Катерина Шаблій

Катерина Шаблій

У Тернополі вже другий день фестивалять віртуози гончарства з різних куточків України та світу.

Сьогодні тут проводять майстер-класи, розповідають цікаві факти про життя українців за княжих часів, монтують вогняну скульптуру.

На другий день фестивалю «Не святі горшки ліплять» завітала й «Сорока».

Алла Івашків на фестиваль приїхала з Червонограда Львівської області. Каже, разом з чоловіком гончарством займаються майже 30 років.

– Чоловік ліпить, а я займаюся художнім оздобленням. Це в нас такий сімейний підряд. З зорями приїжджаємо у майстерню й з зорями повертаємося додому. Виготовляємо багато ужиткових речей – вази, горнята, турки, салатниці, тарілки. Займаємося переважно чорнодимленою керамікою. Також пробуємо відродити сокальську кераміку, глазуровану. Вона зникла у ХХ столітті, – розповідає Алла Івашків. – На фестивалі ми вже вп’яте. Чекаємо позитивних емоцій, обміну досвідом. Дуже приємно знову побачити у Тернополі покупців, які приходили до нас у попередні роки. Повертаються, бо наші вироби їм до вподоби.

А Тамара Швець на фестиваль приїхала з міста Умань. Гончарством вона займається сім років.

– Я вдруге на такому дійстві. Перший раз приїжджала як гість, цьогоріч – як учасниця. Гончарство у мене закладено на генетичному рівні. Мені завжди подобалися глиняні вироби, усюди їздила по виставках та ярмарках й збирала колекцію. Сім років тому мені дали в руки глину і навчили робити свищика. З того часу глину з рук не випускаю. Вона мене затягнула. Я щаслива, що пішла цим шляхом, – поділилася Тамара Швець.

 Детальніше – у фоторепортажі «Сороки».


З нагоди Дня Державного Прапора у Тернополі сьогодні організували низку патріотичних заходів.

Так, на сходах біля фонтану «Сльози Гронського», що поблизу набережної Тернопільського ставу, о 12-ій годині провели флешмоб під назвою «Мій синьо-жовтий оберіг». Діти та молодь разом із представниками влади розгорнули великий стяг. Також виступили учасники хореографічного центру «Ларівель».

Мета флешмобу – показати, що Тернопіль – патріотичне місто, в якому цінують й поважають національні символи. Також організатори зазначили, що дійство покликане вшанувати пам'ять захисників України.


Учора, 18 серпня, депутати Тернопільської обласної ради зібралися на четвертому пленарному засіданні.
 
Обранці плідно попрацювали – ухвалили низку господарських питань та чимало звернень до центральної влади.
 
Депутати підтримали адресовану обласній раді петицію «Поверніть газові мережі». Йдеться про ініціювання передачі газорозподільних мереж, які розташовані в межах Тернопільської області, з державної власності до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільщини. Для вирішення цього питання депутати утворили комісію.
 
– Передача газорозподільних мереж у комунальну власність стане запобіжником необґрунтованого підняття тарифів на розподіл природнього газу. Дозволить громаді контролювати монополіста, в користування якого передані газорозподільні мережі. Також дозволить збільшити надходження до місцевого бюджету, а відтак забезпечити, зокрема, додаткові механізми захисту малозабезпечених верств населення (сиріт, пенсіонерів, інвалідів та інших громадян),  йдеться у тексті петиції.
 
Під час сесії обранці ухвалили звернення до центральних органів влади щодо насильного переселення українського населення з території сучасної Польщі. У тексті звернення йдеться про необхідність ухвалення закону з наданням об’єктивної політичної і правової оцінки насильного переселення у 1944–1951 роках українського населення з території сучасної Польщі як депортації за національною ознакою, а також надання постраждалим статусу депортованих осіб.
 
Ще одне звернення депутатів облради до центральних органів влади стосувалося підтримки проекту Постанови Верховної Ради України «Про відзначення 80-річчя створення Української Повстанської Армії».
 
