були. У травні ми почали дружити, а в липні зрозуміли, що по вуха закохалися, тож нашій дружбі прийшов кінець. Ось вже десять років ми разом, – зазначила Наталя.

Чоловік каже, в Наталю закохався одразу.

– З мого боку це було кохання з першого погляду. Звісно, що одразу я в цьому не зізнався, але потихеньку добивався свого, – підкреслив Сергій. 

Дівчина працює у Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки.

– Робота з дітьми додає натхнення. Коли ти бачиш щасливі дитячі очі, то віриш у світле майбутнє України. Хочеш щось робити заради того, щоб ці діти усміхалися і жили у вільній державі, – поділилася Наталя Волянюк.

«Сергій всією душею любить Україну і готовий її захищати»

Сергій до початку повномасштабної війни працював торговим представником, та в перші дні вторгнення росії в Україну вирішив, що піде захищати країну.

– Він у мене такий воїн-воїн, ніколи не залишався осторонь важливих подій для країни. Коли почався Майдан, одразу після побиття студентів Сергій зібрав рюкзак, сів в автобус й відправився до столиці. Вранці 24 лютого, почувши цю страшну новину, я вже знала, що він піде у військкомат. Не могло бути по-іншому. Він у мене такий ще з дитинства! Всією душею любить Україну і готовий її захищати, – поділилася Наталя.

Щоб відволікти себе від поганих думок, дівчина пішла волонтерити.

– Як кожна жінка я почала хвилюватися. Пам’ятаю, як було страшно, коли Сергій поїхав на Майдан, але розумію, що зараз все в рази небезпечніше. Щоб не сидіти вдома і не думати про погане, вирішила зайнятися волонтерством. Це рятувало. Сергій на своєму фронті, я – на своєму, – каже Наталя.

У квітні Сергій з побратимами відправилися на Харківщину, а згодом поїхали боронити від окупантів Донеччину.

«Я захотіла стати дружиною Сергія, а не просто бути його дівчиною»

Пропозицію руки та серця Сергій зробив два роки тому під час відпочинку на Дністрі. Зіграти весілля пара планувала у 2023 році.

– У цей важкий час я не хотіла бути просто дівчиною чи нареченою Сергія. Чомусь, це стало для мене дуже важливим. Кажу, давай, може, тебе відпустять на кілька днів і ми одружимося зараз. Так і сталося. Коханий приїхав із гарячої точки на кілька днів, тож ми стали на весільний рушник, – розповіла Наталя.

Сергій зізнається, коли почув, що його на декілька днів відпустять додому, радості не було меж.

– Я не міг повірити в те, що мене відпустили і скоро я побачу рідних Хвилювався, щоб при першій зустрічі не розплакатися. План провалився – при зустрічі з Наталкою ми довго стояли, міцно обійнявшись, і без сліз не обійшлося. Рішення стати сім’єю було прийняте давно. Тому я вирішив, що ніякі орки не зможуть завадити нашим планам, – підкреслив чоловік.

Одружилася пара на Єлисейських полях у Тернополі в колі найрідніших людей Це місце для них є символічним. Сергій та Наталя тут часто відпочивали у мирні часи. Уже після перемоги закохані повінчаються та відсвяткують весілля.

Мріють про донечку

Сергій Спільніченко і Наталя Волянюк переконані, що вже скоро Україна переможе рашистів. Пара мріє про життя у вільній країні та донечку, яка нещодавно навіть наснилася Наталі.

– Матері та дружини, які чекають своїх синів та чоловіків з війни, мають надзвичайну силу. Це – Жінки з великої букви. Я з власного досвіду знаю, як вони тримаються. Ми з моєю подругою, чоловік якої служить з Сергієм, зібрали кошти та вдвох завезли автвіку на передову. Були люди, які називали нас божевільними. Мовляв, воїни відправляють своїх дітей та дружин за кордон, а ви їдете на війну. Тоді мене питали, чи не страшно. Що справді страшно, то це більше не побачити близьку людину! – поділилася тернополянка.

