Катерина Шаблій

Катерина Шаблій

Тернополянка Анастасія Салюк, яка навчається у 10 класі, видала першу художню книгу.

«Коханий Париж. За крок до мрії» – саме так називається прозове видання юної авторки, у якому вона поділилася враженнями від відвідин столиці Франції.

Про процес написання та видання книги школярка розповіла «Сороці».

– «Коханий Париж. За крок до мрії» – це історія про здійснення моєї заповітної мрії – поїздку до французької столиці. У цьому виданні я описала свої почуття, емоції, цікаві ситуації з відпочинку. Сподіваюся, книга надихне та змотивує читачів. Я намагалася наповнити її позитивними емоціями, адже кожному з нас їх по-особливому не вистачає, каже Анастасія Салюк.  

Писати книгу дівчина почала у період весняного карантину, через рік після подорожі.

– Я побувала в Парижі весною 2019 року. Це була сімейна подорож із мамою, татом та молодшим братом. Враження були настільки сильними, що не покинули мене навіть через рік. Весною 2020 року я почала викладати свої спогади та емоції на папір. Поїздка була дуже яскравою і книжка, сподіваюся, вийшла такою ж. Вражень дуже багато, їх вистачило на цілу книгу, розповідає Анастасія Салюк.

Над виданням дівчина працювала два тижні. До виходу книги у світ про неї знали лише рідні Анастасії й люди, які мали відношення до видавничих процесів.

– Перші читачі – батьки. Вони допомогли мені втілити цю мрію, зокрема матеріально. Я дуже хвилювалися, як на моє видання відреагують друзі. Окрема вдячність їм за підтримку. Саме друзі стали другими читачами, зазначає Анастасія Салюк.

Серед захоплень дівчини – танці та читання.

– Дуже люблю художню літературу як українську, так і зарубіжну. Авторів улюблених немає, бо кожен письменник – це зовсім інша особистість із своїми історіями. Мені цікаво спостерігати за кожним автором. Особливо, якщо ти знаєш біографію і можеш здогадатися, з яким періодом життя пов’язана його історія, каже Анастасія.

Перші сто примірників книги вже розійшлися. Днями видавництво додрукує ще один такий же наклад.

Десятикласниця не збирається зупинятися на досягнутому. Каже, видавничих ідей є ще дуже багато. Зараз Анастасія готується до іспитів, адже цьогоріч екстерном закінчує Тернопільську ЗОШ № 14 ім. Богдана Лепкого й планує вступати до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет української філології.  


Понад п’ять років Юлія Сватко з Мишкович Великоберезовицької ОТГ займається розписом скла вітражними фарбами.

У доробку жінки – десятки скляних картин, віконних рам, ваз, бокалів, графинів, які вражають своїми орнаментами. Вироби Юлії Сватко відомі не лише в Україні, але й за її межами – Італії, Польщі, Сполучених Штатах Америки.

За професією майстриня – медсестра, а любов та дар до малювання у неї з’явилися після народження дітей.  

– Кілька років тому я шукала подарунок для колеги на ювілей. Хотілося створити щось оригінальне. Так виникла ідея розписати фарбами бокал. Мені це дуже сподобалося, тому з часом я почала розвиватися у цьому напрямку, багато читати та практикуватися. Перші роботи, звісно, були не дуже акуратними, але потім ставали все кращими. Взагалі малювати почала після народження дітей.  У дитинстві ця справа не вдавалася. Починала я з розпису стін, сумок, одягу, взуття, розповідає Юлія Сватко «Сороці».

Скло – матеріал «з характером». Працювати з ним не так легко на відміну від полотна, каже майстриня.

– На скло не кожна фарба добре лягає, необхідно потрудитися, аби все вийшло. Якщо на полотно фарби наносяться плавно і добре з ним скріплюються, то скло має свої особливості. Звісно, кожен художник обирає собі матеріал до душі. Скло у роботі дуже цікаве, через його гладкість фарба може стікати, якщо тримати виріб під незручним кутом й псує зображення. Мені подобається з ним працювати, але для початківців це нелегко, зазначає Юлія Сватко.

У своїх роботах майстриня поєднує одразу декілька технік. Каже – це її своєрідний авторський стиль.

