Побратим «Дід» – водій в артилерійській розвідці. Працював на міжнародних перевезеннях, потім заробляв як таксист, а на початку 2023 року був мобілізований до Збройних Сил. Служить у 33 Окрема Механізована Бригада майже від початку її існування.
«24 лютого 2022 року я саме таксував. Почалися ворожі обстріли – і для водіїв одразу стало багато праці. Допомагав людям евакуюватися, доправляв різні вантажі. Але розумів, що все це минуще, і незабаром доведеться піти захищати Вітчизну».
Ще під час базового вишколу «Дідові» професійні навички визначили його подальшу службу.
«У Збройних Силах знали, що я водій із великим стажем. Запитали мене: чи зможу керувати великими військовими автомобілями? Відповів, що так – і незабаром я потрапив служити в батарею артилерійської розвідки».
Перший бойовий виїзд «Дід» мав на Запорізькому напрямку. Почав доправляти на позиції екіпажі дронів-розвідників.
«Моя бойова праця почалася біля Малої Токмачки й Роботиного. Перші враження я тоді мав неоднозначні: і цікаво, і тяжкувато водночас. Але одразу зрозумів, що найскладніше в моїй водійській службі – це їздити за поганої погоди. А от про небезпеку якось менше думалося. Та й 2023 року на Запоріжжі, скажімо, не було стільки «ефпівих», як потім на Донеччині».
На Донеччину «Дід» потрапив 2024 року. Небезпека і справді чатує тут на кожному кроці.
«Одного разу я завозив екіпаж «мавіківців» на позицію. А на дорозі окупанти поклали саморобну міну й добре її замаскували. Я зачепив ту міну колесом – але саме зачепив, а не наїхав на неї, бо мав уже досвід і пересувався вкрай обережно. Міна здетонувала, пошкодила автомобіль – але мій екіпаж, Богу дякувати, залишився живий і не ушкоджений. Продовжили рух ми тоді пішки, а вже пізніше повернулися по автомобіль».
Інший пам’ятний випадок в «Дідовій» бойовій історії стався вже 2025 року.
«Пересувався автівкою біля Шахового. Я щойно перетнув ліс у напрямку однієї з позицій і виїхав на відкритий простір між лісосмугами. Аж тут надлетіла ворожа «ефпівиха». Наші пристрої радіоелектронної боротьби її заглушили, я зманеврував, але вона таки змогла трохи зачепити мій автомобіль збоку. Ми зреагували одразу й швидко вибігли з автівки. Почали забігати в лісосмугу, аби сховатися. Тим часом інша «ефпівиха» наздоганяє нас уже в лісосмузі, ударяє мене в шолом – але під дією наших засобів радіоелектронної боротьби так само глушиться й не детонує! Зрештою, наш екіпаж – живий і не ушкоджений. Автомобіль – теж фактично цілий. Я одразу всіх посадив у автівку й вивіз на безпечну відстань».
«Дідове» вміння швидко й рішуче реагувати на небезпечні ситуації, його водійський і бойовий досвід добре знають і цінують у підрозділі. Став водієм радіолокаційної станції. Пікап, яким возив екіпажі дронарів на позиції, змінив на інший військовий автомобіль – славнозвісний «гамер».
«Ця машина цікава, справді легендарна. Ширша, потужніша. Треба, зрозуміло, завжди пам’ятати про те, що маєш ззаду причіп – і не забувати, що призначений цей автомобіль більше для пісків, ніж для наших грузких глин і чорноземів. Коротко кажучи, «гамер» має трохи інакшу специфіку їзди. Але вчимося – і продовжуємо боротися за Перемогу».
Розуміння нашої Перемоги «Дід» має тверде й неспростовне.
«Ми йдемо захищати свою сім'ю. Це є наша найперша мотивація. Думаємо про наших рідних – і знаємо, за що б’ємося. А Перемога має бути справжньою – м*скалі мають вийти з нашої землі назавжди».
Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП