Чернівецька художниця Оксана Лехняк, яка вже два роки живе в Тернополі, з початку повномасштабної війни зрозуміла, що може своєю творчістю допомагати українським захисникам та захисницям.

Ще минулого року дівчина мала власну справу – міжнародний онлайн-магазин, де продавала власноруч розмальований одяг і взуття. Втім, повномасштабна війна змусила художницю кардинально змінити своє життя.

Зараз дівчина перетворює залишки зброї на мистецькі шедеври, також малює патріотичні картини. Усе це Оксана віддає на аукціони. Таким чином волонтери збирають кошти і купляють авто, зброю та аптечки для ЗСУ.

Про творчість під час війни Оксана Лехняк розповіла «Сороці». Далі – від першої особи.

Розмальовувала взуття та одяг для іноземних клієнтів

За освітою я – реставратор творів мистецтва з каменю. Навчалася у Львівській політехніці. Після закінчення університету два роки працювала у сфері відеодизайну. Згодом вирішила, що хочу працювати сама на себе. Почала розмальовувати одяг і взуття на закордонний ринок. В Україні тоді ще це не було популярно. Люди не хотіли трішки переплатити, щоб отримати якусь унікальну річ ручної роботи. Цей шлях був важким. Майже два роки я налагоджувала власну справу, вже здобула клієнтську базу і тут … повномасштабна війна. Робота відійшла на другий план.

Прокинулася не від сирен…

Добре пам’ятаю той момент, коли почула, що почалося повномасштабне вторгнення. Того ранку я прокинулася не від сирен, а від дзвінка побратимів та посестер з «Правого сектора». Вони вже чекали мене на штабі. Я встала, заглянула у вікно і побачила винищувач. Тоді ще не було зрозуміло, чи він наш, чи російський, тому, звісно, мене охопила паніка. Подзвонила мама, вона живе за кордоном, і каже: «Збирайся до мене». Я одразу відповіла, що покидати Україну не збираюся. Ми готувалися до війни, тож тепер будемо боронити рідну землю.

«Ще у 2014 році побратими казали мені, що повномасштабна війна буде!»

У 2014 році я була на Майдані. Тоді ж долучилася до лав «Правого сектора». Брала участь у різноманітних вишколах, вивчала тактичну медицину. Ще у 2014 році побратими казали мені, що повномасштабна війна з росією точно буде! Ворог обов’язково нападе і вже готується до цього. Спершу я не вірила, як це можливо у цивілізованому світі. Думала, що війна – це те, про що ми читали у книжках з історії. Та з часом розуміння прийшло. Крим, Донецьк, Луганськ… Стало зрозуміло, що мета росії – знищити українську націю. Частково у цьому є вина українців, адже ми пробачили їм голодомор, знищення нашої мови, культури. Тож тепер мусимо знову переживати історію, яку так вперто не хотіли вчити. Сподіваюся, цього разу буде остаточна крапка у будь яких відносинах з росією.

Пережити смерть брата і командира допомогло мистецтво

У березні минулого року на війні загинув мій рідний брат. Через місяць не стало ще однієї важливої для мене людини – командира «Хаммера». Я вибилася з колії, не малювала два місяці. Дуже важкий час був. Руки опускаються, коли гинуть рідні люди. Шукала, за що б зачепитися, щоб вийти з цього стану. Допомогло мистецтво. Я розуміла, що не маю права зламатися, бо повинна продовжувати боротьбу за них. Наша перемога має стати відплатою за кожне відібране життя як військових, так і цивільних. Внутрішню силу я спрямувала на боротьбу!

Мистецтво в обмін на авто, дрони і аптечки для ЗСУ

У перші місяці війни ми у штабі «Правого сектору» займалися інформаційною роботою. Та якось я подумала, що не кожен вміє малювати. Почала розмірковувати, як ці вміння спрямувати в корисне русло і допомогти нашим воїнам. Перша ідея – це портрет Лесі Українки. Чомусь, українців завжди змальовують знедоленими, бідними, кріпаками, а я вирішила додати яскравіших барв до образу Лесі Українки. Цей портрет також потім зображали на жіночих футболках.

Після цього до мене зателефонували зі штабу і розповіли, що бійці ДУК «Правий сектор» з Ізюмського напрямку передали стугну. Запитали, чи могла б я розмалювати її, щоб продати на аукціоні. Я вирішила спробувати.

Стугна, яку я розмалювала, стала найважливішим лотом на аукціоні, який організували блогери у Львові. Цей експонат виграла дівчина, яка задонатила понад 70 тисяч гривень. Загалом на цьому аукціоні зібрали мільйон гривень. За них було придбано декілька автівок, одну з них передали бійцям ДУК «Правого сектора».

Такий результат змотивував мене продовжити творити. В цьому руслі зараз працюю – малюю картини, розмальовую залишки зброї, яку воїни передають з фронту, також відгукуюся на прохання волонтерів розмалювати ті чи інші речі для аукціонів.

Усі малюнки я створюю акриловою фарбою. Перед початком роботи шліфую об’єкт, знежирюю. Інколи покриваю основу матовою автомобільною фарбою, щоб було краще зчеплення матеріалу та акрилу. Якщо не кидати експонат, не дряпати, то він буде довговічним.

«Українські воїни закривають нас від орди залізним щитом!»

Страшно, щоб люди не почали жити так, наче війна десь далеко чи її взагалі немає. Наші військові роблять неймовірний подвиг. Вони стоять залізним щитом і закривають нас від тієї орди, бо росіяни не пошкодують нікого. Ворог йде, щоб повністю знищити українську націю.

Я закликаю усіх людей жити з усвідомленням того, який подвиг щодня робиться заради нас. Ціна перемоги надзвичайно велика. Тисячі неймовірних людей, які мали б відбудовувати Україну, вже немає. Наше завдання – змагатися заради них, нас і майбутніх поколінь. Знаходьте силу, мотивацію і допомагайте ЗСУ. Будь-яка допомога зараз важлива – матеріальна, моральна, фізична. Не вистоять вони – не вистоїмо ми!