– Перед початком роботи необхідно обов’язково знежирити скло, аби не залишився бруд чи відбитки пальців, бо тоді фарба буде погано кріпитися, адже вітражні фарби дуже делікатні. Після цього наносимо контур, щоб малюнок зберігав форму. Останнім часом я розфарбовую ще й без контурів – вільний розпис, це дає більший простір для ідей. Час створення виробу залежить від складності роботи. Наприклад, бокал я розмальовую 3-7 днів. Картину – 3-4 дні, бо на плоскій поверхні легше малювати. Потім сушу виріб спершу за кімнатної температури, але це має бути приміщення, де низький відсоток вологості і дуже тепло – 25-26 градусів. Після цього запікаю роботи в сухожаровій шафі. З картинами цього не роблю, оскільки вони просто висять як елемент інтер’єру й не потребують миття як, наприклад, вази. Єдиний недолік таких виробів полягає у тому, що їх не можна надмірно терти чи мити у посудомийній машині, пояснює жінка.

Юлія Сватко розповідає, що розписом скла вітражними фарбами займається у вільний час – годину-дві в день. Однак, якщо є замовлення, працює 6-7 годин без перерв. Деякі малюнки жінка бере із своєї уяви, інші – черпає у просторах інтернету. Перед роботою Юлія Сватко часто малює ескізи, аби передбачити, яким буде майбутній виріб.

Для розпису майстриня використовує вітражні фарби Pebeo. Каже, вони – не з дешевих, але якісні, довговічні, витримують механічну обробку, зберігають колір не залежно від погодних умов. Юлія Сватко часто змішує різні кольори, аби створити нестандартні відтінки.

Жінка презентувала свої роботи на виставках, проводила майстер-класи, але наразі призупинила таку діяльність через пандемію коронавірусу.

Мрія Юлії Сватко – відкрити свою міні студію, аби передавати художній досвід дітям та дорослим.

– Розпис скла вітражними фарбами для мене – віддушина. Під час роботи я абстрагуюся від проблем, відпочиваю, набираюся сил та позитиву, підсумовує Юлія Сватко.

На фото: майстриня Юлія Сватко 

 


Ще минулого тижня колекція кишенькових календариків жительки Бережан Уляни Дині налічувала 9 000, а сьогодні їх вже – 11 000.

Таке захоплення Уляні Дині передалося від її мами, яка зібрала 1053 екзмепляри та понад 15 років тому передала їх своїй доньці.

– Моє колекціонування почалося з 2000-х років, коли я пішла у перший клас і почала збирати кишенькові календарики. Ходила на відділення «Укрпошти» і там їх купляла. Віддавала календарики одразу мамі, бо вона їх колекціонувала. У неї на той час колекція налічувала 1053 екземпляри. Коли я підросла, вона віддала мені свою колекцію, аби я продовжила її справу, каже Уляна Диня.

Раніше знайомі пані Уляни не знали про її захоплення, а тому збирати колекцію допомагали тільки рідні. Жінка купляла календарики, або ж обмінювалася з іншими колекціонерами України.

Уляна Диня розповідає, відтоді, коли інформація про її колекцію з’явилася у мережі, небайдужі люди почали активно допомагати бережанці у її захопленні.

– Ще минулого тижня у мене було майже дев’ять тисяч календариків, але сталася дуже приємна подія. У середу колекціонерка з Бережан Тамара Соколовська передала мені свою колекцію – три тисячі календариків (разом із повторами). Особисто пані Тамари я не знала, але давно знайома з її донькою Аллою. Саме вона разом із матір’ю зробили мені такий приємний та неочікуваний подарунок, зазначає Уляна Диня.   

На фото: колекція, яку передала Тамара Соколовська 

Найстаріший календарик у колекції Уляни Дині датований 1966 роком. Також є цікавий екземпляр з 1979 року, на якому зображено таксі «Москва».

– Давні календарики мені здебільшого передали, а новіші я роздобула самостійно. У колекції є екземпляри з Італії, Португалії, Литви, Естонії, багато з Росії, бо, чомусь, там дуже люблять їх збирати, розповідає колекціонерка.

Улюблений кишеньковий календарик Уляни Дині – «Твоя цеглина».

– Цей календарик  пов’язаний із будівництвом Храму Св. Володимира у Бережанах. Коли будували цю велику церкву, були потрібні немалі кошти. Тоді, у 2004 році, випустили друком такі символічні календарики із зображенням храму. Вони коштували 28 чи 29 копійок. Цей календарик дуже символічний, бо кожен, хто його придбав, тим самим пожертвував кошти на одну цеглину для будівництва церкви, пояснює бережанка.

На фото: кишеньковий календарик «Твоя цеглина»

Жінка часто переглядає свою колекцію, коли хоче купити чи обміняти календарики. Робить це для того, аби не було повторів. У майбутньому вона збирається їх впорядкувати за принципом колекціонерки Тамари Соколовської. Каже, після цього хотіла б організувати виставку у музеї Бережан.

– У пані Тамари  календарики впорядковані серіями – тварини, актори, політика тощо та розкладені у файли в папках. Їх дуже зручно переглядати, тому хочу перейняти й собі цей досвід. Вже була пропозиція організувати виставку у нашому музеї, але, на жаль, поки це неможливо, бо треба впорядкувати колекцію. Якщо ми просто розкинемо календарики в музеї на столі, то ніякої цінності вони не матимуть, та ще й можуть знищитися, підсумовує Уляна Диня.  

На фото: Уляна Диня 


Декілька разів смикаєте за дверну ручку, аби перевірити, чи таки замкнули помешкання? Боїтеся захворіти коронавірусом, тому миєте руки сто разів у день та щогодини міряєте температуру? Двічі повертаєтеся додому, щоб переконатися, що праска вимкнена? З такими думками хоча б раз у житті стикався кожен.

Що таке нав’язливі думки, як вони впливають на наше здоров’я та чи можливо з ними боротися – «Сороці» розповіла тернопільська лікарка-психіатриня Діана Попович.

Пацієнт розуміє, що ці думки створює його розум

– Нав’язливі думки у медичній термінології ще називають обсесіями. Це – ідеї, образи, побоювання, потяг до чогось, які виникають у людини знову і знову проти її волі. Вони завжди є негативними, можуть мати навіть агресивний чи непристойний зміст. За статистикою, 80 % людей хоча б раз у життя мали нав’язливі думки, але не всі вони є патологічними. Пацієнт завжди сприймає такі думки як власні, розуміє їхню хворобливість. Таким чином ми можемо відокремити звичайні нав’язливі думки від тих, які виникають при серйозних захворюваннях, наприклад, шизофренії. У цьому випадку людина вважає, що думки не є її власними, а навіяні кимось ззовні, розповідає Діана Попович.

Нав’язливі думки можуть тривати у людини від кількох хвилин до кількох днів, зазначає психіатриня.

– Тяжкість нав’язливих думок залежить від того, скільки часу триває цей хворобливий стан. Нав’язливі думки виникають у багатьох людей, а важливими нюансами, які визначають їх нормальність чи ненормальність, є: тривалість, вплив на якість життя (у складі неврозу визнавати людину хворою чи ні можна в залежності від того, як вона почувається). Якщо пацієнт продовжує ходити на роботу, адаптований до соціального життя, але має певні «дивинки», які проявляються у нав’язливих думках але не турбують його, то таку людину можна вважати здоровою. Коли ж обсесії дезадаптують особистість, вона розуміє, що їй погано, то такі думки вже можна вважати хворобливими. Наприклад, коли людина відправляється в далеку подорож і кілька разів перевіряє, чи вимкнула всі електричні прилади у будинку, то це ми не можемо вважати патологією, а нормою, пояснює Діана Попович. 

Патологічні нав’язливі думки від звичних відрізняє те, що перші завжди викликають у людини тривогу, інколи можуть наводити жах на свого власника, якщо носять непристойний, антисоціальний чи навіть насильницький характер.

Обсесії, за словами лікарки, можуть виникати як самостійно, так і в складі інших захворювань – депресії, обсесивно-компульсивного розладу тощо.

– Говорячи про нав’язливі думки, ми розглядаємо таке явище як «обсесивний синдром». Одразу наголошу, що синдром – це не захворювання, воно може бути у складі конкретної хвороби. Наприклад, при депресії. У такому випадку пацієнт лікує недугу, а поряд з нею й синдром, каже Діана Попович.