За пропозицією голови Тернопільської обласної ради Михайла Головка обранці проголосили 2022 рік в Тернопільській області Роком Ярослава Стецька.
 
Також депутати звернулися до Президента України щодо присвоєння звання Героя України із врученням ордена Держави Євгену Коновальцю (посмертно).
 
Під час засідання сесії депутати підтримали й рішення щодо преміювання учнів і студентів закладів освіти Тернопільської області, які набрали 199 та 200 балів на ЗНО.
 
Також депутатський корпус підтримав проект рішення «Про надання  комунальному некомерційному підприємству «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» Тернопільської обласної ради дозволу на отримання кредиту з метою придбання медичного лінійного прискорювача».

Цими вихідними, 7-8 серпня, на Монастирищині відбувся ХХІІ Міжнародний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини».

В урочище «Бичова» з’їхалися понад двадцять тисяч гостей з різних куточків України та зарубіжжя. Їхні лемківські костюми вразили своєю різноманітністю, естетичним смаком та кольорами.

Про свої традиційні вбрання учасники «Дзвонів Лемківщини» розповіли «Сороці».

Цей костюм моя дружина побачила в музеї й відтворила мені такий же. Лемківський традиційний одяг може різнитися між собою навіть в сусідніх селах. Є сорочки, які застібають спереду, є й такі, що на спині. Для лемків характерний не геометричний візерунок, а рослинний. Квіткові лемківські орнаменти – це в більшості вишивка не хрестиком, а гладдю, – зазначив голова Житомирської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Ярослав Теплий.

Учасниця хору «Яворина» Монастириського палацу культури розповіла, що їй костюм передався у спадок від матері.

– Моя мати також співала у хорі понад двадцять років. Після її смерті я успадкувала цей костюм. Він складається із блузки, горсету, спідниці-плесіровки або, як її ще називають, говфровки, є також фартушек. Із прикрас можуть бути коралі, дукати, згарди. У мене на шиї – лемківська кривулька. Наші матері та бабусі мали багато різноманітних вишитих блузок, але, на жаль, вони не збереглися до цього часу. Виселення було дуже важким, ніхто тоді не думав про одяг, їхали у тому, що мали – голі-босі. Лемківські костюми – завжди яскраві, багаті на веселі візерунки. Такими були й самі лемки, – поділилася пані Віра.  

Вихованці танцювальної студії Тандем, що у Бережанах, також здивували оригінальним образом – костюмами ляльки-мотанки.

–  Цей костюм складається з плахти, спідниці, фартуха, хустки, а ще невід’ємним елементом є головний убір – чільце. Не можна сказати, що це вбрання є чисто лемківським, тут присутні й гуцульські мотиви. Якщо для лемків характерні рослинні орнаменти, то для гуцулів – геометричні. Так, геометрія та квіти поєдналися у цьому вбранні, підкреслила керівник студії «Тандем» Христина Хиляк.

Про ще один лемківський костюм «Сороці» розповіла пані Майя зі Львова.

– Візерунки на моєму костюмі – більш стримані. Це особливість одягу заміжніх жінок. Незаміжні дівчата одягаються в убори з яскравими рослинними орнаментами.  Мій костюм складається із спідниці, фартуха, блузки, камізельки. На голові – вінок, може бути й стрічка, розповіла пані Майя.  


7-8 серпня в урочище «Бичова» на Монастирищині приїхали понад 20 тисяч лемків з різних куточків України та світу.

Тут відбувся ХХІІ Міжнародний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини».

Уже традиційно свято розпочалося із велелюдної ходи центральними вулицями міста. Концертна програма чекала на гостей вже в урочищі. На фестиваль приїхали й десятки майстрів народних художніх промислів, які продемонстрували свої вироби та провели майстер-класи. Ввечері гостей розважали відомі українські виконавці – «СКАЙ», Rock-H, тріо «Анця».

Більше – у фоторепортажі «Сороки».


Цими вихідними, 7-8 серпня, урочище «Бичова» на Монастирищині приймало тисячі гостей з України та закордону.