До Києва прямують 11 пасажирських автобусів, завантажені гуманітарною допомогою. Це подарунок для української столиці від Риги.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook мер Києва Віталій Кличко.

«11 пасажирських автобусів, які  передала Києву влада Риги, вже перетнули кордон і прямують Україною до столиці. Автобуси завантажені майже 80 тоннами гуманітарної допомоги», - зазначив Кличко. 

Мер Києва висловив вдячність латвійським партнерам за підтримку.

«Дякую латвійським друзям і готуємось зустрічати в Києві таку важливу допомогу від партнерів!» - наголосив він.

Раніше повідомлялося, що німецькі партнери на прохання Кличка передали Києву 12 реанімобілів та 8 пожежно-рятувальних автомобілів.

Спритний, безстрашний та добродушний – так свою незвичну домашню тварину описує тернополянка Анна Бус. Жінка вже 4,5 роки виховує тхора Фреда.

Ще з дитинства пані Анна любить доглядати за тваринами. Якщо собаками, кішками, морськими свинками чи кроликами нікого не здивуєш, то домашні кури, гігантські равлики, стриж чи тхір – доволі незвичні мешканці квартири, але не для нашої співрозмовниці.

Як доглядати за тхором в домашніх умовах, чим він харчується та як взаємодіє з іншими тваринами – Анна Бус розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Хотіли єнота

Ми з чоловіком довго думали, яку тваринку завести, зупинилися на єноті. Якось я їхала з таксистом і розповіла йому про цю ідею. Виявилося, що він – власник єнота. Чоловік каже: «Бачите який у мене дешевий телефон? Це не тому, що я бідний, а через те, що єнот втопив усе, що було в хаті». Я прийшла додому і кажу до чоловіка: єнот відміняється.

З часом ми вирішили, що хочемо завести тхора. Знайшли Фредді аж у київському притулку. Він був хворим. Жінка, яка нам його передавала, сказала, що всіх здорових вже розібрали, а цей знадобиться хіба на досліди. Я уявила, як в цю маленьку беззахисну тваринку штрикають голки, тому без вагань вирішила забрати Фредді. У нього був  підвивих ніжки, який не лікується, обгризене вухо, а потім ще й впав з ліжка і зламав зуб. Вдома ми поставили його на ноги – лікували, відгодовували і привчали до життя в квартирі. Я упродовж року робила тхорику масажі, поки він спав, аби ніжка хоч трохи функціонувала. Тепер Фред – повноцінний член нашої сім’ї. Рідні та друзі його обожнюють.

Макарони та морозиво – заборонена їжа

Тхорики харчуються сухим кормом та натуральною їжею. Ми годуємо Фредді переважно усім натуральним. Щодня він їсть м'ясо – індик, курка, шлуночки, серця, печінка. Я роблю фарш і готую його разом з подрібненими вівсяними пластівцями. Любить Фред і в’ялене м'ясо, яке ми купляємо у зоомагазинах. Їсть хурму та виноград, але категорично відмовляється від яблук. Коли був малий, любив макарони, та згодом ми дізналися, що тхорикам не можна їх їсти, так само як і морозиво, яке Фредді обожнював. Влітку він їсть два-три рази в день, взимку більше – до п’яти. Якщо якась їжа йому не підходить, я одразу це помічаю, бо Фред стає млявим, має нездоровий вигляд та й живіт болить. Але частіше він просто не їсть того, що йому б могло зашкодити. 

Про догляд

Доглядати за тхором не дуже важко. Чешемо його рідко, хіба у період линяння. Ми називаємо цей час «кризовим» для сім’ї, бо повсюди повно шерсті, прибирати треба кілька разів в день. У цей період важливо, щоб він добре харчувався, ми даємо Фредді перепелині яйця. Чистити зуби та купатися наш тхорик не любить, але доводиться його вмовляти. Коли хоче гуляти – підходить до дверей і кличе нас.