Фото: з відкритих джерел 

Ритуал як спосіб полегшення

Нав’язливі думки можуть призводити до депресії, тривоги. Часто пацієнт намагається нейтралізувати їх за допомогою ритуалу. Наприклад, страх катастрофи чи вини – нав’язливий контроль всього; страх хвороби – надто часте миття рук.

Нав’язливі думки, за словами Діани Попович, поділяють на кілька груп, кожна із яких має свої особливості.

– Обсесії можуть виникати у формі нав’язливих сумнівів. Для полегшення пацієнт може бажати отримати в іншої людини завірення, що все добре. Такі ритуали потрібні йому, аби зменшити тривогу. Коли ритуал проведено, людина відчуває полегшення, але лише на короткий період часу, а згодом нав’язлива думка знову з’являється. Ще один із видів обсесій – нав’язливі думки, які асоціюються у людини із чимось бридким. Часто вони можуть бути пов’язаними із моральними законами. Один із прикладів – матір дуже любить свою однорічну дитину, але часто у неї з’являються думки, що вона може вбити своє немовля. Треба розуміти, що це думка, яка ніколи не реалізується. Вона покликана заганяти у страх свого власника. Також обсесії існують й у складі фобій. Найбільш поширені ті, які стосуються здоров’я. Наприклад, коли людина боїться захворіти коронавірусом, що дуже актуально зараз, вона безперервно миє руки, навіть понад тисячу разів в день. Такий ритуал може призводити до утворення ран на шкірі, але пацієнт не може зупинитися, розповідає Діана Попович. 

Коли звертатися за допомогою до спеціаліста

Якщо нав’язливі думки заважають вам жити, необхідно звертатися до спеціаліста – лікаря-психіатра.

– Із усіх неврозів ОКР, на жаль, найважче лікується. Американські психіатри навіть вважають, що це – межа між неврозом і психозом. Люди, в яких діагностовано ОКР, інколи є шизоїдними особистостями, це може навіть перейти в шизофренію. Спеціаліст призначить необхідне медикаментозне лікування та психотерапію, каже лікарка.

Якщо нав’язливі думки не заважають людині жити, то вони є прийнятними, каже психіатриня.

– Якщо ж пацієнт таки хоче позбутися обсесій легкої форми, найкраще підходить когінтивно-поведінкова психотерапія. Один із її найефективніших методів полягає у тому, щоб не підкріплювати нав’язливі думки ритуалами. З часом людина розіб’є цей умовний рефлекс, який сформувався. Тоді нав’язливість зникає, але це стосується лише легких випадків, підсумовує Діана Попович. 

Фото: з відкритих джерел 


Вперше за останніх п’ять років у Тернополі відкрили виставку відомої художниці Олесі Гудими.

«Natura пристрасті» – саме так називається експозиція мисткині, у якій представлено 13 картин із квітами.

Олеся Гудима каже, над цими творами мистецтва працювала два місяці, але кожна картина створена дуже швидко – за пів години-годину.

– Цю виставку я називаю «Більше, аніж квіти». До неї увійшло 13 робіт, створених у техніці імпасто. Я займаюся нею вже 10 років, постійно розвиваюся. Імпасто – це техніка, у якій є застосовують густе накладення фарб. Тут можна гратися з текстурою, відтінками, робити різні оптичні ілюзії, – пояснює Олеся Гудима. – Цю виставку назвали пристрасною, бо картини намальовані також й у техніці а la prima – коли людина відчуває певні емоції і за пів години чи годину може намалювати картину, аби зафіксувати свої відчуття у часі.

Серед картин художниця виокремлює зображення маків. Каже, ці квіти дуже любить й часто малює вже шість років.

– Загалом картин у техніці імпасто в мене є 106. Вони поділені на окремі колекції – бузок, лаванда, польові квіти та навіть абстрактні. Але найбільше мені подобаються маки. За шість років намалювала вже сорок картин маків, але залишилося дві, зазначає Олеся Гудима.

Мисткиня каже, малюванню присвячує десять годин щодня, але має два вихідних у тиждень.