Тут відбувся ХХІІ Міжнародний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини».

Розпочалося дійство урочистою ходою учасників центральними вулицями міста. Супроводжували парад великі рухомі ляльки лемка і лемкині. Опісля на території урочища відбувся концерт за участі художніх колективів та окремих аматорських виконавців. Гості також мали змогу відвідати виставки й майстер-класи, стати свідком запалення ватри. Ввечері відвідувачів фестивалю розважали популярні українські гурти «СКАЙ», Rock-H, тріо «Анця».

Голова Житомирської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Ярослав Теплий розповів, що на фестиваль «Дзвони Лемківщини» приїжджає щороку.

– Минулого року була перерва, але не з нашої вини, а через коронавірус. Я був серед тих, хто тут запалював першу ватру понад двадцять років  тому. Урочище «Бичова» – це місце спіткання лемків. Тепер тут збираються вже діти та онуки, тих, хто був депортований у 44-46 роках. Монастирищину називають столицею лемків. Попри те, що в Україні є дев’ять свят лемківської культури, наймасштабніше дійство відбувається саме тут. Я тішуся, що є люди, які це все організовують, а представники влади їх підтримують, зазначив Ярослав Теплий.

Майстриня народної творчості з вишивки Галина Жук поділилася, що на такі фестивалі приїжджає, щоб надихнутися творити.

– Я люблю «Дзвони Лемківщини» за особливу атмосферу. Мені подобається все народне – ремесла, музика, танці. Це мене надихає. Десять років я займалася керамікою, а тепер – вишивкою. Планую створити вишиванки в сучасному стилі, але з автентичними традиційними швами. Для цього часто відвідую різні музею, фотографую та вивчаю старовинні орнаменти, розповіла Галина Жук.  

Нагадаємо, минулого року фестиваль «Дзвони Лемківщини» відбувся в онлайн-форматі через пандемію коронавірусу.


Учора медики Тернопільщини повідомили, що в області виявлено 52 випадки захворювання коронавірусом штаму «Дельта».

У зв’язку з погіршенням епідситуації сьогодні відбулося засідання тернопільського міського штабу для боротьби з коронавірусом.

– «Дельта» у тисячі разів агресивніший від класичного штаму та в декілька разів агресивніший від британського штаму, який циркулював до цього часу на території області. Небезпека полягає у тому, що в багатьох випадках хворіють діти, підлітки, люди молодого віку. Тому дуже актуальним наразі є питання вакцинації, дотримання протиепідемічних заходів у громадському транспорті, закладах харчування та торгівлі. У першу чергу, акцентуємо увагу на вакцинації вчителів до початку нового навчального року. Має бути щеплено не менше 80 % педагогів, розповів т.в.о. директора лабораторного центру Юрій Дементьєв.

Він також наголосив на тому, що клінічна картина у випадку штаму «Дельта» – інша.

– У випадку «Дельти» не часто поширені такі симптоми як відсутність смаку, запаху, менше кашлю. Є нежить, температура. Що нас, медиків, турбує найбільше – це ризик виникнення тромбозів, про що говорять зарубіжні медики, які вже стикнулися з цим штамом, пояснив Юрій Дементьєв.

Медики прогнозують, що збільшення кількості випадків захворювання на коронавірус очікують на вересень-жовтень. Вони кажуть, у той час багато громадян повернуться з відпусток. Однак великі надії епідеміологи покладають й на вакцинацію, яка, якщо й не повністю захистить від захворювання, то допоможе перенести коронавірус у легкій формі чи взагалі безсимпотомно.

Начальник міського управління охорони здоров’я Василь Даньчак запропонував до 15 вересня вакцинувати максимальну кількість працівників міської ради. Якщо ж особу не щепитимуть, то пропонується щотижня робити їй ПЛР-тест.

Міський голова Сергій Надал таку пропозицію підтримав, але підкреслив, що її потрібно застосувати щодо працівників усіх комунальних закладів.

