Похнюпились дерева у Тернополі, бо осінь. Час розчісувати вербам, кленам, каштанами, грабам, ясенам густину своїх шапок, які переймають золотавий колір сонця. А жовті, оранжеві, коричневі листки-волосинки вже не тримаються купки... Опадають, оголюючи масивні стовбури.

Непомітно посунулись уперед до осені стрілки природного годинника. Золота пора одягає метку живність у шубки, а дерева навпаки, роздягає. Через залисини у кронах вільно протикаються поміж дерева промені сонця, підігріваючи своїм теплом, додаючи золотавості килиму зайвого листя. Часом пройдеться холодним подихом по тому килиму вітер, розпорошуючи купки опалої рослинності по сірих покривах землі.

Вдивляються ще ошатні дерева у дзеркало мутних тернопільських озерець, розглядають себе. Наче хочуть востаннє намилуватися зеленою одежею, яку зовсім скоро доведеться скинути до останнього листка.