– Зараз  я малюю дуже багато. Можу починати в 18 годині вечора, а завершую в 6 годині ранку. Загалом малюю десять годин щодня, а хотілося б дійти до 16-18 годин. Попри це, я розумію, що малювання – це випад в іншу реальність. Коли людина малює, вона знаходиться в цьому моменті зараз. Тоді навіть мозок по-іншому працює. Коли ти раптово залишаєш малювати, потрібно трохи часу, щоб адаптуватися. Я малюю максимум три картини в день, але для цього в мене має назбиратися енергія. Якщо я два тижні не малюю, то назбирую в собі апетит. Сили поновлюються за рахунок спілкування з іншими людьми, сім’єю, має бути постійний кругообіг енергії. Не знаю, де беруть натхнення художники, які живуть самі і регулярно творять. Це вкрай важко, розповідає Олеся Гудима.  

Художниця також зауважує, що хвилюється за свої роботи, аби вони не потрапили в руки поганих людей. Каже, що так через канал негативна енергетика може передатися їй та повпливати на творчість.

– Я – художник-самоучка і гордо про це заявляю. Я не відношу себе до таких відомих людей як, наприклад, Пол Маккартні, але тішуся, що можу бути трохи приналежною до «банди» тих людей, які відкривають щось самі, наголошує Олеся Гудима.

Виставка «Natura пристрасті» діятиме у тернопільському гастропабі ««Natura» упродовж місяця. Частину коштів від продажу картин художниця передасть на благодійність.


Уже понад 13 років тернополянка Тетяна Охрицька створює дизайнерські речі із вовни.

У доробку жінки – тисячі вовняних речей. Сукні, жакети, накидки, шарфи, рукавиці, шапки, намиста, брошки, виготовлені із вовни, можуть стати окрасою жіночого гардеробу.

«Мене надихає природа»

Тетяна Охрицька розповідає, пробувала виготовляти навіть вовняне взуття.

– Створюю із вовни практично все, окрім взуття. Якось із цим не склалося. Хоча пробувала, навіть маю одні зимові вовняні черевички, які самостійно зваляла на майстер-класі. Ідей у мене завжди дуже багато, от тільки часу на їхнє втілення не завжди вистачає. Черпаю натхнення із подорожей. Цьогоріч, на жаль, через карантин не було змоги виїхати за кордон, але відвідала чимало цікавих місць в Україні. Мене надихає природа. Все, що бачу навколо себе, намагаюся перенести у свою творчість, розповідає Тетяна Охрицька.

Рукоділлям майстриня займається вже давно, а ідеї перших вовняних речей підгледіла в інтернеті ще 13 років тому.

– Я завжди любила створювати щось своїми руками – вишивала, в’язала, шила, виготовляла різні речі з бісеру. Коли у домі з’явився інтернет,  набрала в пошуковику слово «рукоділля» і висвітлилося таке, що я навіть не здогадувалася, що таке буває. У тому числі потрапило на очі валяння з вовни, я захопилася і вирішила спробувати. Так ця справа мене й затягнула, пригадує Тетяна Охрицька.

Перший виріб – вовняна брошка

Свій перший виріб жінка добре пам’ятає. Каже, у той час непрядену вовну було нелегко придбати.

– Пам’ятаю, як створила свою першу вовняну річ. Тоді знайти непрядену вовну було практично неможливо. Тому я придбала в магазині в’язальні шерстяні нитки, роздерла їх до стану вовни щіточками для вичісування тварин і зваляла свою першу брошку-квітку, якою прикрасила піджак. На жаль, досі вона у мене не збереглася. Багато речей, які створюю, спершу сама тестую, аби з’ясувати, як поведеться матеріал у різних ситуаціях, наприклад, під час прання, – пояснює дизайнерка.

Хобі Тетяни Охрицької переросло у роботу. Сьогодні вона продає вовняні речі не лише в інтернеті, а й на виставках, фестивалях, які дуже любить відвідувати. Щодо технології створення, то їх є дві.

– Валяти вовняні речі можна двома способами – мокре валяння і сухе валяння. Вони дуже відрізняються між собою. Мокре валяння – це валяння з допомогою води і мила, а сухе валяння – з допомогою спеціальних голочок, які мають на собі насічки і сплутують частинки матеріалу між собою. Голками валяють переважно іграшки. Я голкою працюю дуже рідко, хіба треба щось підправити, надати чіткіші контури. В основному працюю в техніці мокрого валяння, це коли ми беремо вовну, розкладаємо її, кладемо на неї якийсь декор, декоративні волокна, натуральні тканини, а потім всю цю розкладку змочуємо водою з милом і тремо ручками до тих пір, поки шерсть не перетвориться на войлок, розповідає жінка.

