Свій поважний 90-річний ювілей відзначила Софія Кіндратівна Дубчак —жителька Байковецької громади.
Народилася вона в Опрілівцях Збаразької громади, а молодою невісткою прийшла у Дубівці, де й донині її дім, її родина, її життєве коріння. Роки молодості припали на нелегкі часи. Важка праця в колгоспі, щоденні турботи, довгі труди — усе це вона приймала гідно, без нарікань, із тихою жіночою мудрістю.
Про це повідомили у Байковецькій громаді.
Доля випробовувала її не раз. У 1958 році Софія Кіндратівна вийшла заміж, але вже за рік втратила чоловіка і залишилася вдовою з семимісячною дитиною на руках. Молодій жінці довелося рано пізнати гіркоту самотності й відповідальності за маленьке життя.
Згодом життя подарувало другий шлюб. Разом із чоловіком вони дбали про сім’ю, будували господарство, підтримували одне одного у щоденних клопотах. У родині народилися донька та син. Здавалося, після перших втрат доля дала можливість на тихе родинне щастя. Та, на жаль, чоловік уже багато років не поруч — відійшов у вічність, залишивши світлі спогади про спільно прожиті літа.
Найбільший біль, який назавжди живе в материнському серці, — це втрата першої донечки. Такі рани не минають із роками. Вони залишаються глибоко в душі — тихим щемом, спогадом, молитвою. Про це бабуся згадує неголосно, зі сльозою в очах, але з безмежною любов’ю. Бо материнська любов — вічна.
Попри всі випробування, Софія Кіндратівна вистояла. Вона самовіддано працювала, ростила дітей, берегла родину. Сьогодні її найбільше багатство — це діти, троє онуків і четверо правнуків, які дарують їй радість і тепло.
Сьогодні особливе місце в її житті займає молитва. Вона щодня молиться за Україну, за наших захисників і захисниць, за мир і Перемогу. Її молитва — тиха, але сильна. У ній — досвід прожитих літ, вистраждана віра й безмежна любов до рідної землі.
Життя Софії Кіндратівни — це приклад гідності, витримки та великого серця.