– Хочу наголосити, що в нас все таки є карантин. Ніхто його не відміняв. Тому всіх карантинних обмежень, які діють в зеленій зоні, потрібно дотримуватися. Це – масковий режим, дистанція, санітайзери, – наголосив Василь Даньчак.  

Фото: з відкритих джерел 


У свої два роки тернополянка Юлія Сітовська точно не думала про американську мрію, та тоді життя маленької дівчинки назавжди змінила випадковість – її батьки виграли «зелену карту».

Сьогодні Юлії – 25, вона живе у Чикаго, а до рідного Тернополя навідується раз у рік.

Про інший бік заокеанської мрії, можливості американських мегаполісів, ставлення американців до відпочинку та шлюбу Юлія розповіла «Сороці».

Далі – від першої особи.

Коли ми з батьками переїхали у США, мені було два рочки. Ще з дитинства мама й тато намагалися привити мені любов до України. У будні я навчалася в американській школі, а у суботу відвідувала українські гуртки, була учасницею Спілки української молоді. Після завершення школи навчалася на маркетолога, попрацювала рік, але вирішила змінити професію. У результаті я вступила до юридичної школи. Зараз проходжу стажування й зовсім скоро працюватиму юристом у медичній сфері.

У дитинстві кожне літо я проводила в Тернополі. Познайомилася з багатьма людьми, знайшла чимало друзів. Будучи студенткою, мріяла побачити справжнє українське Різдво, тому кілька разів приїжджала в Україну і взимку. Тепер не так часто відвідую Тернопіль, бо з’явилося багато справ та обов’язків. Востаннє була у Файному місті в лютому, коли навчалася дистанційно.

Англійська мова – рідна, як і українська

Офіційною мовою у Сполучених Штатах Америки є англійська. Окрім цього, на місцевому рівні в окремих регіонах цей статус також має й іспанська мова. Нею спілкуються переважно вихідці з Мексики. Коли я тільки переїхала у США, то знала лише кілька слів українською – «мама», «тато»… Тому з дитинства почала вивчати й українську, й англійську. Мабуть, рідними можу вважати обидві мови, оскільки ними спілкуюся усе життя.

За університет – 40 тисяч доларів у рік

Для американців освіта є дуже важливою. У школі навчаються 12 років: початкова школа (до 5 класу), середня школа (6-8 класи), старша школа (9-12 класи). Той, хто планує вступати до університету, в 11 класі складає іспити. Вони схожі на українське ЗНО.

Під час вступу в університеті враховують багато аспектів: і результати іспитів, і рекомендації від вчителів. Саме тому дітям важливо будувати гарні стосунки з педагогами, щоб наприкінці навчання вони дали про них позитивні відгуки. Дуже велику роль відіграє й спорт. Якщо ви професійно займаєтеся якимось видом спорту й маєте певні здобутки у цьому напрямку, то університет сам запрошує вас на навчання, може навіть оплатити весь курс. В Америці в університети вступають майже усі, хто хоче досягнути успіху. Виняток – діти із неблагополучних сімей, вони не думають про навчання й часто можуть піти не зовсім правильним шляхом – наркоманія, алкоголізм, крадіжки.

Середня вартість навчання в американському університеті – 40 тисяч доларів у рік. Бюджетна форма – велика рідкість. Студентам можуть виплачувати стипендії, але лише дуже старанним й активним – навчання, спорт, волонтерство. Однак ці стипендії їм не виплачують щомісяця так, як це роблять в Україні. Наприклад, якщо стипендія – 10 тисяч доларів у рік, то ці кошти вам відмінусують від вартості навчання.

Ще одна особливість американської освіти – ви можете не сплачувати всю суму одразу, а брати навчання у кредит й віддавати кошти упродовж життя. Після закінчення університету тобі дають пів року на те, щоб стати на ноги, а потім починаєш віддавати кредит. Це може бути по 200-300 доларів у місяць упродовж тривалого часу.

Уся Америка живе на позичках

Американці не вміють розпоряджатися фінансами, саме тому у цій країні є бідність. Українці багато заробленого відкладають на чорний день. У США такого немає. Американці отримують заробітну плату й швидко витрачають гроші, а на квартири, машини, навчання беруть кредити. Уся Америка живе на позичках.

У США є бідність, однак вона тут буває двох видів. Перший – це якраз ті люди, які не вміють правильно розпоряджатися грошима, через це позбавляють себе можливості жити комфортно. Другий – безхатьки, які живуть просто на вулицях мегаполісів. У свій час ці люди ступили не на той шлях, а в США добре живе той, хто багато працює.

Жити з думкою, що ти маєш бути найкращим

Американці живуть у дуже швидкому темпі. Вони мало відпочивають і багато працюють. Робочий день може тривати навіть з 6-ої ранку до 22-ої вечора. Юристи інколи залишаються ночувати в офісах. Жителям США дивно, що українці можуть поїхати відпочивати за кордон на два тижні. Американці їдуть максимум на п’ять днів, а в останні дні вже «на телефоні». Попри завантажений день, вони люблять спорт. Тут бігають усі, незалежно від віку, а кожен другий тренується в тренажерному залі.

Молодь знає, що потрібно багато працювати й викладатися на максимум, бо на твою посаду можуть претендувати сотню інших людей. Американці постійно живуть з думкою, що ти маєш бути найкращим. Така фізична та психологічна напруга упродовж тижня призводить до того, що в п’ятницю молоді люди часто надміру напиваються у барах, щоб зняти стрес. Трапляються й самогубства.

Добирай слова

За характером жителі США – цілеспрямовані, прагматичні, привітні. Тут просто на вулиці може підійти незнайомець, щоб поцікавитися, як у тебе справи. Попри це, з американцями варто бути обережним, бо бувають й такі, які щось вивідують, аби потім за твоєю спиною розповісти про це босу. Необхідно добирати слова й навіть звертання, щоб не образити представників ЛГБТ. Інакше – виникнуть проблеми. Окремі люди, наприклад, хочуть, щоб до них зверталися не «вона» чи «він», а – «вони». У такий спосіб вони демонструють, що є представниками обох статей.

Одружуються після 30

Американці не спішать створювати сім’ю. Вік до 30 років у США – це час пошуку себе, становлення кар’єри. Тут немає вікових рамок, ти вступаєш у шлюб тоді, коли відчуваєш, що пройшов етап певних здобутків: знайшов себе, став на ноги, добре заробляєш. В Америці мало багатодітних сімей, бо люди тут розуміють, що діти – це великі витрати. Ти маєш оплатити їм навчання, усі зручності для комфортного життя.

У США немає стереотипів про те, що чоловік – це завжди годувальник, а жінка – домогосподарка. Американські жінки позиціонують себе як такі, що можуть заробляти більше, аніж чоловіки. Часто так і є. У той же час чоловіки можуть готувати, доглядати за дітьми. Вони не розподіляють обов’язки на чоловічі та жіночі, усе роблять по черзі. Після народження дитини чоловікам навіть дають два тижні відпустки, аби вони допомогли дружині. Декрет для жінок в Америці триває максимум три місяці, потім жінка йде на роботу й наймає няньку, або ж віддає малечу у спеціальний дитсадок, де приймають дітей від 6-ти тижнів.

Якщо в Україні завжди під боком є бабуся, яка допомагає доглядати дитину, то в США такого немає. Американці одружуються пізно, а коли у них з’являються діти, то батьки вже у досить літньому віці. Взагалі пенсіонери в Америці живуть для себе, бо багато працювали усе життя.

В одязі цінують зручність

Американці невибагливі в одязі. Дрес-коду вони дотримуються лише на роботі, але, наприклад, з дому ніколи не виходять на підборах, бо це незручно. Їдуть у кросівках, а вже на місці одягають туфлі. Поза роботою 80 % американців майже завжди ходять у спортивному одязі. Переважно в шортах чи лосинах й у футболці або спортивній кофті. Якщо ви не в спортивному, то зрозуміло, що немісцеві.

