Версія для друку

Підгледіли, як Тернопільський став цілується із небом

Опубліковано в Місто у кадрі Автор  Анна Семенків 27.10.2019

Лише уранці, коли на Тернопільському ставі сонце поступово прочиняє широкі ворота з туману, стає видко, що ховається за молочним покровом світу.

Спершу міркуєш, та все там у далині знайоме. Майже щодня під очі потрапляють сі забудовані смуги. Але ж ні! Гледіти на непорушне водяне дзеркало та обрії, які відходять від чарів туману, – се наче подивитися на водяний пейзаж через м’яку гладь. Якими шовковисто-голубими та лагідними стають у сей час кольори неба, що повторюються з барвами води! Наче блакиттю на дзеркалі водяного плеса відбився спокій небокраю. Озеро вповні всотало в себе чистоту, непорушність і тишу небесного простору та разом із ним застигло.

Завмерло, застигло, що навіть риболови на своїх неквапливих човнах не розіб’ють на круги-уламки те люстро, із якого милуються на себе ряди блідо-жовтих будов.