Ближче до літа Фред буде прокидатися на світанку – о 5-6-й годині ранку. Сам гратися не вміє, тому, звісно, будить і мене. Десь через дві години він знову лягає спати і прокидається о 10-ій. Взимку в сплячку не впадає, але багато їсть та спить. Фред має багато сховищ, в яких любить поспати, – під диваном, в корзині з брудним одягом. Одного разу він навіть викинув з кришталевої вази усі горіхи і зробив там собі гніздо.

На фото: Фред 

«Фред – хлопець з характером»

Коли Фредді тільки потрапив до нас, він був злюкою. Укуси тхорів досить небезпечні, тому на початках я намагалася підходити до нього близько, одягнувши грубі шерстяні шкарпетки на руки. Якось ми залишили його вдома самого на весь день, він дуже засумував і після цього став спокійним та доброзичливим. Тепер ми можемо Фреда залишити самого максимум на день, бо він не любить самотності. Плаче так, що аж щоки мокрі.

Наш тхір – хлопець з характером. Він наполегливий, безстрашний, добродушний, сприймає світ позитивно як і ми, його господарі. Фредді любить людей, вважає їх друзями. Він поводиться зі мною та з іншими людьми по-різному. З чоловіком, наприклад, заграє, намагається бути смішним, краде його тапочки. Мене, мабуть, вважає людиною, на яку можна покладатися, адже я з ним 24/7. Навіть коли працюю, Фредді любить сидіти на руках.

На фото: стриж, якого прихистила Анна Бус 

На фото: ще одна домашня тваринка Анни Бус – африканські равлики 

Задирався до пітбуля

Фредді дуже відважний, він нічого не боїться і дуже терплячий до болю. Якось під час прогулянки він загравав до пітбуля. Собака, звісно, сприйняла його за мишу. Ми з господарями пітбуля ще довго сміялися з цієї ситуації. Взагалі з іншими тваринами Фред не взаємодіє, він байдуже ставиться до них, наче не помічає. У нас на дачі є коти, то вони дратують Фредді. Якось він, кульгаючи, з такою швидкістю за ними біг. Але ми намагаємося не допускати конфлікту між ними, бо тхори – хижаки. Колись в Англії мисливці навіть брали їх на полювання за зайцями.

Подаруєш час – отримаєш результат

Якщо хтось хоче завести тхора, то я раджу добре подумати, адже ця тварина потребує не менше часу, аніж дитина. Поки тхорик маленький, його треба кожні три години годувати, привчати до горщика, виховувати. Думаю, велику роль відіграло те, що ми завжди були поруч з Фредом, він увібрав в себе наш характер. Кожна домашня тварина наслідує те, що ми їй показуємо. Хоч Фредді залюблений і не знає слова «почекай», але любов і терпіння до цієї тварини дали хороший результат – він став домашнім та дружелюбним.

На фото: іграшки Фреда 

Одягу у стріт-панк стилі для покоління Z і усіх, хто почувається вільним.

Так про свою колекцію New generation каже 20-річна дизайнерка зі Збаража Вероніка Довгаль. Днями дівчина посіла друге місце у польському конкурсі Zostań projektantem w Croppie від популярного світового бренду.

Вероніка розповіла «Сороці», як інтерпретувала потреби та очікування покоління Z в одязі. 

– Зараз я навчаюся на третьому курсі Львівської національної академії мистецтв (дизайн одягу та взуття), але ще з дитинства захоплювалася створенням образів. Спершу шила одяг для ляльок, а потім перенесла це захоплення у доросле життя, – каже Вероніка Довгаль. – Минулого року я вже брала участь у схожому конкурсі і перемогла. Тоді я отримала нагоду три місяці постажуватися в компанії Reserved в Гданську. Коли у мережі побачила інформацію про конкурс від бренду Cropp, вирішила знову спробувати себе.  

За умовами Zostań projektantem w Croppie, учасники повинні були створити колекцію з понад 4 образів для покоління Z.