Жінки в США не захоплюються макіяжами. Коли йдуть гуляти чи на каву з друзями, просто одягаються якнайзручніше й не використовують косметику. В Україні я помітила, що жінки багато фарбуються навіть для походу в магазин. Одяг американці купляють в залежності від фінансового забезпечення, не віддають останню копійку, щоб стильно одягнутися. Наприклад, я завжди купляю речі зі знижкою, а вони у США бувають досить вигідними – до 70 %.

До школи – власним авто

Якщо ти живеш в місті, то краще користуватися громадським транспортом, бо паркомісце обійдеться у 40 доларів в день. Громадський транспорт у штатах – це автобуси, потяги, метро. Ними можна дістатися будь-якого куточку міста й навіть виїхати за його межі. Вартість однієї поїздки 2,25 доларів, але мені вигідніше купляти місячний безлімітний абонемент за 105 доларів. Транспорт у США буває дуже переповненим вранці, однак у час пандемії цього немає, бо в нас ще 80 % людей працюють дистанційно.

Якщо мешкаєш за містом – без власного авто не обійтися, бо до найближчого магазину доведеться їхати щонайменше 7 хвилин. В Америці водійське посвідчення можна отримати з 16 років. Підліткам, які живуть за містом, батьки купляють автівки, аби вони їздили до школи. Найдешевше авто у США можна придбати від 5 –ти тисяч доларів.

Їжу готують лише на свята

Одні американці регулярно харчуються фаст-фудом, полюбляють гостру мексиканську їжу та солодощі, інші – за здорове харчування. Їжу вони готують дуже рідко, лише у свято. Снідають, обідають й вечеряють переважно завжди у закладах харчування чи замовляють доставку. Під час пандемії у жителів США взагалі був шок, адже їм доводилося самотужки готувати, бо ресторани були зачиненими.

У гості – зі своєю стравою

Щодо свят, то в Америці відзначають Різдво, Великдень й, звісно, День подяки. Найважливішим з них є Різдво, бо це єдиний день, коли все зачинено. У США ці свята відзначають не так, як це роблять в Україні, а менш релігійно. На Святвечір до батьківської домівки з’їжджається вся родина. Разом вони грають ігри, печуть вишневий пиріг, дивляться американський футбол. Інколи відкривають по одному подарунку, а всі інші розпаковують вже наступного дня. Різдво також проводять у колі близьких – снідають, обідають та вечеряють разом, багато спілкуються та розважаються.

Великдень в Америці теж святкують не дуже релігійно, до церкви майже ніхто не йде. До дітей з кошиком солодощів приходить Easter Bunny (авт. – Великодній кролик). Окрім цього, по подвір’ї чи в будинку розкидають пластикові яйця з сюрпризами, а діти їх шукають. 

День подяки для США – дуже велике свято. На кожному столі має бути індичка, гарбузовий пиріг та картополя з грибною підливкою. Вранці американці йдуть на парад, потім організовують застілля, дивляться футбол. Якщо ти запрошуєш гостей, то не означає, що маєш самотужки все зготувати. Кожен приходить до столу зі своєю стравою.

Ціни

Вартість продуктів й оренди житла відрізняється у різних штатах. Наприклад, у Чикаго оренда невеликої квартирки обійдеться у 1500 доларів в місяць і більше. У центрі міста ціна стартує від 1700 доларів. Щодо продуктів, то закупів на 300-350 доларів сім’ї вистачає на два тижні. Хліб коштує 1,5 долара, молоко – 2 долари. Відерко лохини, яка в Україні дуже дорога, в нас вартує 5 доларів. Усі продукти купляють в супермаркетах.

Влітку відкривають Farmers Market, які нагадують українські базарчики. Тут місцеві фермери продають продукти з городу, але ціна на них доволі висока, бо все органічне. Farmers Market дуже чисті та охайні, чого, на жаль, не можу сказати про ринок в Тернополі.

Заробітна плата у США відрізняється в залежності від професії. Якщо ви здобули ступінь бакалавра, то мінімум зароблятимете 40 тисяч доларів у рік.