Синтетичні волокна не валяються

Матеріали для валяння – недешеві, а тому такі вироби ручної роботи дуже цінуються.

– Я використовую у роботі натуральну вовну й натуральний шовк, а це матеріали недешеві. Синтетичні волокна не валяються, тільки натуральна вовна. А100 грам вовни може коштувати від 100 до 300 грн, залежно яка вона, які добавки містить. 100 грам вовни достатньо, аби зв’язати шарф, не більше, каже Тетяна Охрицька. 

Створити одну річ можна за один день, а можна працювати над нею навіть тиждень, розповідає Тетяна Охрицька.

– Коли є натхнення, можна й дуже велику річ створити на одному диханні, за один день. Інколи багато часу займає підготовчий процес – коли ти виношуєш ідею, малюєш ескізи, потім обираєш матеріали, обдумуєш, як це все з’єднати. Такі творчі процеси можуть займати набагато більше часу, аніж сам процес валяння, зазначає майстриня. 

Тетяна Охрицька має свій секрет успіху. У житті вона є оптимістом, а тому гарний настрій вважає основною складовою свого захоплення.

– Я ніколи не працюю з поганим настроєм. Звісно, не дуже вірю в те, що речі мають якусь енергетику, але мені здається, що коли в тебе поганий настрій, то не варто його переносити у творчість. Можна піти прогулятися, сходити із друзями на каву, почитати, а тоді позитив повернеться. Працюю  майже щодня. Бувають періоди коли тиждень-два не хочеться творити. Також я не займаюся рукоділлям у неділю та релігійні свята, це час не для праці, розповідає Тетяна Охрицька.

Безшовний одяг

Найбільше жінка любить валяти одяг. Каже, цей процес довготривалий, однак захоплюючий.

– Дуже люблю виготовляти одяг. Над ним завжди цікаво працювати. Це вироби без швів, часто їх можна зробити двосторонніми Коли шерсть звалюється, вона зменшується у розмірах. Якщо у шитті ви покроїли і за рахунок крою утворюється фасон, то у валянні все не так. Фасон виробу досягається розкладкою вовни, пояснює Тетяна Охрицька.

Майстриня зізнається, валяння з вовни у її житті займає дуже важливу роль, адже приносить колосальне задоволення.


На Театральному майдані Тернополя сьогодні, 29 грудня, нацгвардійці 2 батальйону 2 Галицької бригади Нацгвардії України вітали містян із прийдешніми новорічними та різдвяними святами.

Кожен охочий мав змогу підійти до гвардійців й витягнути передбачення та побажання на наступний рік.

– Цьогоріч зима не така холодна й сніжна, як хотілося б. Хочеться подарувати людям святковий настрій, попри те, що надворі погода зовсім не нагадує про новорічно-різдвяні свята. Для цього ми й проводимо таку акцію. Її мета – подарувати людям настрій. У моєму мішку – понад три десятки передбачень, які допоможуть тернополянам трішки зазирнути у майбутнє, каже нацгвардієць Андрій.

Передбачення із мішка витягнула й тернополянка Анастасія.

– «Ви багаті і талановиті». Таку листівку отримала я. Акція й справді дуже позитивна й цікава, вартує того, аби зробити її традиційною. Це дуже піднімає настрій, зазначає Анастасія.

«Ви завоюєте успіх у всьому» – таке передбачення від нацгвардійців отримала тернополянка Мар’яна.

– І хоч я не зовсім довіряю святковим передбаченням, та все ж вони заряджають позитивом та мотивують працювати над собою у новому році. Звісно, хочеться снігу, але й без нього настрій вже новорічний, адже в місті панує особлива атмосфера, каже Мар’яна.

Акція одночасно відбувалася у Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Сарнах та Ужгороді.


Понад сотню підприємців сьогодні зібралися під стінами Тернопільської обласної державної адміністрації з вимогою зберегти спрощену систему оподаткування.

