«Жили в дитячому садку, пити воду з криниці та їсти ягоди було категорично заборонено», – укропівець Ярослав Мартинюк про ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС
Уже 32 роки минає від дня аварії на ЧАЕС – однієї із найбільших техногенних катастроф в історії людства, яка назавжди змінила долі тисяч людей.
Будівельники, лікарі, водії та представники інших професій показали приклад мужності та любові до своєї країни – вони поїхали ліквідовувати наслідки аварії в осередок вибуху. До таких героїв належить і голова політичної партії «Українське об’єднання патріотів - УКРОП» в Заліщицькому районі Ярослав Мартинюк – ліквідатор І категорії, який після боротьби з наслідками вибуху отримав ІІ групу інвалідності.
– Вибух на Чорнобильській АЕС тривалий час був таємницею для людей. Розповідати про катастрофу ніхто не квапився. Повідомили про аварію вже після 1 травня. Я досі пам’ятаю цей день. Люди ще відпочивали після травневих свят, а раптом приїхали автобуси з міліцією і почали всіх евакуйовувати. Ніяких речей із собою не можна було брати, тільки їжу на 3 дні. Колона транспорту стояла протяжністю у 120 кілометрів від Чорнобиля до Києва. Спершу приглушити радіацію на ЧАЕС намагались піском, який з вертольотів засипали в реактор, однак впоратись з катастрофою таких масштабів цим методом не вдалось. Багато людей відвозили на кар’єри. Там вони набирали пісок у мішки і грузили у вертоліт, – розповів Ярослав Михайлович.
За словами укропівця, перші ліквідатори аварії у Чорнобилі, які збирали осколки урану, загинули одразу. Шансів на життя в них взагалі не було.
– До вибуху на Чорнобильській АЕС я був автомобілістом. На роботі сказали, що потрібно їхати в осередок катастрофи. Відмовитись не можна було взагалі. Сказали: «Якщо не хочеш добровільно на місяць поїхати, то відправимо через військкомат на півроку». Один реактор з чотирьох вибухнув, але ще три продовжували працювати, адже їх не так просто було зупинити. Цілодобово там працювали люди. Я був водієм одного із 63-х так званих «чорних» автобусів і відвозив робочих із чистої зони «Зелений мис» прямо на Чорнобильську АЕС, а ввечері знову забирав їх звідти і довозив у населений пункт. З нього працівників забирали «чисті» автобуси, які перевозили людей назад у зону з нищим рівнем радіоактивного забруднення, – поділився Ярослав Мартинюк.
Як пояснив укропівець, усі автобуси на посту перевіряли на наявність радіоактивного забруднення. Виявивши високий рівень радіації, транспорт мили, якщо й це не допомагало – просто розпилювали на дві частини, вивозили та закопували у так званих могильниках.
– Ми ночували в Чорнобилі у дитячому садку. Я ще досі дуже добре його пам’ятаю. Нам не дозволяли пити воду з криниці та їсти ягоди. Місцеві називали цю катастрофу війною. Справді, там було так, як на війні. Кажуть: «Береженого Бог береже». Ці слова актуальні і для вибуху на Чорнобильській АЕС. Хто беріг себе, не виходив у небезпечні місця, той досі залишився живим, хоч і має серйозні проблеми зі здоров’ям, – зауважив пан Ярослав.
На думку Ярослава Мартинюка, держава має більш підтримувати ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, адже вони ризикували своїм життям:
– Декілька років тому я мав пенсію 350 доларів, а зараз зменшили до 120-ти та зрізали безліч пільг. От так про нас дбають та дякують за нашу відвагу, – додав укропівець.