– Конкурс проходив у два етапи. На першому потрібно спроектувати і надіслати колекцію. Другий етап – відбірковий. Серед усіх учасників обирали 6 найкращих і тоді організовували онлайн-співбесіду. Зі мною на зв'язок виходив головний дизайнер, директор і кадровик торгової марки Cropp. Відтак, мені вдалося увійти до трійки фіналістів, – розповідає Вероніка Довгаль.

Під час створення колекції New generation дівчина надихалася субкультурами минулого.

– Колекцію я створювала на осінь-зиму, тому, думаю, цього чи наступного року вже можна буде побачити її в магазинах. Задум народився значно раніше, а втілювала я його 5 днів на графічному планшеті. New generation – це міні-колекція. Нею я хотіла задовольнити потреби покоління Z в одязі, тому звернулася за натхненням до стилю стріт-панку, рокерів та байкерів. У колекції кілька комплектів, до яких входять штани різних фасонів (палаццо, карго), топи, водолазки, блискучий червоний тренч, – зазначає Вероніка.

Щодо кольорів, то дизайнерка використала як дещо зухвалі, так і спокійні.

– Основними кольорами є синій, червоний (акцент), також використала нейтральні – тілесний, коричневий. Стріт-панк завжди виражався яскравими кольорами, але моя колекція – це все-таки одяг прет-а-порте. Він орієнтований на мас-маркет – великі партії у стандартних розмірах. Саме тому я намагалася наблизити колекцію до повсякденного життя, – пояснює Вероніка Довгаль.  

Одяг з колекції збаражчанки буде актуальним не лише для покоління Z, а й для старших осіб, які почуваються молодими та вільними.

Вероніка каже, планів на майбутнє є багато, однак говорити про них заздалегідь дівчина не любить.

– Усі дизайнери мріють стати знаним кутюр'є, але дається це далеко не кожному, – підсумовує Вероніка Довгаль.  

На фото: Вероніка Довгаль 

Бажання допомагати людям змусило тернополянку Світлану Фаленду змінити професію дизайнера. Уже майже два роки дівчина працює в соціальній сфері Ірландії – благодійній організації Dublin Simon Community.

За тисячі кілометрів від рідного дому тернополянка допомагає безпритульним й людям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Про високий рівень соціальної підтримки в Ірландії, робочий день соцпрацівника, вдячних та агресивних клієнтів Світлана Фаленда розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

У волонтерстві – 10 років

У Тернополі я багато років працювала дизайнером, але, попри це, займалася волонтерством ще з 2012 року. Разом з однодумцями ми організовували різні соціальні проекти для молоді, збирали гроші, речі першої необхідності, подарунки для людей, які потребували допомоги. Один мій приятель знайшов програму стажування у Dublin Simon Community й порадив мені подати заявку. Я надіслала резюме, пройшла відбір і таки поїхала в Ірландію. Спочатку довго вагалася, адже все-таки організація у Дубліні займалася переважно безпритульними, а це для мене було щось нове, однак я таки вирішила спробувати. Тут, в Ірландії, люди, які перебувають в складних життєвих умовах, поділяються на багато різних груп з особливим підходом до кожного. Наприклад, якщо мова йде про безпритульних, то ті люди, які втратили житло через те, що орендар підвищив платню, і ті, хто опинився на вулиці через наркотичну чи алкогольну залежність, – це різні речі.

Світлана Фаленда на фестивалі Hope Fest у Дубліні, який організовують, щоб допомогти людям у складних життєвих обставинах 

Переїзд дався нелегко

У Dublin Simon Community я почала стажуватися в березні 2020 року. Це було вдвічі складніше, адже, окрім переїзду, наклалася ще й пандемія. Я прилетіла в Ірландію і буквально за кілька днів країну закрили на локдаун, призупинили роботу усі аеропорти. Це була дуже стресова ситуація для мене. Переїзд в іншу країну – це завжди складно, а тут ще й загроза маловивченої на той час інфекції. На початку я три з половиною місяці працювала в сфері Нigh support для людей, яким був потрібен високий рівень підтримки, фізичної та психологічної реаблітації. Після цього я перейшла працювати в будинок для безпритульних Еmergency services. Сюди потрапляли люди, які не мають житла і є самотніми.