Ідеальна Америка – це утопія

У багатьох українців склалося трохи хибне уявлення про Сполучені Штати Америки. Мабуть, воно навіяне фільмами й серіалами, у яких все дуже ідеально. Та це не зовсім так. Щоб комфортно жити в Америці (наголошу: комфортно, а не розкішно), потрібно дуже важко працювати. Багато студентів, які приїхали у США за програмою Work and Travel, повернулися назад в Україну. Вони очікували безтурботного життя в мегаполісі, але стикнулися з труднощами. Не ідеалізуйте Америку, тут нічого не дається задарма.

Я люблю США за можливості, за рівень комфорту, до якого швидко звикаєш. Мені подобається, що, багато працюючи, я можу втілювати тут свої мрії. А ще люблю Америку за волю, відсутність стереотипів й рамок.

 


Людина може отримувати поживні речовини не лише з їжі, але й із запахів.

У цьому переконаний тернополянин Орест Дмитрик. Уже три роки він створює натуральні парфуми із рослин, фруктів та прянощів.

Про пошуки нових запахів, поєднання непоєднуваного та вплив ароматів на людину Орест розповів «Сороці».

Запахи дають енергію

Аромати – не просто данина моді. Вони живлять організм, впливають на фізичний та емоційний стан, переконаний парфумер.

– У світ запахів я прийшов три роки тому. За цей час зрозумів, що людина може отримувати поживні речовини не лише з їжі, як це прийнято вважати, але й з запахів, які її оточують. Влітку повітря по-особливому багате на корисні аромати – запах соснового лісу, цвітіння квітів, плодоношення фруктових дерев. Вони дають енергію людині, певні емоційні сигнали, а ще засвоюються у крові. Кожного разу коли ми вдихаємо – ми харчуємося. Я вважаю, що ароматерапія – це й свого роду харчування, зазначає Орест Дмитрик.

«Ідеї поєднання ароматів з'являються просто на вулиці»

Майже усі парфуми Орест створює інтуїтивно. Каже, на початку сам не знає, який аромат вийде. 

– Якщо я створюю парфум вперше, то майже завжди це спонтанно, без будь-яких планів щодо складників. Буває, що просто приходить настрій творити. Або коли я йду по вулиці, чую приємний запах, то одразу ж намагаюся з’ясувати його джерело. Якщо це рослина – рву і несу додому. Інколи збираю квіти та трави під час походів в гори, наприклад, іван-чай. У нас він не росте, лише в Карпатах. Бувало, що спеціально човном відправлявся на пошуки водяної лілії, – розповідає парфумер. 

У флаконах – від одного до кільканадцять складників

Парфуми Орест створює з різною кількістю складників – від одного до п’ятнадцяти. У флаконах парфумера можна відчути фіалку, кульбабу, лілію, акацію, жасмин, бузок, іван-чай, полин, лимон, апельсин, грейпфрут, корицю та багато інших ароматів.

Найважливіше – витягнути з рослини ефіри, пояснює Орест Дмитрик.

– Ефіри можна добувати кількома способами. Я ж користуюся завжди лише одним – пряме витягнення в фізрозчин (спирт у поєднанні з водою в різних пропорціях), – каже тернополянин. – Якщо у мене вже є готові ефірні витяжки, то на створення парфумів йде орієнтовно пів години. Але щоб вони були, треба прикласти чимало зусиль. Наприклад, спершу я назбирав водяні лілії, два тижні тримав їх у темному місці, спостерігав за ароматом, а вже після цього створював духи.  

Перший парфум асоціюється з зимовими святами

Орест Дмитрик добре пам’ятає перший власноруч створений парфум. Цей запах став для нього улюбленим.

– Я поєднав лимон, апельсин, грейпфрут та прянощі – гвоздику, кардамон й корицю. Цей аромат мені асоціюється з Новим роком чи з глінтвейном, каже парфумер.   

Вдалі ідеї – у блокнот

Усі поєднання ароматів Орест записує у блокнот, аби потім відтворити знову. Каже, парфумерне мистецтво він опанував самотужки.