У такий спосіб вони підтримали загальноукраїнську акцію, яка відбувається у Києві.

Тернопільські підприємці прийшли на акцію з кількома вимогами. Серед них – терміновий розгляд та ухвалення законопроектів №3993 та №№3853-1(2), які спрощують систему оподаткування. Також учасники мітингу закликали владу приймати зважені рішення в умовах карантину, аби не допустити обмеження діяльності бізнесу, забезпечивши рівні можливості для всіх підприємців.

– Ми зібралися тут, аби донести до керівництва держави те, що зміни до Податкового кодексу України сьогодні абсолютно не відповідають дійсності. Приватний підприємець працює на свій страх і ризик. Такі документальні зміни повинні бути обговорені та прийматися з врахуванням потреб бізнесу. Ми проти того, щоб з 1 січня вводили касові апарати. Вимагаємо зберегти спрощену систему оподаткування, адже держава сьогодні не готова до таких змін. За новими правилами, які нам пропонують, ми не зможемо здійснювати свою діяльність, каже приватний підприємець, заступник голови ГО «Підприємці Галичини» Ярослава Процик.

Учасники акції написали звернення до президента, голови ВРУ та очільника облдержадміністрації з вимогою підтримати їхні  вимоги щодо збереження спрощеної системи оподаткування.


Учора, 14 вересня, заступник Генпрокурора Ігор Мустеца представив у Тернополі нового керівника обласної прокуратури – 30-річного Миколу Петришина.
 
Наприкінці дня у мережі з’явилася інформація про те, що новопризначений прокурор із заступниками відсвяткували подію на робочому місці, розпиваючи алкогольні напої.
 
Сьогодні на пресконференції у Тернопільській обласній прокуратурі Микола Петришин спростував таку інформацію.
 
Він зауважив, що такого роду провокації вигідні особам, які оцінюють його, керуючись не справами, а плітками.
 
– Я розумію, що, мабуть, не всім сподобається моє призначення. Ще за довго до мого представлення низка ЗМІ розповсюджували недостовірну інформацію стосовно мене, членів моєї родини. Вказані факти не мають нічого спільного з реальністю і лише надають мені сили та впевненості у тому, що я все роблю правильно,  розповів Микола Петришин.
 
Новопризначений керівник Тернопільської обласної прокуратури наголосив, що ніяких святкувань на робочому місці не було, а перевірку на стан алкогольного сп’яніння не проводили, бо в цьому не було потреби.
 
– Щодо «святкувань», то такий сигнал дійсно мав місце і був перевірений Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора. За результатами перевірки було встановлено відсутність будь-яких фактичних даних, які б вказували на розпивання алкогольних напоїв, будь-яких святкувань та взагалі перебування сторонніх осіб в робочий та позаробочий час в моєму особистому кабінеті. Відповідний акт складено та підписано учасниками, проводився він з відео- та аудіофіксацією. Генеральна інспекція з представниками підрозділу «К» працювали у моєму кабінеті з 16:00, тобто в робочий час. Зібраних ними даних було більш, ніж достатньо для того, щоб зрозуміти, що ніякого святкування не було. Мені не пропонували «Драгер», бо в тому не було необхідності. Перевірки приміщення було достатньо, аби спростувати інформацію про святкування мого призначення,  пояснив Микола Петришин.

З життя пішов 21-річний Павло Павлік, син відомого співака з Теребовлі Віктора Павліка.

Причиною смерті хлопця став рак, з яким він боровся кілька років.

Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook повідомила його мати Лора Созаєва.

– Бог забрав мого ангела! – написала жінка.

У червні хлопець опублікував на своїй сторінці допис, у якому повідомив, що припиняє боротьбу з онкологією та подякував усім, хто підтримав його.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким Павла.


Сторінка 10 із 216

СОЦІУМ

22.02.2024 soroka
Аграрій Петро Гадз придбав трактор для господарських потреб психоневрологічної лікарні
Герой України, власник агрокомпанії «Бучачагрохлібпром» та господарства «ГАДЗ» Петро Гадз придбав трактор «Скаут» для Тернопільської…

Подорож вихідного дня

15.10.2021 soroka
Монастирок на Тернопільщині притягує і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону.…

Місто в кадрі

DSC_3787.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.