Ще зеленим, квітучим віддає нам природа Тернопільщини останню пригорщу літа, яку з сумовитим трепотом ловимо, споглядаючи на голівки пізніх квітів, або ж на ще досі непробивну до жовто-іржавого кольору траву.

Тільки варто подолати межу оманливого розмаю полів та зайти у тінь ширококронних каштанів, як тебе накриває осінь. Вона сріблиться вже не спекотними променями світила у листі, яке ще тріпоче шорсткими пальцями, до того, як опасти на дорогу. Її відчуєш навіть із заплющеними очима по студені, по шурхоті під ногами висохлої покрови дерев. А сонце, прокрадаючись з-поміж напівнеживої листви, ніби жартує з тобою. Мовляв, каштани, вам уже не повернути колишнього яскраво-зеленого убору.