Саме безпритульні люди, на жаль, є такою категорією людей, яка не завжди дотримується гігієни. Їм було важко пояснити, що треба регулярно мити руки, дотримуватися соціальної дистанції. Наприклад, люди, в яких алкозалежність, навпаки хочуть ближче до тебе підходити, а інколи навіть обійматися. Саме тому працювати в таких умовах у час пандемії ризиковано. З серпня минулого року я займаюся організацією заходів зі збору благодійних коштів у фандрейзинговому відділі Community and events.

Кожен клієнт має окрему кімнату

Раніше в притулках Ірландії в одній кімнаті жили декілька людей, але через пандемію ці правила змінили. Тепер кожен має свою окрему кімнату. Це значно покращило якість соціальної роботи. Безпритульні люди часто перебувають у стресі через життєві труднощі. Якщо у кімнаті поселяють двох осіб, то вони можуть часто конфліктувати, бути небезпечними один для одного. Відтак, з нововведеннями знизилася кількість скандалів та бійок у соціальних будинках. Мені б дуже хотілося, щоб так розвивалася соціальна сфера й в Україні. Думаю, в нашій державі потрібно спростити умови, за якими людей поселяють у соціальні будинки, бо через бюрократію цей процес в Україні нелегкий й вимагає багато часу.

Складають план персонального розвитку

У притулку для безпритульних обов’язковими є двоє працівників – support worker та project worker. Перший є працівником початкового рівня. Support worker відповідає на щоденні запитання, записує людину до лікаря, викликає їй таксі, супроводжує, видає їжу, допомагає попрати одяг. І, звісно, багато адміністративної роботи – контроль безпеки, перевірка пожежної сигналізації тощо. Рroject worker – працівник вищого рівня. Він допомагає клієнтам спланувати життя, пройти програми реабілітації від залежностей, складає поетапний план персонального розвитку. Рroject worker також може пропонувати знайти роботу, покращити резюме чи піти навчатися в коледж за різними стипендійними програмами. Він підходить до допомоги клієнту більш комплексно.

Світлана Фаленда з волонтерами Soup Run Dublin, які пригощають їжею бездомних  

Робота – вдень і вночі

Робочий день соціального працівника в Ірландії – це не рутинна офісна робота. Є дві зміни – нічна та денна різної тривалості. У зв’язку з коронавірусом графік змінили, щоб багато працівників не пересікалися щодня. Три дні працює одна команда, наступні дні – інша. Вихідний у суботу неділю переважно є тільки в менеджера. Люди незахищених верств населення – вразлива категорія, вони потребують догляду й вночі, тому є нічна зміна. О 8-ій годину ранку нічні працівники передають інформацію про все, що відбувалося, людям, які заступають на денну зміну. Вони розповідають, що було вночі, чи все спокійно, чи були конфлікти. У соціальних будинках усюди, окрім особистих кімнат клієнтів, є відеоспостереження. Ми стежимо за ситуацією. Якщо бачимо потенційний конфлікт, то приходимо, з’ясовуємо деталі, даємо попередження. Після трьох таких попереджень клієнта можуть виселити. Люди, яким подобається жити у соціальному будинку, сприймають ці правила серйозно, аби потім знову не опинитися на вулиці. Тричі вдень та тричі вночі ми також проводимо room check (перевірка кімнат). Ходимо і запитуємо, чи є клієнт на місці, як він почувається.

