Зустріти на вулицях Файного міста, а тим паче інших куточків Тернопільщини, гомосексуальну пару –  рідкість. В іншому випадку представники ЛГБТ-спільноти, не бажаючи цього, стають центром загальної уваги. При цьому важко вгадати, як у цей момент до них поставляться оточуючі: дивитимуться, як на дивовижу, із презирством відвернуться, обізвуть кількома «неласкавими» словами чи навіть спробують напасти.

Постає питання, наскільки толерантними до ЛГБТ-людей є їхні рідні, друзі, колеги по роботі, якщо від пересічних мешканців одностатевим парам довелось би очікувати неоднозначної реакції на гомосексуальну орієнтацію?

— Я є повністю відкритою лесбійкою, тож всі знайомі знають про мою орієнтацію. Коли я ще працювала на попередній роботі, моя начальниця, яка толерантно ставиться до представників ЛГБТ, з розумінням відносилася й до мене. Та одна з моїх колег по роботі мала гомофобні погляди, тож спільної мови у питаннях одностатевих відносин я з нею знайти не могла. Нерідко чула й негативні висловлювання в свій бік. Пригадую навіть, що з боку власного сусіда спостерігала агресію щодо себе. Він (особливо, коли хильнув чарку) починав мені доводити, що в мене «ненормальне життя» і мені потрібно «лікувати голову» від гомосексуальності, — поділилася ЛГБТ-активістка з Тернопільщини (ім’я дівчини приховане з міркувань безпеки).

Дівчина зазначила, що людям із негетеросексуальною орієнтацією в житті справді доводиться стикатися з гомофобією і навіть дискримінацією, яку виявляє до них оточення. На думку активістки, причиною цьому насамперед є великий авторитет в Україні традицій та релігії. За словами дівчини, навіть ті дорослі та діти, які не ходять до церкви, все ж щоденно слухають і переймають переконання щодо гомосексуалів, які їм нав’язують відвідувачі храмів.

Для того, щоб впевнитися, чи існує в області нетерпимість до одностатевих стосунків, ми поцікавилися у ще однієї лесбійки з Тернопільщини, чи доводилось тій стикатися з відкритою або прихованою дискримінацією щодо себе. Як розповіла дівчина, не тільки вона, але й багато її знайомих стали об’єктами проявів гомофобії.

— Про свою орієнтацію можу розповідати лише або дуже близьким друзям, яким я довіряю, або ж тим знайомим, хто належить до ЛГБТ-спільноти. Вважаю, що перед тим, як відкриватися комусь, потрібно дуже добре знати свого співбесідника. Оскільки невідомо: в душі він – затятий гомофоб чи нормально ставиться до одностатевих пар. Щодо мене, в певний життєвий період довелося відчути на собі не те що агресію, а радше засудження моєї сексуальної орієнтації зі сторони інших. При цьому, найбільшого осуду я зазнала від власних батьків. В родині на мене чинили моральний тиск: постійно контролювали,не дозволяли виходити з дому та спілкуватися з певним колом друзів, знайомих, контролювали, з ким я листуюся, — розповіла дівчина (ім’я приховане з міркувань безпеки).

Дійсно, на практиці можна спостерігати, що більшість українців не готові сприймати гомосексуальність як норму для певних соціальних груп, що відбивається на звуженні їх правових можливостей та є проявом дискримінації. Також погіршує ситуацію  відсутність в Україні антидискримінаційного закону, який би відкрито забороняв дискримінацію за ознаками  сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ). Це перешкоджає захисту негетеросексуальних людей у юридичній практиці та національних судах.

З початку 2018 року в українському законодавстві, яке стосується інтересів і прав ЛГБТ, не відбулося жодних змін. Як і раніше, дискримінація за ознаками СОГІ заборонена тільки у сфері трудових відносин, а у Сімейному кодексі та підзаконних актах зберігаються відверто дискримінаційні положення.

Правозахисним ЛГБТ Центром «Наш світ» у 2017 році було задокументовано 226 випадків протиправних дій, скоєних на ґрунті гомофобії/трансфобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ в Україні. З них, 2 кейси припадають на Тернопільську область. Насправді, це лише мала частина зафіксованих випадків насильства, дискримінації і інших порушень прав ЛГБТ. Абсолютна більшість таких злочинів залишаються нерозкритими через відверте небажання з боку правоохоронних органів їх реєструвати і розслідувати, а зі сторони спільноти – звертатися до правоохоронців. Варто також враховувати, що, за даними Європейської асоціації ЛГБТІК станом на 2016 рік, рівень гомофобії в Україні становив 86,7%.

За результатами дослідження ЛГБТ учнів українських шкіл, яке провели представники ВБО «Точка опори» у 2017 році, близько половини опитуваних (48,7%) почували себе у школі в небезпеці через свою сексуальну орієнтацію, а близько третини (31,5%) – через ґендерну експресію (зовнішній вигляд і поведінку).

На думку психологині Анни Декабрьової, яка працює з ЛГБТ підлітками й дорослими, така невтішна статистика пов’язана з тим, що людей лякає інакшість гомосексуальних людей.

— Хоча представники ЛГБТ нікому нічого не зробили поганого, та саме нерозуміння, незнання особливостей цих спільнот відштовхує людей. Відповідно, гетеросексуали починають мислити поширеними в суспільстві міфами й стереотипами, як от: «Якщо моя дитина попаде під вплив гомосексуалів, лесбійок чи інших представників, то вона може стати такою ж». Через подібні упередження та незнання українців, представникам ЛГБТ-спільноти досить непросто жити в нашому суспільстві. Якщо людина з гомосексуальною орієнтацією має близьке оточення, яке її підтримує, вона відчуває опору інших, тож їй навіть не потрібна чия-небудь допомога. Якщо ж людина стикалася з неприйняттям, нерозумінням її орієнтації, їй потрібно шукати тих людей, які би прийняли цю ідентичність. Навіть ті ж представники ЛГБТ-спільноти допоможуть багатьом індивідам адаптуватися до складних умов життя, чи підкажуть спосіб, як особистостям співживати в оточенні інших людей, — зазначила пані Анна.

Психологиня також зауважила, що думка інших людей може негативно вплинути на осіб із гомосексуальністю залежно від того, наскільки близькими та вагомими для них є люди, котрі висловлюють власне ставлення з приводу їхньої сексуальної орієнтації. Наприклад, якщо одностатеві пари засудить дядько Петро з вулиці, то навряд чи його судження сильно травмують душу ЛГБТ-людей. Тільки якщо вони почують осуд із вуст найкращої подруги чи матері – це значно більше зачепить і засмутить їх.

Зважаючи на низьку терпимість населення до геїв, лесбійок чи трансгендерних людей та високий рівень дискримінації гомосексуалів не тільки на законодавчому рівні, але й у повсякденному житті, знайти шляхи вирішення проблем, пов’язаних з ЛГБТ-питаннями дуже складно.

Для того, щоб подолати гомофобію та підвищити рівень толерантності населення Тернопільщини до гомосексуальних людей, потрібно не тільки долати негативні упередження в суспільстві за рахунок високої поінформованості жителів, виховання максимально неагресивного ставлення до вразливих груп. Потрібно, щоб представники як місцевих спільнот, так і Національної поліції, а подекуди і місцевої влади виявили бажання спільно працювати над ефективними заходами у протидії насильства щодо ЛГБТ.

 Анна Семенків