Сади мешканців Тернопільщини усміхаються турботливим господарям по-осінньому теплими боками сочистих яблук, ваги яких уже не витримують дерева – опускають до землі галуззя із трепетними червоно-, жовто-, зеленобокими м’ячиками. А ті квітнуть гранями серед гілля-листя, наливаючи у свої щоки щоразу більше червоного та жовтого сонця.
Сонцики – поціловані сонцем! Годинами, днями, на безхмарному небесному тлі й навіть під пронизливими вітрами, дощами пустотливі проміння виціловують ваші повні тіла, аби тепло небесного світила вигравало червонобоко, жовтобоко на столі у холодну зимову пору.
