На жаль, там немає серед живих жодного ветерана Другої світової війни, тож «народноконтролівці» зустрілися з ветеранами УПА. Їх у селі залишилося четверо. Це 90-річні Стефанія Храневич та Іван Кужда й 85-річні Богдан Косар і Богдан Озімко. І вустами цих людей промовляє істина стосовно ставлення українців до історичної дати 8-9 травня 1945 року.

«Ми мусимо шанувати пам’ять людей, котрі загинули в часі Другої світової війни, бо вони віддавали життя не зі своєї волі. Це була не наша війна, але вона забрала багато наших людей. У ці дні маємо їх поминати», — каже Богдан Косар.

«Вони — наші люди, ми ними дорожили і пам’яттю про них дорожити будемо. Бо вони гинули не за Україну, а за її ката. Ми в УПА йшли добровільно, а їх на війну гнали примусом, під дулами автоматів. Та хоч вони йшли здобувати славу для свого ворога, ми не повинні про них забувати», — така позиція політв’язня, очільника штабу з підготовки Норильського повстання Івана Кужди.

Директор Козівського районного краєзнавчого музею Алла Улішак домовилася з ветеранами про можливість аудіозапису їхніх спогадів. Адже багато учасників УПА забрали з собою у засвіти чимало цінної для сучасників інформації. Один із таких — козівчанин Остап Олексишин, котрий був свого часу секретарем штабу підготовки Норильського повстання, але нікому ніколи про це не розповідав.

«Ми приїхали подякувати цим людям за їхню працю для України, їхню громадянську позицію. Бо вони віддали заради її волі все — і здоров’я, і душевні сили. І, на щастя, дожили до того часу, коли можуть розповідати про свою участь в УПА нічого й нікого не боячись. Їхня життєва мудрість, гартована в боротьбі, закликає нас пам’ятати і примиритися», — наголошує Алла Улішак.