Charity Shop у Дубліні. Продаж вживаних речей для допомоги безпритульним 

«Важко усвідомлювати, що вже не відмотаєш час назад»

Звісно, на цій роботі у мене були моменти професійного вигоряння. Дуже нелегко спостерігати за тим, як люди мали успішний бізнес, міцну сім’ю, а в якийсь момент ступили не на ту стежку і все полетіло шкереберть. Важко усвідомлювати, що час вже не відмотаєш назад. Молоді люди інколи виглядають на 20 років старше свого віку, у них слабке фізичне та психічне здоров’я.

Контрактом передбачено, що працівники соціальних будинків можуть шість разів безкоштовно побувати на сеансі у психолога. Коли у мене були моменти вигоряння, я цією можливістю скористалася. Спілкування з фахівцем допомагає подивитися на ситуацію під іншим кутом, отримати цінні поради. Окрім цього, у такі складні моменти я дивилася біографічні фільми про відомих людей та про безпритульних, це допомагало краще вивчити людську психологію, зрозуміти поведінку людей в різних умовах.

Memory day в Ірландії. У цей день вшановують пам'ять людей, які померли внаслідок складних життєвих обставин. Розмальовують морські камінці у пам'ять про них 

Атака та подяки

Серед наших клієнтів часто бувають агресивні та озлоблені люди. Вони кажуть: те, що пережила людина. Літні люди не настільки небезпечні, але у таких випадках, за внутрішніми правилами, ми викликаємо поліцію. Невідомо, до чого може вдатися людина під час наступного сплеску агресії. Поліція та «швидка» в Ірландії працюють дуже оперативно. Вони також тримають під контролем ситуації у притулках. Втім, у своїй роботі я стикаюся не лише з агресією, а й отримую подяки. Часто клієнти називають соцпрацівників своїми найкращими друзями. Кажуть, що соціальний будинок їм дуже подобається, нагадує 5-зірковий готель. Нам приємно це чути.

Клієнт Світлани Фаленди 

Професію соціального працівника обирають свідомо

Мені було важко починати працювати у соціальній сфері, оскільки я не займалася цим професійно. Мої колеги, які навчалися у відомих іноземних коледжах та університетах, ґрунтовно вивчали психологію. Тепер їм легше тверезо оцінювати поведінку клієнтів. В Ірландії усі соціальні працівники люблять свою роботу. Вони обирають таку професію свідомо, відчувають в собі сили допомагати людям, не відвертаються від клієнтів, кажучи: «Ви самі зруйнували своє життя». Тут немає такого, що у соціальній сфері працюють через силу, бо змусила доля. До того ж, зарплата соціального працівника є високою.

Бронзова скульптура "Бездомний Ісус". Christ Church Cathedral, Дублін 

Криза житла породжує бездомність

Однією із найпоширеніших проблем в Ірландії є криза житла. Тут особливий стиль управління ринком нерухомості. Він дуже відрізняється від українського. Місцеві кажуть, що певні кола людей спеціально стримують продаж житла – не будують достатню кількість, або не здають в експлуатацію вже збудовані будинки. В Дубліні вважається нормою, коли успішна і доросла людина орендує одну кімнату в квартирі. Висока ціна на житло та неможливість його придбати породжують бездомність.

Професійний баланс

Для безпечності роботи соціальних працівників існує чимало правил. Дуже важливо бути ввічливим з клієнтом, але не надто фамільярним, стежити за словами. Це правило існує для того, аби людина не вважала соцпрацівника найкращим другом, бо тоді почне позичати гроші чи просити про допомогу, яка не передбачена статутом. Нам треба оберігати професійні кордони. Також ми з обережність ставимося до гострих предметів, не залишаємо без нагляду ножиці чи канцелярські ножі. Ще одне правило радить соціальним працівникам завжди стояти ближче до виходу з приміщення, аби в разі атаки безпечно вийти.

Співпраця влади, громадських організацій та бізнесу

Соціальна сфера Ірландії вийшла на такий високий рівень завдяки співпраці влади, громадських організацій та бізнесу. Тут існують великі інфраструктурні гранти на будівництво соціальних будинків, на зарплати. Хотілося б, щоб й в Україні перейняли такий досвід.

Фото: з відкритих джерел