– Освіти на рівні університету в парфумерному мистецтві немає. Саме тому все я вивчав самостійно – методом вдалих спроб та помилок. Заклад, де навчають парфумерів, є лише у Франції. Французи взагалі є найбільшими мастаками у цій справі, розповідає парфумер.

Натуральні парфуми – як вино

Духи, які виготовляє Орест, мають необмежений термін зберігання.

– Їх можна дуже довго зберігати, ледь не все життя. Парфуми – як добре вино: чим більше вистояні, тим краще. Взагалі в духів, які вже настоялися, дещо змінюється аромат. Він стає більш витонченим, відшліфованим. Але це стосується лише натуральних парфумів, бо в синтетичних запах стабільний, пояснює хлопець.   

Стійкість аромату залежить від складників, які до нього увійшли, зазначає тернополянин.

– Духи мого виробництва можуть триматися від трьох днів до кількох тижнів. Все залежить від ефірів. Стійкість одного складнику може бути 24 години, інших – навіть кілька тижнів, пояснює Орест.

Парфуми не діляться на статі

Орест Дмитрик не радить під час вибору духів орієнтуватися на те, чи жіночі вони, чи чоловічі. Каже, цей поділ придумали маркетологи.

– Я вважаю, що не треба орієнтуватися на поняття «чоловічі» та «жіночі» парфуми, бо вони дуже відносні і розмиті. Це придумали маркетологи. Якщо жінці подобаються аромати, які прийнято вважати чоловічим, нехай без вагань їх обирає. Те саме стосується і чоловіків. Духи у поєднанні з індивідуальним запахом тіла виражають особистість, людську натуру. Парфумами людина впливає на свій настрій та настрій оточення, наголошує Орест Дмитрик.

Особливість натуральних ароматів також полягає у тому, що в них відсутні підсилювачі запаху, а ще їх точно не тестують на тваринах, підкреслює Орест.

Наразі хлопець виготовляє парфуми для своїх друзів й продає усім охочим за символічною ціною. Каже, у майбутньому планує створити власний бренд під назвою «Ельфійський дух».

 


На набережній Тернопільського ставу сьогодні, 23 липня, відбувся спортивно-масовий захід OlimpicLab.

Неподалік «Острівку закоханих» зібралося понад пів сотні тернопільських спортсменів різного віку з нагоди відкриття Олімпійських ігор в Токіо.

Міський центр фізичного здоров'я населення організував символічний забіг на 500 метрів, а також різноманітні розважальні спортивні локації: стрітбол,  тенісбол, спортивні естафети, стрільба з луку, балансборди, скетлайн, катання на роликових ковзанах та електросамокатах.

– Сьогодні на наш захід завітало понад п’ять десятків учасників – як дітей, так і старших професійних спортсменів. У такий спосіб ми хочемо звернути увагу тернополян на те, що в Токіо стартували Олімпійські ігри, у яких беруть участь й наші земляки. А ще такий спортивно-масовий захід – гарний приклад показати наймолодшим, що спорт та фізична активність зараз популярні і вони дають свій результат, розповіла «Сороці» директорка міського центру фізичного здоров'я населення Вікторія Безгубенко-Гнатишин.

 Усі учасники заходу отримали різноманітні призи з олімпійською символікою.


Сторінка 1 із 215

СОЦІУМ

17.09.2021 soroka
Понад дві сотні молочників з усієї України, приїхали повчитися у "Бучачагрохлібпром" (фото, відео)
У середу, 15-го вересня, на базі ТзОВ "Бучачагрохлібпром", головою наглядової ради якого є Петро Гадз,…

Подорож вихідного дня

05.08.2021 Катерина Шаблій
«Не ідеалізуйте Америку, тут нічого не дається задарма»: історія тернополянки, яка 23 роки живе у США
У свої два роки тернополянка Юлія Сітовська точно не думала про американську мрію, та тоді…

Місто в кадрі

4fe637b26b790de6358827b961c23147_XL.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.